- 1
Леся Українка
Тиша морська
В час гарячий полудневий
Виглядаю у віконце:
Ясне небо, ясне море,
Ясні хмарки, ясне сонце.
Певно, се країна світла Та злотистої блакиті, Певно, тут не чули зроду, Що бува негода в світі!
Тиша в морі… ледве-ледве Колихає море хвилі; Не колишуться од вітру На човнах вітрила білі.
З тихим плескотом на берег Рине хвилечка перлиста; Править хтось малим човенцем, В’ється стежечка злотиста.
Править хтось малим човенцем, Стиха весла підіймає, І здається, що з весельця Щире золото спадає.
Як би я тепер хотіла У мале човенце сісти І далеко на схід сонця Золотим шляхом поплисти!
Попливла б я на схід сонця, А від сходу до заходу, Тим шляхом, що проложило Ясне сонце через воду.
Не страшні для мене вітри, Ні підводнії каміння, - Я про них би й не згадала В краю вічного проміння.
This file was created
with BookDesigner program
bookdesigner@the-ebook.org
18.07.2008
- 1