хочуть жити в мирі й злагоді між собою. Атомна зброя потрібна лише правлячим колам деяких імперіалістичних країн та ненажерливим магнатам, таким як Джон Равен і Морітон Джорлінг, що мають з цього неабиякий зиск. Спільними зусиллями нам пощастило винайти установку, що створює надпотужне електричне поле, здатне захистити неприступною стіною будь-який простір. У цьому, власне, й криється таємниця загадкових сил, що їх намагалася розгадати ваша експедиція. Першу таку установку ми спорудили тут, на Абалулі, на прохання місцевого населення, яке зазнавало найнещаднішої експлуатації з боку концернів Джона Равена. Днями в такий самий спосіб блоковано й Аболу…
Загорський схвильовано закурив сигарету. Вісконті поклав йому на плече руку й заспокійливо мовив:
— Нам зрозуміле ваше хвилювання, сер. Для вас це несподіванка. Та ще більша несподіванка чекає на вас попереду, коли ви детально познайомитеся з нашим відкриттям…
— Звичайно, за умов, якщо ви приєднаєтесь до нашої корпорації, — додав чоловік років сорока, в якому Загорський упізнав свого колишнього учня, котрий п'ять років тому, за повідомленням преси, «загинув за таємничих обставин».
— Ми уважно стежили за вашими дослідженнями, сер, — провадив далі Вісконті. — Проте ви завжди стояли осторонь політики, і тому ми не наважувалися вступати з вами в ближчі контакти. А тепер нам здається, що злочини Джона Равена й Фенімора Кріпса та останні події на кораблі допомогли вам дещо зрозуміти…
Загорський глибоко затягся сигаретним димом і, не вагаючись, сказав:
— Я залишаюся з вами, панове…
Вісконті міцно потиснув йому руку:
— Ми будемо раді працювати разом з вами, тим паче, що в основу нашого відкриття лягла ваша смілива гіпотеза…
Анрієта відлила в склянку двадцять краплин ліків, сховала краплемірку й підійшла до батька. Схвильований, блідий Джон Равен сидів у глибокому шкіряному кріслі, обхопивши вобіруч лису голову. Анрієта хвилинку постояла, не наважуючись порушити мертву тишу, що панувала в розкішному кабінеті. На полірованому горіховому столі тліла в порцеляновій попільничці гаванська сигара. Ледве чутно цокав годинник, схований у статуетці з слонової кістки. Від торшера точилося м'яке, заспокійливе світло. Важкі оксамитні фіранки щільно затуляли просторе чотирирамне вікно. Джон Равен сидів, схиливши голову, наче закам'янілий. — Тату, випий ліки! — звернулася до батька Анрієта. Джон Равен махнув рукою: — Облиш мене, Рі! — відповів він глухим, кволим голосом. — Мені вже нічого не допоможе! Я — банкрут! — Морітон Джорлінг теж збанкрутував! — Яке мені діло до нього! — А може?.. — Анрієта не домовила. Джон Равен урвав її, сердито гримнувши: — Фенімор Кріпс виявився негідником! — Але ж… — Годі! Він дістав по заслузі! Так їм і треба всім отим негідникам з корабля на чолі з болгарським професором! Джон Равен підхопився з крісла й забігав по кабінету. — І Жозеф Браун теж шахрай! Але йому пощастило врятуватися! — Татку! — Він — негідник! — Ти помиляєшся, татку! Я знаю його! Жозеф Браун — наша довірена особа. Містер Загорський теж сумлінно виконував своє завдання, але дослідники зіткнулися з непереборною перешкодою. Вертоліт розпався над морем, а корабель зазнав аварії — точнісінько так, як і корабель Луїса Ліпмана! Джон Равен сіпнувся, перелякано озираючись: — Звідки це ти взяла? — Про це говорить цілий штат! — Кораблі потопають, коли ними керують шахраї і негідники! — Але ж на цьому кораблі були найкращі матроси! Крім того… Анрієта взяла із золотого портсигара сигарету з позолоченим мундштуком і клацнула запальничкою. — Крім того, тату, об'явився якийсь Самуель Берд! — Берд? — Так. — Я не знаю цієї людини! — Якщо я не помиляюся, то зустрічала цього одноокого джентльмена в твоєму кабінеті… Він дуже ввічливо просив переказати тобі, що найближчим часом збирається завітати до нас… Джон Равен здригнувся і опустив долу очі, щоб не зустрітися поглядом з Анрієтою. Обережно, наче щось підраховуючи в думці, він ступив один крок, обернувся, поглянув краєм ока на струнку, ошатно вдягнену дочку й важко зітхнув. … Анрієта щойно повернулася із звичайної «прогулянки», сповнивши квартиру пахощами парфум, алкоголю й тютюну. Вона на хвилинку зупинилася в салоні, подивилася на себе в дзеркало, кокетно схилила голівку й замислено всміхнулася. Цю мить пролунав постріл, на люстрі дзеленькнули скляні висульки. Анрієта відчула, як їй підломлюються ноги… — Пане! — закричав хтось. Цей верескливий голос, наче батіг, підстьобнув Анрієту, і вона з істеричним криком увірвалася до батькового кабінету. — Тату, що ти наробив? Анрієта впала на підлогу, скоцюрбилась, її пофарбоване лілове волосся розсипалось на килимі. Минуло кілька хвилин, вона опритомніла й підвела голову. На підлозі випростався Джон Равен, біля нього ще курився пістолет, із скроні цебеніла кров. У ногах у нього, під перекинутим жовтим кріслом, виднівся аркуш паперу. Анрієта схопила аркуш і враз затремтіла, літери застрибали їй перед очима. — Корпорація «Шторм»! — прошепотіла вона. Анрієта ще раз подивилася на цей загадковий підпис і поволі прочитала:
Рука Анрієти затремтіла, лист, ковзнувши по шовковій сукні, випав на килим…
ЕПІЛОГ
Анрієта відлила в склянку двадцять краплин ліків, сховала краплемірку й підійшла до батька. Схвильований, блідий Джон Равен сидів у глибокому шкіряному кріслі, обхопивши вобіруч лису голову. Анрієта хвилинку постояла, не наважуючись порушити мертву тишу, що панувала в розкішному кабінеті. На полірованому горіховому столі тліла в порцеляновій попільничці гаванська сигара. Ледве чутно цокав годинник, схований у статуетці з слонової кістки. Від торшера точилося м'яке, заспокійливе світло. Важкі оксамитні фіранки щільно затуляли просторе чотирирамне вікно. Джон Равен сидів, схиливши голову, наче закам'янілий. — Тату, випий ліки! — звернулася до батька Анрієта. Джон Равен махнув рукою: — Облиш мене, Рі! — відповів він глухим, кволим голосом. — Мені вже нічого не допоможе! Я — банкрут! — Морітон Джорлінг теж збанкрутував! — Яке мені діло до нього! — А може?.. — Анрієта не домовила. Джон Равен урвав її, сердито гримнувши: — Фенімор Кріпс виявився негідником! — Але ж… — Годі! Він дістав по заслузі! Так їм і треба всім отим негідникам з корабля на чолі з болгарським професором! Джон Равен підхопився з крісла й забігав по кабінету. — І Жозеф Браун теж шахрай! Але йому пощастило врятуватися! — Татку! — Він — негідник! — Ти помиляєшся, татку! Я знаю його! Жозеф Браун — наша довірена особа. Містер Загорський теж сумлінно виконував своє завдання, але дослідники зіткнулися з непереборною перешкодою. Вертоліт розпався над морем, а корабель зазнав аварії — точнісінько так, як і корабель Луїса Ліпмана! Джон Равен сіпнувся, перелякано озираючись: — Звідки це ти взяла? — Про це говорить цілий штат! — Кораблі потопають, коли ними керують шахраї і негідники! — Але ж на цьому кораблі були найкращі матроси! Крім того… Анрієта взяла із золотого портсигара сигарету з позолоченим мундштуком і клацнула запальничкою. — Крім того, тату, об'явився якийсь Самуель Берд! — Берд? — Так. — Я не знаю цієї людини! — Якщо я не помиляюся, то зустрічала цього одноокого джентльмена в твоєму кабінеті… Він дуже ввічливо просив переказати тобі, що найближчим часом збирається завітати до нас… Джон Равен здригнувся і опустив долу очі, щоб не зустрітися поглядом з Анрієтою. Обережно, наче щось підраховуючи в думці, він ступив один крок, обернувся, поглянув краєм ока на струнку, ошатно вдягнену дочку й важко зітхнув. … Анрієта щойно повернулася із звичайної «прогулянки», сповнивши квартиру пахощами парфум, алкоголю й тютюну. Вона на хвилинку зупинилася в салоні, подивилася на себе в дзеркало, кокетно схилила голівку й замислено всміхнулася. Цю мить пролунав постріл, на люстрі дзеленькнули скляні висульки. Анрієта відчула, як їй підломлюються ноги… — Пане! — закричав хтось. Цей верескливий голос, наче батіг, підстьобнув Анрієту, і вона з істеричним криком увірвалася до батькового кабінету. — Тату, що ти наробив? Анрієта впала на підлогу, скоцюрбилась, її пофарбоване лілове волосся розсипалось на килимі. Минуло кілька хвилин, вона опритомніла й підвела голову. На підлозі випростався Джон Равен, біля нього ще курився пістолет, із скроні цебеніла кров. У ногах у нього, під перекинутим жовтим кріслом, виднівся аркуш паперу. Анрієта схопила аркуш і враз затремтіла, літери застрибали їй перед очима. — Корпорація «Шторм»! — прошепотіла вона. Анрієта ще раз подивилася на цей загадковий підпис і поволі прочитала:
Містере Джоне Равене,
Ви неминуче збанкрутуєте, бо зусиллями вчених усього світу, об'єднаних у корпорацію «Шторм», винайдено зброю, яка спроможна блокувати будь-який острів, континент і цілу планету. Гармати, атомні снаряди і ракети ваших збройових концернів відтепер нікому не можуть заподіяти лиха! Сьогодні збанкрутували ви, завтра збанкрутує Морітон Джорлінг — кожен, хто виготовляє зброю і хоче потопити людство в крові! Люди жадають миру! Корпорація «Шторм».
Рука Анрієти затремтіла, лист, ковзнувши по шовковій сукні, випав на килим…