приводу хотів би зауважити.

Напевне, що типажі із суто чи домінуючою люмпенською мотивацією на найвищих щаблях вибудованої Януковичем і Ко вертикалі виконавчої влади якщо і зустрічаються, то зрідка. А от середній та нижній ланцюги цієї вертикалі просто мусять бути просякнутими типажами із комбінованою люмпенсько-інструментальною мотивацією.

Поясню. Навіть будь-яка сільська старенька вам як двічі два доведе, що головною мотивацією пересічного чиновника є бабло та страх втратити солодке доходне місце через невиконання якогось наказу начальника чи через проявлену ініціативу, яка тому ж таки начальству не сподобається.

Та ж сама, якщо не більш гіпертрофована картина спостерігається в законодавчій гілці владі. Якими мотиваціями у своїй діяльності керуються в своїй більшості наші депутати, починаючи від парламентського рівня і завершуючи районним чи містечковим?

Правильно — баблом і страхом втратити мандат чи бізнес (якщо він є), або і те і інше водночас. Типові — люмпен-інструментальники.

Копніть судову гілку влади — картина буде та ж сама.

Тобто можна вести мову вже про тотальну люмпенізацію нашої влади. Ну, принаймні, за Герчиковим.

Але на останок трохи оптимізму із досвіду російського вченого. Якось він консультував одну потужну агрофірму. Згідно з його рекомендаціями керівництво фірми мусило б диференційовано розподілити по щаблям ієрархічної драбини згадані п’ять типажів. Але в тій місцевості переважали лише інструментальники і люмпени.

Запрошувати з інших регіонів працівників із господарською, професійною та патріотичною мотиваціями або ж переманювати їх з інших місцевих компаній керівники фірми вважали недоцільним і вирішили обійтись наявним людським матеріалом.

Герчиков попередив керівництво, що на страхові й добрій оплаті фірма довго не протягне. Або керівництву доведеться незабаром звільнити більшість працівників, або фірмі трохи згодом прийде гаплик. Так і трапилось — фірма збанкрутувала.

Ну, а свій вирок перспективам люмпенського типажу виніс ще один із учнів Володимира Герчикова — Сергій Ребров.

Він писав: «Зрозуміти, співробітник якого типу може бути корисним компанії, а хто виявиться ізгоєм досить непросто. Але більш-менш все зрозуміло з люмпенами — вони не потрібні практично нікому, за виключенням компаній, в яких застосовується командно-адміністративна система управління. Однак неефективність таких компаній доводить повсякчасна практика й вік їх, у порівнянні із іншими, досить нетривалий».

У зв’язку із чим можна передбачити, що доля командно-адміністративної модифікації системи управління а-ля Янукович і Ко малоперспективна і її очікує досить скоре банкрутство. Якщо, звичайно, до того часу доживе сама компанія на ім’я Україна.

А тому наостанок повторюсь, сучасне вторгнення люмпенства у владу є фактором, який жорстко впливає на весь політико-економічний ландшафт країни.

Руйнівний потенціал люмпенства вже використовується певними силами для політичної дестабілізації, захоплення та утримання влади і в силу цього мусить кваліфікуватися як реальна загроза безпеці особи, суспільства і держави.

Додаток

Влада плюс люмпенізація всієї країни?

Багато-хто з аналітиків занепокоєнні процесами люмпенізації українського суспільства та небезпеками, які вони несуть для країни. І треба сказати, що такі побоювання ґрунтуються на низці вагомих факторів.

Зокрема, загальне зубожіння народу, винищення до 40 % малого і середнього бізнесу, приховані інфляція та безробіття, значна криміналізація народонаселення викликані першою хвилею кризи, напевне, будуть поглиблені другою хвилею та низкою сприятливих цьому дій теперішньої влади — гестапівський податковий кодекс, рабовласницький трудовий кодекс, відлучення від активної участі в політичному житті країни значної частини люду через нове місцеве виборче законодавство, підвищення цін на алкоголь, тютюн, газ та комунальні послуги.

Історія ж знає чимало прикладів того, як пауперські сільські прошарки та люмпенство міст ставали соціальною базою суспільних потрясінь, формування та зміцнення авторитарних і тоталітарних політичних режимів.

Тому спробуємо дати фрагментарний портрет цього соціального явища на ім’я

Люмпенство

Економічний характер люмпенства визначається його опосередкованим зв’язком із існуючими в суспільстві укладами економічного життя. Механізм цього зв’язку — соціальний паразитизм. В силу існуючих економічних обставин певна частина суспільства може бути витісненою із сфери суспільно-корисної праці, в наслідок чого формується абсолютно зневажливе ставлення до неї. Сам люмпен вже не тільки не може, але й не бажає працювати.

В політичній сфері люмпенство традиційно розглядається як суто деструктивна сила, здатна дестабілізувати політичний стан. Одночасно політична складова соціального портрету люмпенства далеко не однозначна та суперечлива. Тут маємо і нестримне політичне бунтарство анархічного штибу, і глибоке несприйняття, шалену ненависть до послідовних, осмислених методів, упорядкованих форм соціально-політичної боротьби, до цивілізованих способів участі в політичному житті суспільства.

Тут, нарешті, непередбачуваність політичної поведінки люмпенства, його продажність, готовність за будь-яку подачку йти на найпідліші вчинки, виключна здатність провокувати відповідні репресії силових структур влади і тим самим остаточно підірвати, найспокійнішу і найбезневинну ситуацію в країні чи регіоні.

У люмпенства буквально витравлене почуття культурного спадку. Не випадково на протязі усієї історії людства у своєму ставленні до культури люмпенство заявляло себе однозначно примітивно — це тотальне заперечення культурного прогресу і культури як такої.

Заразом із тим неможливо не помітити стійку готовність люмпена до буквально «наркологічного» сприйняття низькопробної продукції, яка відповідає його вбогому попиту і зачіпає найниціші інстинкти.

Соціально-психологічний стан люмпенства багато в чому визначається економічною безвихіддю із життєвої ситуації, в якій воно опинилось, і характеризується крайньою нестійкістю, підвищеною збудженістю, неадекватною (на рівні інстинктів) реакцією на чисельні подразники, в тому числі і на «образ ворога». Все це породжує в люмпенському середовищі гіпертрофовану жорстокість та абсолютизацію насильства як єдино доступні і дієві реакції на правила гри, які пропонуються суспільством та державою. Можна вести мову про своєрідну «соціологію