наслідник Магомета.
Москаль
Наследник Магомета-самозванца,
Гаремного пророка проходимца.
Турчин
Дозволь нам, князю, божий суд вчинити,
Поставити бойців перед тобою.
Чий упаде, нехай се буде знаком,
Що правда лжу ногами попирає.
Байда
Не личить нашій честі і повазі
Вбачати кров посольську в себе дома.
Хто з ваших потентатів більший-старший,
Розсудить те колись рука господня.
Тепер же я прошу вас, любі гості,
(Устаючи і вклоняючись їм).
Прийняти заразом од мене дяку.
Нема в нас, козаків, срібла та злата,
Щоб за дари дарами відплатити.
Ми кров'ю платимо царям за ласку,
Стережемо царства їх од напасті.
Москаль
Мы с тем и прибыли, князь христианской,
Чтоб воинство твое призвать на помощь
Против неверных наших супостатов.
Велик наш царь: одной полой покрыл он
Ливонию со морем со Балтийским,
Другою - всю Сибирь со окияном;
Рукою досягнул до Бела моря,
Поставил ногу твердо на Хвалынском.
Он даст тебе в кормленье воеводство
Величиной со всю Литву и Польшу.
Турчин
Не слухай, князю, мови тулумбаса,
Московської, гучнопустої бочки.
Сягає широко земля Московська,
Да тісно, сумно там людському серцю.
В снігах утонеш, у борах заблудиш,
З ведмедями, з вовками жити будеш.
Москаль
Эх, ты, башка, обвитая завоем,
Узорами расписанная кукла!
Тебе ли знать, чем славна Русь святая,
Чем православная крепка, могуча?
Турчин
У нас ти, князю, знайдеш край розкішний,
Як рай земний. Едем барвистопишний,
Хороброму у нас хвала і слава,
Розумному - шаноба і повага,
Веселому - пісні, танці, музики,
А доброму - святе добро вовіки.
Чи схочеш, над бистрим Дунаєм сядеш,
На страх і жах народам католицьким;
Чи схочеш, кошем станеш против перса,
Як громова у блискавицях туча.
Тінь бога на землі, каліф великий,
Тебе своїм благословеннєм зище
І осипатиме тебе довіку
Щедротами без міри і без ліку.
Байда
Шановні гості, славних потентатів
Намісники і речники достойні!
Не можу я тепер вам обіцяти,
Кому з вас буду скорше помагати:
Бо обіцяти і зробити в мене
Вимовлюється ділом, а не словом.
Скажу вам тілько, що Річ Посполита
Козако-україно-запорозька
На те стоїть, на те живе й воює,
Щоб люде в світі не забули правди.
Дарами нас не можна підкупити,
Шкода й словами пишними лестити.
Чи в християн, чи в турків більше правди,
За тих і кров ми будем проливати.
По мові сій, шапкую вас, вітаю
Та й до домівок з миром одпускаю.
Турчин
Виходимо, та просим не забути,
Де кублиться республіка козацька:
По саму Рось, по Селістряні Бурти
Лежить земля наслідня Оттоманська.
(Виходить із своїм почтом).
Москаль
Смекаешь, князь? Смотри же, помни твердо,
Где христианства главная защита.
Сидишь ты на стольце варяжском гордо,
Да у царя - пустяк Речь Посполита.
Хозяйничать в хозяйстве он великом
Умеет лучше всех владык под небом,
И как ты ни храбришься в Поле Диком,
А жить придется нашим русским хлебом.
(Выходит со своим почтом).
Байда
Наторохтіла повну хату бочка…
Чого в московську голову не прийде?
У нас рілля - хоть посади дитину,
То виросте: така земля плодюща;
А в них сіренький супісок та глина,
Корпають, мов на глум людський, сохою,-
І плуг наш до сохи голоден прийде:
"Дай, кумо, Христа ради, скибку хліба!.."
Уф! утомивсь, неначе від роботи
З волами в плузі щирий кінь лицарський.
А турчин стеле нам постіль м'якенько,
Да як-то виспатись би довелося!
Загарбавши під себе патріархів,
Торгує їх перекупством ледачим.
Самі прибільшують невіри плати,
Аби з дурних дурнії гроші драти.
Мої кохані друзі-побратими!
Шануйте щиру правду, а не віру.
Нехай у вас та віра лучча буде,
В котрій добра найбільше роблять люде…
Чути знадвору галас.
Що се таке? Що се за гомін дикий?
Тульчинський
(позирнувши в вікно)
Ой леле! се посел посла воює,
І Бочку вже у суточки заперто…
Байда
Вхопи, мій хлоню, бунчука князького,
Біжи, поскуплюй чергове козацтво
Та розійми сих ворогів запеклих…
Гледи ж, не виціди крові і краплі.
Тульчинський
Біжу, мій князю. Як не розійму їх,
То розіллю холодною водою
(Виходить).
Один з побратимів
Ні, добре Тулумбас воює!
Він голосом і мертвого підняв би.
Бач, як реве! Мов та стара гармата,
Що козаки Грізною прозивають.
Другий
Пресвітлий князю, я тобі не раджу
Коня турецького в табун пускати:
Бо він уб'є твого Арапа, Бурю.
Шкода такого жеребця втеряти!
Байда
Нехай уб'є: сим ділу не зашкодить:
Не коней він, левів мені наплодить.
І між орлами, брате, бій буває,
І цар царя потугою воює.
В боях серця гартуються лицарські,
В боях росте і кріпне дух козацький.
Третій
Се не сідло, престол тобі блискучий,
Наш князю Байдо, Соліман спорудив.
На тім коні-огні, на сім престолі
Рівен ти будеш силою з царями.
Байда
Мене рівнятиме з царями правда,
Котрої по світах з мечем шукаю…
Дивись, дивись! ого! мій чура виріс,
Орудує козацтвом по-гетьманськи.
Четвертий
Тульчинських рід підбивсь аж геть угору,
Пасе передню й у князів старинних.
П'ятий
Я бачив путь іще тогді в нім, князю,
Як він коня допавсь уперше хлопцем.
Так буря крил в Борея позичає,
Так гуррикан степом летить-гуляє,
Не зникне чура твій Самусь без слави:
Співатимуть колись про нього думи.
Байда
Глянь, брате, що він з ними виробляє!
Розвів обох, мов дві отари, різно.
Шестий
Се, князю, справді зроблено мистецьки:
Твого Самусь клейнода не понизив.
П'ятий
Незгірш і се, що москаля придержав,
А турчина у чисте поле випхнув.
Шестий
Дивись, дивись! уже по згір'ю грають,
Долманами, казав би крильми, мають.
Другий
Скотили вже дяки на воза й Бочку…
Мовчить; як міх ковальський, важко дише.
Четвертий
Сей воєвода уломив би спину
І македонському коневі, Букефалу.
Другий
Не встояли б ворота римські, певно,
Коли б таких слоняк дать Ганнібалу.
Третій
А я б його послав наздоганяти
По горах та байраках Мітрідата.
Другий
Не хутко б вітроногого догнала
Московська говоруха черевата.
Шестий
Ся Бочка, по царському повелінню,
Скотилась би і на Кавказькі гори.
Москаль таківський: він із кожі рветься,
Догоджуючи волі самодержця.
Байда
Коли б у нас був сан такий високий,
Ми б звоювали увесь світ широкий.
Коли б ми всі до одного горнулись,
Під нами б і царі, й народи гнулись.
Ми хвалимося, вбогі сіромахи,
І волею і думою одною,
А ще недавно на кривавім Старці
З'єднали Ганжу Андибера боєм.
Під саме небо сипало гультяйство
Вали страшенні, а само вривалось
До пекла в землю, на погибель братню.
Річками кров козацька розливалась,
Теряли ми свою снагу