Микола Аркас
Історія України-Русі

том 2, частина 2.

Жовті Води та Корсунь

Заворушились і Поляки, почувши лихо, і задумали вгамувати те повстання, як колись за часів Наливайка та Остряниці. Але Хмельницький часу не гаяв і у квігні (апрілі) з усим військом своїм і Татарами, рушив з Січи, а дійшовши до Кодака, узяв його й зруйновав, щоб не мати по-зад себе тієї ворожої й дуже міцної кріпости. Польський гетьман коронний Микола Потоцький вирядив проти козаків свого сина Степана; у поміч йому дав ще й польного гетьмана Калиновського з військом; реєстровим козакам, під проводом Барабаша та полковника Кричевського, - того самого, що визволив був Хмельницького - Потоцький звелів плисти байдаками у-низ Дніпром; сам же рушив суходолом по-над Дніпром. Степан Потоцький зайшов далеко в степ і отаборився на річці Жовті Води, що вливається у Інгулець (річка ся тепер зветься Жовта, і тече у Верхнедніпровському повіті в Катеринославщині). Недалечко, між річкою і балкою Очеретяною, в Чорному лісі отаборився і Хмельницький, посковувавши вози, а Татари стали трохи далі. Незабаром по Дніпру припливли реєстрові козаки, вийшли на беріг у Камяному Затоні і зробили раду. На раді порішили пристати до Хмельницького, бо він стоїть за віру православну і вольності козацькі. Зараз поскидали старшину, що Поляки їм понаставляли і повбивали. Де-хто з старшини пристав до козаків - як от Кричевський, що потім був полковником козацьким. Усі реєстрові пристали до Хмельницького і другого дня поєднались із військом Хмельницького. Хмельницький зараз зібрав усе своє військо, вийшов з табору і кинувся на Поляків. Як зійшовся Хмельницький з Поляками, то не видержали вони того наскоку, стали поступатися до лісу. Коли оглянуться, а по-зад них ізнялася курява то Татари наскочили на них і почали „крутити веремя", як казали про їх звичай накидати на ворогів аркани, стріляти з сагайдаків, нівечити ворожі коні, галасати з усієї сили, топтати людей своїми кіньми і таке инше Страх напав на Поляків. А тут покинули їх ті реєстрові, що були з Потоцьким, а посланців до гетьманів перехопили козаки. Запросив Степан Потоцький миру Хмельницький зажадав, щоб оддав всю армату - Потоцький оддав. Пішли Поляки назад смутні та невеселі, але по дорозі у Княжих Байраках нагнали їх Татари і давай Поляків з польських армат класти. Потоцького, постреляного й підбитого узяли в неволю, і на другий день він і помер, а Шембекови, що дуже доїв козакам, як старшинував над ними, кажуть, голову одрубали. „Отеє вам, панове, - казали козаки - за те, що не схотіли з козаками у злагоді жити кращі вам були Жиди-збойці, як Запорожці-молодці!”

Багато набрали усякого добра козаки й Татари у польському таборі, армати й клейноди теж досталися козакам. Але Хмельницький не упився тією славною перемогою, - він добре знав, що ще є велика сила польського війська і що коронний гетьман Потоцький не подарує йому того. І от він три дні дав козакам спочити після бою, а тим часом впорядковував військо. Усього війська із Татарами було в його 16.000, і з ним рушив він на Корсунь. Але бачив він добре, що війська в його небагато, а через те він знов на хитрощі взявся. Кривоносові, або Перебийносові, як його взивали, із 6.000 козаків та Тугай-беєві він звелів зайти по-заду Поляків у густий ліс і в ньому поперекопувати усі стежки, понакидати паліччя, покопати рівчаки, а в самій гущавині постановити гармати і так дожидати Поляків. Разом з тим вислав він Микиту Галагана, з невеликою ватагою, щоб він заманив Поляків у той ліс. Побачили вони Галагана, зараз перехопили його й почали випитувати, де й скільки війська у Хмельницького. Галаган набрехав їм чимало. Налякалися Поляки тієї брехні і стали одступати до Богуслава, а Галаган узявся показати їм шлях, та, замість того, повів у той ліс, де засів Кривоніс. Несподівано іззаду наскочив Хмельницький. Поляки, перелякані, кинулися тікати у ліс і як-раз ускочили у болото, що було там. Вози й коні позагрузали у болоті. Стали вони обходити болото, і попали у глибокий яр, а там їх стрів Кривоніс із гарматами. Велика метушня зробилася у польському війську - перелякані тікали вони світ-за-очі. Вози, гармати, коні, люде, що не застряли у болоті, покотилися у яр, позастрявали у рівчаках, що покопали Кривоносові козаки, та у нарубаному дереві. Хмельницький, бачучи таке, вскочив у саму середину ворогів і у-пень розбив Поляків. Без числа побито їх, багато узято у полон, а з ними й гетьманів польських Миколу Потоцького та Мартина Калиновського і ще 80 значних. Велика здобич досталася козакам: гроші, гармати, корогви, клейноди й усякого добра чимало. Хмельницький зараз одпровадив послів у Січ, щоб сповістили про побіду; ними ж послав і подарунки: 4 корогви, 2 булави, 2 бунчуки, 6 казанів, 6 гармат, 1.300 талярів грошей, і прохав, щоб і надалі Запорожці помагали йому. Потоцького, Калиновського і 800 бранців Поляків подарував він Татарам, і ті погнали їх у Крим, сподіваючись великого за них викупу. Багато добра досталося й козакам. Ось як співається про се в козацькій думі:

У Корсуні Хмельницький одправив молебень і звідтіль рушив з усім військом до Білої Церкви. Тепер Хмельницькому легче було: Польща осталася і без гетьманів і без війська. Хмельницький без клопоту дійшов до Білої Церкви. З Білої Церкви розіслав Хмельницький по всій Україні універсали до Українського люду і підписався на них вже так: „Гетьман війська Запорожського і усієї України по обидва боки Дніпра". Закликав він усіх, хто вміє зброю в руках держати, щоб збірались оружно на добрих конях до Білої Церкви. „Не слухайтеся панів та підпанків як невольники - писав він в універсалах. - Ви сю землю зайняли, вигнавши звідси Татар. Ваші батьки купили її для вас кровю своєю, боронячи її від ворогів. А тим часом за неї накладають на вас податки, служби, панщину. Військо польське нищить ваше добро, безчестить ваших жінок і дітей. Підіймайтеся козаки й селяне, щоб Поляків до краю приборкати! Аж як у власній середині почують вони зелізо - побачать, як їх міста здобуваєте ви, - аж тоді дадуть вам вони свободу і чистий спокій!"

І рознісся по Україні