ПРОРИВ

Віктор Ющенко озвучив чотири принципово важливі тези. Перша. Він оголосив про перемогу на виборах. Друга. Він не довіряє Центральній виборчій комісії. Третя. В країні розпочався державний переворот, який виявляється у фальсифікації результатів виборів. Четверта. Ющенко звертається за підтримкою до інших держав та міжнародних структур.

Віктор Ющенко сказав: «Ми повинні сьогоднішній день почати з майдану Незалежності о 9 ранку. Ми повинні навчитися захищати свій вибір. Ми будемо діяти мирно, але адекватно до дій влади».

«5 канал» 22.11.2004 08:15

До офісу у Львові під'їжджали автомобілі з усієї області. З них виходили хлопці і чоловіки середнього віку і піднімались у приміщення, де проходили збори. На обличчях людей втома і напруга. Тієї ночі ніхто не спав: члени оперативних груп мали завдання унеможливити фальсифікації на виборчих дільницях у другому турі Президентських виборів.

Далися взнаки безсонна ніч, сутички з провокаторами, дискусії з міліціонерами, довга дорога.

У поглядах німе запитання:

- Ну як? Перемогли?

Я не міг відповісти, як, зрештою, на той час не міг відповісти ніхто. Збори розпочав з повідомлення: за нашими підрахунками - перемагаємо, але перемогу треба відстояти. Тому, як і планували, необхідно їхати до Києва. Це втішило присутніх. Адже після першого туру поїздка до Києва була «холостою». Усі сподівалися, що цього разу політикам вистачить мужності проголосити загальну мобілізацію.

Речі були наперед зібрані і лежали в автомобілях. Даю останнє розпорядження:

- Виїжджаємо через 30 хвилин. Зв'язок мобільними телефонами. Ідемо колоною. Тримаємо дистанцію.

- З Богом!

У визначений час колона вирушила у напрямку Києва. Дев'ятнадцять легкових автомобілів та чотири мікроавтобуси. Холодного, але сонячного ранку 22 листопада ми покидали Львів. На вулицях ще безлюдно. Холодна тиша сповнена тривоги. У сяйві перших виблисків сонця велично височів пам'ятник Шевченку.

Подумалось: напевно, так і повинна починатися революція.

Перша небезпека очікувала вже на виїзді з міста. Розвідувальний «екіпаж», що поїхав швидше, повідомив: по Київській трасі пост міліції зупиняє майже кожну машину. Вирішуємо не зупинятись на вимогу ДАІ.

Та затримало нас ще до посту міліції вражаюче видовище. На повороті до Дублян дорогу перекрила велика колона студентів. Молоді хлопці та дівчата йшли з вигуками «Ющенко!». Здавалося, пішій колоні не буде кінця. Хтось заскандував: «Разом нас багато», і наша автомобільна колона почала сигналити в ритм, підтримуючи студентів. Ми вітали один одного усмішками і помахами рук.

Дівчата, котрі проходили поруч, таємничо питали:

- На Київ?

- На Київ!

Дівчата на прощання ще довго махали помаранчевими стрічками. Мабуть, хлопці відчували себе так, як колись козаки, що йшли в похід.

У нас важлива місія: довезти до Києва у виборчий штаб копії протоколів виборів. Оригінали повіз у Київ літаком Петро Михайлович - керівник обласного виборчого штабу. Коли щось станеться з оригіналами, паралельний підрахунок можна буде здійснити лише завдяки копіям.

Колона студентів з Дублян підняла настрій. Та не просто підняла... Ми відчули, що це підноситься нова могутня хвиля. Хвиля революції, яку неможливо спинити.

Спроба працівників ДАІ зупинити нашу колону при в'їзді на Київську трасу була невдалою. Ми обережно оминули міліціонера, котрий, вимахуючи паличкою, вийшов мало не на середину дороги, і не зупиняючись рушили далі. Усі сповнені рішучості. Розуміли: набагато серйозніші перепони будуть ближче до Києва.

їхати автоколоною виявилось значно довше, аніж окремо. На об'їзній біля Рівного вийшов з ладу один з автомобілів. Колона зупинилася. Хвилин двадцять на морозяному вітрі намагались зремонтувати авто власними силами. Це затягувало час. Врешті колону розділили. Частина легковиків рушила далі, інші чекали, поки полагодять поламану машину.

На виїзді з Рівного зустріли ще одну автоколону. Вона прямувала на Київ з Луцька. Кілька десятків мікроавтобусів, ймовірно, вчорашні маршрутні таксі, їхали повільно, та впевнено. Ми обігнали їх, вітаючи один одного.

А вже невдовзі отримали тривожний сигнал. На межі Рівненської та Житомирської областей - блокпост. Моя машина очолювала колону. Те, що побачив, шокувало навіть мене, готового на все. Проїжджа частина міжнародної траси повністю перекрита трактором і великою фурою з піском, які, очевидно, підігнали нещодавно, отримавши інформацію про рух автоколон. Поряд із фурою стояли декілька десятків похмурих «даішників».

- Почалося...

Даю вказівку виходити з автомобілів.

Підійшовши до правоохоронців, показав посвідчення заступника голови Львівської обласної ради і попросив покликати старшого. Ним виявився начальник Житомирської обласної ДАІ, полковник міліції.

- Що за надзвичайна ситуація, чому перекрита міжнародна траса? - ознайомившись із посвідченням, спокійно запитав я.

- Не має жодних проблем, ми Вас пропустимо.

- Дякую. Зі мною ще декілька десятків машин. Розблокуйте, будь-ласка, трасу.

- Ми можемо пропустити тільки Вас.

- Чому?

- Бо так... - з притиском відповів полковник. Його підлеглі збирались навколо нього. Позаду мене хлопці з автоколони. Я зрозумів: треба йти у наступ. Відступати не маємо права. Надто відповідальний момент. Якщо ми зараз їх не «зламаємо», то зупинять й інших на усіх трасах. І на тому все закінчиться, не розпочавшись. Адже ми перші. Київ буде відрізаний від решти України. А сама столиця без підтримки областей перемогти неспроможна.

- Полковнику!.. Різко підвищую голос.

- Ви працівник міліції і зобов'язані дбати про дотримання законності. Зараз грубо порушується закон. Ви позбавляєте мене та інших людей права на вільне пересування в межах держави.

- Нема чого вам їхати до Києва. Я не хочу, щоб була війна...

- Полковнику! Я теж державний службовець і тому хочу нагадати Вам, що Ви - на службі. Якщо Ви противник війни, запишіться у клуб пацифістів і у вільний від роботи час пікетуйте Міністерство оборони. А на службі Ваші політичні симпатії не мають значення. Ви повинні виконувати свій обов'язок.

- Я виконую.

- У Вас є розпорядження від керівництва блокувати трасу?

- Є.

- Від кого? Назвіть прізвище...

- Не можу.

Я зрозумів, що психологічно деморалізував полковника. Прийшов час рішучих дій.

- Полковнику, якщо Ви не здатні захистити наше законне право, ми це зробимо самі. Рахую до трьох. Якщо не дасте команду відігнати трактор, ми зсунемо його з траси.

Я зробив паузу і сказав помічникові принести мегафон та «підтягнути» волинян, які вже під'їхали і стояли