Маркес Ґабріель Ґарсія (на мове) - 12 книг. Главная страница.

Ґабріель Хосе де ла Конкордія Ґарсія Маркес (ісп. Gabriel José de la Concordia García Márquez, шанувальники доброзичливо називали його Ґабо; * 6 березня 1927, Аракатака, Колумбія — † 17 квітня 2014, Мехіко, Мексика) — колумбійський письменник-прозаїк, журналіст, видавець і політичний діяч; лауреат Нейштадтської літературної премії 1972 року, лауреат Нобелівської премії з літератури 1982 року.
Представник літературного напрямку «магічного реалізму».
Народився в місті Аракатака, провінція Магдалена, Колумбія, жив у Мексиці та Європі, перед смертю переважно жив в Мехіко.
У дитинстві виховувався батьками матері. Саме вони познайомили майбутнього письменника з мовними особливостями, що в подальшому стали важливою частиною його творчості.
У 1940 році, у 12-річному віці, Ґабріель отримав стипендію і почав навчання в єзуїтському коледжі містечка Сіпакіра, що за 30 км на північ від Боготи. У 1946 році він вступив у Національний університет Боготи на юридичний факультет.
Перше оповідання Ґарсії Маркеса було опубліковане 1947 p., але його автор не мислив себе професійним літератором. 1948 р. внаслідок убивства лідера ліберальної партії атмосфера в столиці ускладнилася, і Ґарсія Маркес переїхав у Картахену, де намагався продовжити заняття. Але адвокатська кар'єра його мало приваблювала, а невдовзі він зовсім відмовився від неї і звернувся до журналістики.
1951 р. вийшла повість «Опале листя» (La hojarasca), у якій вперше з'являється містечко Макондо, що так нагадує рідну Аракатаку. Разом зі світом Макондо приходить і тема самотності, центральна для всієї творчості Ґарсії Маркеса.
З 1954 року Маркес працював у газеті «Ель Еспектадор», публікуючи невеличкі статті та рецензії на фільми. Як кореспондент цієї газети він побував у Польщі, Італії, Франції, Венесуелі та США. У 1959 році в Нью-Йорку в нього народився син.<6>
Поряд із кореспондентською діяльністю Маркес почав писати оповідання і кіносценарії. У 1961 році він опублікував повість «Полковникові ніхто не пише» (ісп. El coronel no tiene quien le escriba), у 1962 році — роман «Лиха година» (La mala hora, 1966). Світове визнання йому приніс роман «Сто років самотності» (Cien años de soledad, 1967). Чилійський поет Пабло Неруда назвав цей роман кращим іспаномовним романом з часів Дон Кіхота.
У 1982 році Маркесу присуджено Нобелівську премію з літератури: «за романи і оповідання, в яких фантазія і реалізм, поєднані у світі уяви, що віддзеркалює життя і конфлікти цілого континенту».
У 1989 році у письменника виявили ракову пухлину в легенях, яка, імовірно, розвинулась через його звичку курити під час роботи. Після операції 1992 року розвиток пухлини призупинився. Медичне обстеження у 1999 році виявило в нього іншу форму раку — лімфому. Його довелося двічі оперувати в США і Мексиці.
2002 року вийшла друком перша книга зі запланованої біографічної трилогії — «Жити, щоб розповісти про це», що стала бестселером в іспаномовному світі.
У серпні 2004 року Маркес продав права на екранізацію свого роману «Кохання в час холери» голівудській кінокомпанії «Stone Village Pictures». Бюджет кінострічки склав 40 млн. доларів США. Фільмування відбувалося в 2006 році в Картахені, що на карибському узбережжі Колумбії.
Помер Ґабріель Ґарсія Маркес 17 квітня 2014 на 88-му році життя у своєму будинку в Мехіко.