відізвався зразу ж.

— Запишіть, будь ласка, ще декілька рядків віршованого марення Мухтарова! — попросив полковник і продиктував Філіну рядки, що їх повідомила медсестра.

— Перший рядок — вірніше, два рядки — це з «Ворона» Едгара По, — вислухавши Осипова, зауважив Філін. — А «скелети», мабуть, з якогось іншого вірша: розмір не той. Доведеться тепер сидіти до ранку, перечитувати поетів, які народилися пізніше за Едгара По. Всіх його попередників я вже, як кажуть, проробив, — додав він з усмішкою.

Додому Осипов пішов пішки. В голові було багато невиразних думок, неясних здогадів. Спадали на думку вірші Едгара По про шурхіт в портьєрах, про чорних птахів, які оправляють траур свого оперення… Що означало все це? Яка думка приховується в наборі таємничих слів? Адже від розгадки залежала, може, доля багатьох людей, безпечність якихось районів країни, державна або військова таємниця.

Ключі до шифрів

Хоч Осипов не спав майже всю ніч, на роботу він з'явився як завжди — о дев'ятій годині ранку.

Тільки він пройшов до свого кабінету, як до нього хтось тихо, але енергійно постукав.

«Філін, мабуть…» — подумав полковник, який знав його манеру стукати.

До кабінету, справді, поквапливо ввійшов підполковник Філін.

«Позаздриш людині, — подумав Осипов. — Теж не спав, мабуть, всю ніч, а на вигляд і не скажеш — здоров'як!»

По швидкій ході підполковника, по виразу його обличчя і радісному блиску сірих очей було видно, що він не спав недаремно.

— Розгадали? — жваво запитав його Осипов.

— Так точно, Панасе Максимовичу! — весело сказав Філін і поклав на стіл великий однотомник творів Йоганна Вольфганга Гете.

Осипов, який вважав, що розгадати таємницю шифру мала допомогти збірка американських поетів, знайдена в чемодані Мухтарова, здивовано підвів очі.

Підполковник почекав трохи, ніби втішаючись здивуванням Осипова, потім із загадковою посмішкою розкрив сімдесят другу сторінку однотомника і показав надрукований на ній вірш «Пляска мертвецов».

— Ось звідки новий рядок мухтаровського марення, товаришу полковник! Здогад цей виник внаслідок спеціальної консультації у досвідченого літературознавця. А вірш Гете в цілому виявився кодом до шифру. Чи звернули ви увагу, що цифри розбиті на групи і розташовані рядками? Кожний рядок починається двома однозначними числами. Це здалося мені не випадковим і наштовхнуло на думку, що для кодування тексту могли бути використані вірші. І я не помилився. Виходить така система: перша цифра у шифрованому рядку означає порядковий номер строфи. Друга — рядок в строфі, а всі наступні цифри — номери літер у рядках.

Відчувалося, що підполковник дуже задоволений своєю кмітливістю і з нетерпінням чекає похвали. Але Осипов не був щедрий на компліменти: він вирішив сам прочитати все шифрування. Тільки тоді, коли шифрограму Осипов розкодував самостійно, він підвівся із-за стола і міцно, з почуттям, потиснув Філіну руку.

— Спасибі, Борисе Івановичу. Спасибі! — подякував він підполковникові і, помовчавши трохи, поцікавився: — Ну, а при чому ж тут американські поети?

— Їхня «роль» в цій історії поки що не з'ясована, — розвів руками Філін.

— Однак вони безумовно мають якесь відношення до всієї цієї справи, — переконано сказав полковник і відпустив Філіна.

Генерал Саблін, начальник Осипова, весь ранок був зайнятий у заступника міністра, а полковникові ніколи ще не. кортіло так, як сьогодні, доповісти йому про результати зробленого.

«Шпигуни вправно придумали провадити свої переговори за допомогою віршів, — розмірковував Осипов. — Для такого шифру не потрібно ні кодових таблиць, ні книг, ні журналів, ні газет, до чого звичайно вдаються багато таємних агентів при шифруванні. Треба тільки добре запам'ятати який-небудь вірш і умовитися із своїми кореспондентами користуватися його текстом. І ніхто із невтаємничених ніколи не прочитає жодного зашифрованого рядка. А томик віршів? Він, очевидно, не має відношення до вже розгаданої системи шифру, але може ним збиралися користуватися в майбутньому або призначали для яких-небудь особливих передач?»

Полковник взяв папір, на якому був написаний текст розкодованої шифрограми, і знову прочитав його:

«Посилаємо вам помічника — Мухтарова Таїра Олександровича, спеціаліста з радіотехніки, і рацію. Із серпня переходьте на нову систему».

«Що ж це за «нова система»? Чи не новий вид шифру? А може, під «системою» мається на увазі який-небудь новий вірш? Цілком можливо, що Мухтаров віз Привиду томик американських поетів для того, щоб той вивчив з нього до серпня якийсь певний вірш. Найімовірніше, що цим новим віршем був «Ворон» Едгара По і Мухтаров мимоволі повторював у маренні завчені рядки».

Полковник задоволено потер руки і почав ходити по кабінету, нетерпляче чекаючи повернення генерала.

Знову пролунав телефонний дзвінок. Дзвонив Філін.

— Скажіть, Панасе Максимовичу: рація Мухтарова ще у вас? — поцікавився він.

— Так. А навіщо вона вам?

— На внутрішньому боці її футляра олівцем написано кілька цифрових рядків. Подивіться, чи точно на початку першого і другого рядків стоять вісімки?

— Зачекайте хвилинку, зараз перевірю.

Полковник зняв кришку футляра рації, що стояла, в кутку його кабінету, і на матовому фоні її внутрішньої поверхні прочитав:

33 2 19 28 25 7 22 39

35 3 2 26 27 6 3 32 30 5…

Там були і ще якісь рядки, але полковник зосередив увагу тільки на цих двох. Перші цифри справді нагадували вісімки, але, придивившись до них гарненько, Осипов переконався, що це були трійки.

— Ви помилилися, Борисе Івановичу, — сказав він у телефонну трубку. — Не вісімки, а трійки.

— Трійки?.. — перепитав Філін. — Ну, тоді зовсім інша справа! Дозвольте зайти до вас хвилин через п'ятнадцять?

— Прошу!

Підполковник Філін прийшов рівно за чверть години. В руках він тримав той самий томик віршів.

— Ось, будь ласка, — збуджено сказав він і розкрив томик на тій сторінці, на якій починався «Ворон» Едгара По. — Читайте строфу третю:

Підполковник Філін був чудовим математиком, закоханим у логарифми і інтеграли, але він любив і поезію, запевняючи, що в ній багато спільного з математикою.