столу й опустив голову на руки. Коротко підстрижений сивий чуб колов йому пальці, мов щітка. Робочий день Єнсена почався п'ятнадцять годин тому, тепер була вже десята вечора, і він почував себе дуже стомленим.

Він підвівся з-за столу, випростався, вийшов у коридор і спустився крученими сходами до вартівні. Приміщення мало старосвітський вигляд, усе в ньому було пофарбоване в той самий яскраво-зелений колір, що й двадцять п'ять років тому, коли Єнсен був постовим поліцаєм. Через цілу кімнату тягся дерев'яний бар'єр, а за ним — прикріплені до стіни стільці й ряд кабін для допитів із заскленими віконцями й точеними дужками на дверях. Того дня у вартівні було не дуже людно. Кілька запеклих п'яниць і виголодже-них повій, усі середнього віку або й старші, сиділи на стільцях, чекаючи, коли їх покличуть на допит. За бар'єром простоволосий поліцай у зеленому полотняному кітелі чергував біля телефону. Час від часу долинав гуркіт машин, що заїздили на подвір'я.

Єнсен відчинив залізні двері в стіні й спустився до підвалу. Приміщення шістнадцятої дільниці було давнє, чи не єдина стара будівля, що лишилася ще в тому кварталі, і про неї не дуже дбали. Зате камери обладнали наново. Стеля, підлога й стіни — все було пофарбоване в білий колір, а гранчасті двері аж блищали від різкого, непритьмареного світла ламп. — ~

Коло брами стояв сірий поліційний автобус з відчиненими задніми дверцятами. Кілька поліцаїв у формі виводили звідти п'яниць. Вони з ними не дуже панькались, але Єнсен знав, що причина цьому не так бездушність, як велика втома.

Єнсен пройшов через приміщення, де записували п'яниць, оглядаючи дорогою їхні бляклі, понурі обличчя.

Хоч за пияцтво на вулицях карали з кожним роком суворіше, хоч уряд видав новий закон, що забороняв зловживання алкоголем навіть удома, поліція просто знемагала від надмірного навантаження. Вона щовечора затримувала від двох до трьох тисяч осіб більше чи менше п'яних, і десь половина з них були жінки. На той час, коли Єнсен був ще постовим поліцаєм, вважали, що триста чоловік, затриманих у суботній вечір, — дуже багато.

Поряд із автобусом стояла санітарна машина, а біля неї молодик у спортивній шапочці та білому халаті. То був поліційний лікар.

— П'ятьох треба відвезти до лікарні промити шлунок, — сказав він. — Я не зважусь залишити їх тут. Не можу взяти на себе таку відповідальність.

Єнсен кивнув.

— Чортзна-що виходить, — повів далі лікар. — На міцні напої накладають величезний податок — п'ять тисяч відсотків, тоді створюють умови, що штовхають людей на пияцтво, а після всього цього деруть з п'яних величезні штрафи. В самому нашому місті триста тисяч щоденно.

— Краще тримайте язика на припоні,— порадив йому комісар Єнсен.

5

Комісар Єнсен мешкав порівняно недалеко від центру, в південній околиці міста, й добирався додому на машині менше як за годину.

У центрі не стихав рух; кав'ярні-азтомати й кінотеатри ще стояли відчинені, й тротуарами сновигали люди повз освітлені вітрини. Обличчя в них були бліді, напружені, ніби їх стомило холодне, колюче світло ліхтарів та реклам. Подекуди траплялися гуртки молоді, що знічев'я збиралася коло яток, де продавали смажену кукурудзу, чи перед вітринами крамниць. Здебільшого вони стояли тихо, навіть між собою майже не розмовляли. Декотрі байдуже дивилися на поліційну машину.

Злочинність серед молоді,— колись надзвичайно важлива проблема, — за останні десять років зменшилась і тепер майже зовсім зійшла нанівець. І взагалі, злочинців нині траплялося менше, ніж колись, властиво поширювалося тільки пияцтво. їдучи центром, Єнсен не в одному місці бачив поліцаїв за роботою. В неоновому світлі поблискували їхні білі кийки, коли вони запихали п'яниць до автобусів.

Перед міністерством внутрішніх справ машина пірнула в тунель і виїхала нагору аж через вісім кілометрів у безлюдному промисловому районі, тоді через міст помчала автострадою на південь.

Єнсен був стомлений, і в правому боці під ребрами озивався біль, важкий, тягучий.

Околиця, де він мешкав, складалася з тридцяти шести восьмиповерхових будинків, що вишикувалися в чотири паралельні ряди. Між тими рядами містилися майданчики на машини, газони й дитячі павільйони, зроблені з прозорого пластику.

Єнсен спинився перед сьомим будинком у третьому ряду, вимкнув мотор і вийшов у холодну зоряну ніч. Хоч годинник показував тільки п'ять хвилин на одинадцяту, в будинку не світилося. Єнсен укинув монету в автомат на майданчику, перевів важіль з червоною годинниковою стрілкою і пішов до свого помешкання.

Дома він увімкнув світло, скинув плаща, черевики, краватку й піджака. Розстібаючи сорочку, він пройшовся по кімнаті й оглянув її незатишну обставу, великий телевізор і фотокартки — ще з поліційної школи, — що висіли на стінах.

Потім спустив жалюзі на вікнах, скинув штани й погасив світло. Уже навпомацки він подався до кухні, дістав з холодильника пляшку, взяв також чарку, заліз під ковдру і вмостився на ліжку. Так він сидів у темряві й пив.

Коли біль під ребрами минувся, Єнсен поставив чарку на нічний столик і ліг. Заснув він майже відразу.

6

Комісар Єнсен прокинувся о пів на сьому. Він підвівся з ліжка, пішов до ванної кімнати, вимив холодною водою руки, лице, шию, поголився й почистив зуби. Сполоскавши горло, він довго кашляв.

Потім він зігрів окропу з медом і присилував себе вилити його якнайгарячішим. Готуючи напій, він проглянув газети. Жодна з них не згадувала про подію, що від учорашнього дня лягла на його плечі.

Машин на автостраді було багато, і хоч Єнсен увімкнув сирену, до дільниці він дістався аж о дев'ятій тридцять п'ять.

Через десять хвилин зателефонував начальник поліції.

— Уже почалися пошуки?

— Так.

— У яких напрямках?

— Послано на аналіз листа. Психолог досліджує текст. А одного чоловіка відряджено на пошту.

— Наслідки є?

— Нема

— Ви вже маєте якусь свою версію?

— Ні. Мовчанка.

— Мої відомості про видавництво недостатні,— мовив Єнсен.

— Бажано їх поновити.

— Так.

— А ще краще, якби ви знайшли джерело інформації десь поза концерном.

— Розумію.

— Я порадив би вам міністерство зв'язку, скажімо, державного секретаря з питань преси.

— Розумію.

— Ви взагалі читаєте їхню продукцію?

— Ні. Але почну.

— Добре. І, ради бога, намагайтесь не дратувати видавця та його кузена.

— Чи ви не будете заперечувати, коли я призначу когось із цивільного патруля в особисту охорону?

— Кому? Видавцям?

— Так.

— Без їхнього відома?

— Так.

— Ви вважаєте, що