образованих і сьвідомих жінок-Українок. Крім тих приватних шкіл є також 5 державних ґімназий з українською викладовою мовою, є кілька катедр українських на львівськім університеті та багато народних шкіл, де вчать дітий своєю рідною, українською мовою.
Того всього добився народ своєю власною працею, власними жертвами а при помочи своїх послів до сойму і до парляменту у Відні. Українських послів в австрійськім парляменті є тепер 28 і вони заступають перед урядом і державою український народ, домагаючися для нього рівних прав з другими народами Австриї.
Тепер іде борба о власний український університет у Львові, себто о найвисшу школу для тої півторатисячі студентів, що мусять вчитися по чужих університетах. Багато єще належиться українському народови в Австриї, але то, що він там досі добув, ставить його в ряди висококультурних народів і дає запоруку славної будучности. А запорука тим безпечнійша, що народна робота опирається в Галичині не на одиницях, а на широких народних масах, котрі згуртовано в читальнях, касах, спілках, а останніми часами також в „Січах" і „Соколах", т. є. товариствах гімнастичних і пожарних.
До тих „Січий" (заснував їх Др. Трильовський з Коломиї) і „Соколів" (головою „Сокола" є професор Боберський у Львові) належить тепер 50.000 парібків і дівчат, котрі вправляються в муштрі, розвивають силу тіла та вчаться, як на випадок пожару гасити його та ратувати людське добро. По-між інтелігенцією на Україні тим часом все більше і більше виявляється самосвідомість, національний рух шириться, і се добре виявилося було у 1903 році на Полтавському святі, коли одкривали у Полтаві памятник батькові українського письменства, Іванові Котляревському. 30 серпня (августа) 1903 року на свято се з'їхалося до Полтави сила народу. Тут були заступники од усіх країв України, з Галичини і Буковини, - зібрались і вчені, і письменники наші.
Тяжке життя по селах, дороги, земля, важкі заробітки за останні роки, нещаслива війна з маленькою Японією, котра побила велике російське військо, - усе се привело до того, що й уряд росийський зрозумів, що далі бути так не може. І от 17 жовтня (октября) 1905 р. було проголошено царський маніфест, котрим усім у державі дарувалася: незайманість особи, свобода слова, свобода віри, свобода печати, свобода збіратися, а для того, щоб завести кращий лад у державі, ухвалено було скликати у Петербурзі так звану „Державну Думу", з заступників од усього народу. Велика радість настала тоді в державі, і пригнічене слово, не криючись, радісно залунало по всій країні, закликаючи людей до боротьби з старим ладом і його оборонцями. Але та радість, те невпинне бажання кращого життя і визволення з-під гніту старого ладу, те бажання скоріще упитися здобутою волею, не довго панували, і страшні кари посипалися, як із мішка. Проте скасування цензури - для нашого краю, для України, зробило велике діло: у Лубнях, Одесі, Київі, Харькові, Катеринославі, Могилеві-Подільському, навіть у Петербурзі і Москві, почали виходити часописи (газети), тижневі та що-місячні журнали, писані нашою рідною мовою. Хоч багато з них скоро було заборонено, про те ті, що осталися, мають великий вплив на селян і все громадянство, і культурна їх робота незабаром дасть такі жнива, яких ми ще не бачили.
27-го квітня (апріля) 1906 року і 20-го лютого (февраля) 1907 р. скликано було першу і другу Державну Думу у Петербурзі. Обидві вони скоро були розпущені. Вони нічого не встигли зробити - поклали тільки нові підвалини новому життю, що з того часу починається для Росії, а з нею й для нашої України, бо те, що минуло, не могтиме вже вернутися ніколи. Цікаво те, що в обох Думах, як і в Комісії, що скликала була у 1767 році цариця Катерина, українські посли висловили таке саме бажання автономії для рідного краю. Партія (громада) Українців в Думі була чимала - в першій Думі було 80 чоловіка членів, а в другій - 42, з усього числа 500 послів, На чолі Української громади в першій Думі стояв „Український Парламентський 'Клуб", з Шрагом, Шеметом, Чижевським та Біляшевським на чолі, а в другій Думі в „Українській Думській Громаді" перед вели посли: Рубіс, священик Гриневич, козаки Сайко і Хвіст. „Українська Парламентська Громада" у другій Думі видавала газету для селян „Рідна Справа", в котрій сповіщалося про те, що робиться в Думі та в Українській Громаді. В третю думу, скликану на нових законах, нарід не міг вислати самостійно вибраних послів і тепер українська справа в третій Думі представляється гірше, чим в 1-шій і в 2-гій. Полегкості, що настали після 17 жовтня 1905 року, дали заснувати українські просвітні товариства „Просвіти", котрі засновано вже, на зразок Львівського „Товариства імени Шевченка", у Одесі, Київі, Каменці-Подільському, Катеринославі, Катеринодарі, Чернигові, Миколаєві і Житомирі. Вони по своїх статутах (уставах) мають - ширити самосвідомість серед Українського люду, нести освіту у народ по найдальших кутках, де живе він, а для того - видавати і ширити дешеві, корисні для людей, книжки, заводити книгозбірні, влаштовувати читання і таке инше. Товариства сі повинні зробити те велике діло для свого народу тепер, що колись випало було на долю церковним братствам. Хоч обставини життя тепер і не ті, але праця їх однаково свята й велика. За остатні часи робота просвітних Товариств припинилася через лихоліття у державі і через неприхильний настрій правительственних сфер до україньства, але мине якийсь час, і Товариства сі стануть на твердий ґрунт та зроблять те велике діло, якого дожидає од них 30 мільонів Українського народу.
„Соколи” і „Січи".
До тих „Січий" (заснував їх Др. Трильовський з Коломиї) і „Соколів" (головою „Сокола" є професор Боберський у Львові) належить тепер 50.000 парібків і дівчат, котрі вправляються в муштрі, розвивають силу тіла та вчаться, як на випадок пожару гасити його та ратувати людське добро. По-між інтелігенцією на Україні тим часом все більше і більше виявляється самосвідомість, національний рух шириться, і се добре виявилося було у 1903 році на Полтавському святі, коли одкривали у Полтаві памятник батькові українського письменства, Іванові Котляревському. 30 серпня (августа) 1903 року на свято се з'їхалося до Полтави сила народу. Тут були заступники од усіх країв України, з Галичини і Буковини, - зібрались і вчені, і письменники наші.
Маніфест 1905 р.
Тяжке життя по селах, дороги, земля, важкі заробітки за останні роки, нещаслива війна з маленькою Японією, котра побила велике російське військо, - усе се привело до того, що й уряд росийський зрозумів, що далі бути так не може. І от 17 жовтня (октября) 1905 р. було проголошено царський маніфест, котрим усім у державі дарувалася: незайманість особи, свобода слова, свобода віри, свобода печати, свобода збіратися, а для того, щоб завести кращий лад у державі, ухвалено було скликати у Петербурзі так звану „Державну Думу", з заступників од усього народу. Велика радість настала тоді в державі, і пригнічене слово, не криючись, радісно залунало по всій країні, закликаючи людей до боротьби з старим ладом і його оборонцями. Але та радість, те невпинне бажання кращого життя і визволення з-під гніту старого ладу, те бажання скоріще упитися здобутою волею, не довго панували, і страшні кари посипалися, як із мішка. Проте скасування цензури - для нашого краю, для України, зробило велике діло: у Лубнях, Одесі, Київі, Харькові, Катеринославі, Могилеві-Подільському, навіть у Петербурзі і Москві, почали виходити часописи (газети), тижневі та що-місячні журнали, писані нашою рідною мовою. Хоч багато з них скоро було заборонено, про те ті, що осталися, мають великий вплив на селян і все громадянство, і культурна їх робота незабаром дасть такі жнива, яких ми ще не бачили.
Державна Дума
27-го квітня (апріля) 1906 року і 20-го лютого (февраля) 1907 р. скликано було першу і другу Державну Думу у Петербурзі. Обидві вони скоро були розпущені. Вони нічого не встигли зробити - поклали тільки нові підвалини новому життю, що з того часу починається для Росії, а з нею й для нашої України, бо те, що минуло, не могтиме вже вернутися ніколи. Цікаво те, що в обох Думах, як і в Комісії, що скликала була у 1767 році цариця Катерина, українські посли висловили таке саме бажання автономії для рідного краю. Партія (громада) Українців в Думі була чимала - в першій Думі було 80 чоловіка членів, а в другій - 42, з усього числа 500 послів, На чолі Української громади в першій Думі стояв „Український Парламентський 'Клуб", з Шрагом, Шеметом, Чижевським та Біляшевським на чолі, а в другій Думі в „Українській Думській Громаді" перед вели посли: Рубіс, священик Гриневич, козаки Сайко і Хвіст. „Українська Парламентська Громада" у другій Думі видавала газету для селян „Рідна Справа", в котрій сповіщалося про те, що робиться в Думі та в Українській Громаді. В третю думу, скликану на нових законах, нарід не міг вислати самостійно вибраних послів і тепер українська справа в третій Думі представляється гірше, чим в 1-шій і в 2-гій. Полегкості, що настали після 17 жовтня 1905 року, дали заснувати українські просвітні товариства „Просвіти", котрі засновано вже, на зразок Львівського „Товариства імени Шевченка", у Одесі, Київі, Каменці-Подільському, Катеринославі, Катеринодарі, Чернигові, Миколаєві і Житомирі. Вони по своїх статутах (уставах) мають - ширити самосвідомість серед Українського люду, нести освіту у народ по найдальших кутках, де живе він, а для того - видавати і ширити дешеві, корисні для людей, книжки, заводити книгозбірні, влаштовувати читання і таке инше. Товариства сі повинні зробити те велике діло для свого народу тепер, що колись випало було на долю церковним братствам. Хоч обставини життя тепер і не ті, але праця їх однаково свята й велика. За остатні часи робота просвітних Товариств припинилася через лихоліття у державі і через неприхильний настрій правительственних сфер до україньства, але мине якийсь час, і Товариства сі стануть на твердий ґрунт та зроблять те велике діло, якого дожидає од них 30 мільонів Українського народу.
