Леся Українка
Бояриня

I

Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини О л е к с и П е р е б i й н о г о. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цiлої стiни. На рундуку стiл, дзиглики, на столi прилагоджено до вечерi. Стара П е р е б i й н и х а дає останнiй лад на столi, їй помагає дочка її О к с а н а i с л у ж е б к а.

Через садок до рундука iдуть П е р е б i й н и й i С т е п а н, молодий парубок у московському боярському вбраннi, хоча з обличчя його видко одразу, що вiн не москаль.

П е р е б i й н и й (до гостя)

Моя стара управилась хутенько!

Дивись, уже спорудила й вечерю, поки ми там на цвинтарi балачки провадили.

П е р е б i й н и х а

(зiходить трохи з рундука назустрiч гостевi)

Боярине, прошу зажити з нами хлiба-солi.

С т е п а н (уклоняючись)

Рад би, шановна панiматко, та не смiю, коли б не гнiвались старi бояри, - я й так уже давно вiд них одбився.

П е р е б i й н и й

Про них ти не турбуйся. Пiдкоморiй

їх запросив на бенкет, а тебе я випрохав до нас: "Я сам, - кажу їм, - щось недугую трохи, то не можу на бенкетах гуляти, а Степана, по давнiй приязнi до його батька, хотiв би пригостити в себе в хатi.

Вiн молодик, йому ще не пристало на бенкети великi учащати".

Боярам, видко, вже запах медок та варенуха, отже, роздобрились та й мовили: "Нехай собi п а р н i н к а сидить у тебе хоч i до вiд'їзду.

Навiщо вiн нам здався?"

С т е п а н

От спасибi, панотченьку!

(Зiходить на рундук з господарями).

П е р е б i й н и й

Я джурi накажу, нехай перенесе твоє манаття до нас, та й заберу тебе в полон, поки не визволять бояри.

С т е п а н

Боже!

Такий полон милiший од визволу.

П е р е б i й н и х а (до Оксани)

Пiди лиш, доню, там пошли Семена.

(Оксана виходить i незабаром вертається).

С т е п а н

Якби лиш я не став вам на завадi…

П е р е б i й н и х а

Ото б таки! Ще в нас у хатi стане для гостя мiсця!

П е р е б i й н и й

Ти, синашу, в мене забудь всi церегелi. Таж зо мною небiжчик батько твiй хлiб-сiль водив, укупi ми й козакували.

(Садовить Степана (сам сiдає при столi. До Оксани).

Дочко, ти б нас почастувала на початок.

(Оксана наливає з сулiйки двi чарки - батьковi й гостевi).

О к с а н а

Боярине, будь ласка, призволяйся.

С т е п а н

(узявши чарку, встає i вклоняється Оксанi)

Дай боже, панночко, тобi щасливу та красну долю!

О к с а н а

Будь здоровий, пивши.

(Степан, випивши, знов сiдає. Оксана частує батька.

Всi вечеряють).

П е р е б i й н и й (до Оксани)

А вiн спочатку не пiзнав тебе, ти знаєш? Запитав: "Яка то панна у першiй парi корогву несе?"

О к с а н а (усмiхаючись i поглядаючи на Степана)

Коли?

П е р е б i й н и й

Та отодi ж, як ти на трiйцю в процесiї мiж братчицями йшла.

С т е п а н

Ти завжди носиш корогву?

О к с а н а (з певною самовтiхою)

Аякже, я перша братчиця в дiвочiм братствi.

П е р е б i й н и й (жартiвливо пiдморгнувши)

Се вже тобi не та мала Оксанка, що ти, було, їй робиш веретенця.

О к с а н а

Тi веретенця й досi в мене є…

(Замовкає, засоромившись).

С т е п а н (втiшений)

Невже?

О к с а н а

(перебиваючи нiякову для неї розмову. До матерi)

А де се, мамо, наш Iван?

П е р е б i й н и х а

Та де ж? На вулицi мiж товариством.

I в а н

(Оксанин брат, молодий козак, увiходить з будинку).

Ба нi, я тут. Давайте, мамо, їсти.

П е р е б i й н и х а

Ти б уперед хоч привiтався з гостем!

I в а н (сiдаючи, недбало)

Ми вже вiталися там, коло церкви.

П е р е б i й н и й

Вiн буде мешкати в нас до вiд'їзду.

I в а н (так само)

От як? Що ж, добре… Слухай-но, Оксано, ця страва вже простигла, принеси свiжiшої.

О к с а н а (уражена його недбалим тоном)

Служебка зараз прийде, то й накажи їй.

I в а н

Ба, яка ти горда.

(До Степана).

У вас там на Москвi, либонь, дiвчата так бришкати не смiють?

С т е п а н

Я московських дiвчат не знаю.

О к с а н а

Як же се?

С т е п а н

Я, власне, недавнє на Москвi. Поки ще батько живi були, я в Києвi, в науцi, при Академiї здебiльше пробував, а вже як батько вмерли, я поїхав до матерi на помiч.

П е р е б i й н и х а

Чом ти лiпше сюди не перевiз матусi?

С т е п а н

Трудно.

Нема при чiм нам жити на Вкраїнi.

Самi здоровi, знаєте, - садибу сплюндровано було нам до цеглини ще за Виговщини. Були ми зроду не дуже так маєтнi, а тодi й тi невеликi добра утеряли.

Поки чогось добувся на Москвi, мiй батько тяжко бiдував iз нами.

На радi Переяславськiй мiй батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вiрне.

I в а н

Мав кому держати!

Лихий їх спокусив давати слово!

П е р е б i й н и й

Тодi ще, сину, надвоє гадалось, нiхто не знав, як справа обернеться… а потiм… присягу не кожне зрадить…

I в а н (iронiчно)

Та певне! краще зрадити Вкраїну!

С т е п а н (спалахнув, але стримався)

Не зраджував України мiй батько!

Вiн їй служив з-пiд царської руки не гiрш, нiж вороги його служили з-пiд польської корони.

I в а н

Та, звичайне, однаково, чиї лизати п'яти, чи лядськi, чи московськi!..

С т е п а н

А багато було таких, що самостiйно стали?

П е р е б i й н и й (до Iвана)

Сутужна, сину мiй, вкраїнська справа…

Старий Богдан уже ж був не дурнiший вiд нас з тобою, а проте ж i вiн не вдержався при власнiй силi.

(Перебiйниха, нахилившись синовi до вуха, шепоче щось Той нетерпляче стрiпує чубом).

I в а н

Батьку!

Що там замазувать? Кажiмо правду!

Се рiч не власна, се громадська справа!

Якби таких було мiж нами менше, що, дома чесний статок прочесавши, понадились на соболi московськi та руки простягали до тiєї

"казни", як кажуть москалi…

П е р е б i й н и х а

I в а не!

(Сiпає сина за полу).

С т е п а н

Не задля соболiв, не для казни подався на Москву небiжчик батько!

Чужим панам служити в рiднiм краю вiн не хотiв, волiв вже на чужинi служити рiднiй вiрi, помагати хоч здалека пригнобленим братам,

єднаючи для них цареву ласку.

Старий вiн був обстоювати збройне за честь України…

I в а н

Ти ж молодий, - чому ж ти не пiдiймеш тої зброї, що батьковi з старечих рук упала?

С т е п а н

Як поясню тобi?.. Коли ще змалку навчав мене з письма святого батько, то вiн менi казав напам'ять вивчить про Каїна та Авеля. "Мiй сину, - мовляв, - пильнуй, щоб мiг ти з ясним оком, а не тьмяним, не тремтячи, мов Каїн, небесному отцевi одповiсти, коли тебе спитає: "Де твiй брат?"

А як же можу я на Українi здiйняти зброю так, щоб не дiткнути нiколи нею брата?.. I невже мушкет i шабля мають бiльше сили та честi, нiж перо та щире слово?

Нi, учено мене, що се не так!

П е р е б i й н и й

Не звикли якось ми такого чути… проте… було б на свiтi, може, менше грiха i лиха, якби всi гадали по-твоєму…

I в а н (згiрдно)

Се в Києвi ченцi навчають отакого!

О к с а н а

Ти ж, Iване, у Києвi не вчився. Звiдки знаєш, чого там научають?

I в а н (зачеплений)

От знайшлася зненацька оборонниця для тебе, боярине!

О к с а н а

Я тiльки правду