Досвiд же минулого говорить про те, що єдино вiрний шлях в цьому життi - це Шлях до Бога; всi iншi шляхи, коротшi чи довшi, ведуть до болiт вiдчаю та скорботи.

I шлях до Бога зовсiм не в тому, щоб намагатись зрозумiти незрозумiлi книжки, чи намагатись повiрити в те, у що повiрити важко. Наближались до Бога, торкались його, мабуть, усi люди; iнша справа, що то, як правило, дуже короткi зустрiчi, епiзоди, котрим не надається належного значення. Тi зустрiчi, шанси, що даються в юностi й забуваються з часом, в кожного свої й нiколи не розглядаються як зустрiчi з Богом. Їх вiдносять до тих безпiдставних радощiв, котрими так багата молодiсть.

Дiйсно, для порiвняння цих спонтанних, iнстинктивних рухiв природи до саморозширення з дiйсним вiдчуттям Бога, тим бiльш - зi злиттям з Богом, пiдходить порiвняння немовля зi зрiлим мужем, але переживання саме такого роду, "упорядкованi" в подальшому рiзноманiтними теоретичними конструкцiями ("поясненнями") i називаються Богом. Причому Богом є саме переживання, а не його пояснення (тобто Бог - це те-то й те-то, має такi й такi сили та властивостi i т.п.). Свiдоме прагнення до цих

переживань, вiдмiнних вiд повсякденних станiв свiдомостi i є шляхом до Бога (до того, що декотрi називають Богом).

Чим ранiшим, тим легшим й природнiшим буде звертання до Бога, тим свiжiшими будуть у пам'ятi шанси, данi нам в юностi, демонстрацiя того, єдине чого ми маємо прагнути. Чого ж ми маємо прагнути?

Аналiз тих юнацьких ейфорiй свiдчить, що їх найбiльш характерною рисою є змiна вiдчуття "я", так би мовити "розширення я", деяка мiнiмальна змiна того, що ми називаємо вiдчуттям самого себе. Шлях до Бога у своей найглибшiй сутi є радикальною змiною цього вiдчуття, змiною того, з чим ми себе ототожнюємо, еволюцiєю самоототожнення.

Iнструментом на цьому шляху не обов'язково має бути iнтелект: ним можуть бути емоцiї (чиї емоцiї?) чи навiть тiло (чиє тiло?). Щоправда, тiло - то переважно iнструмент жiнок, бо чоловiки далекi вiд свого тiла й не вмiють ним користуватись. Iнструментом може бути також будь-яка дiяльнiсть при умовi повного перетворення цiннiстних установок (тобто мотивiв дiяльностi, того, для чого ти це робиш, що спонукало тебе до того i т.д.)...

83. Из письма к Е.К., 1979

Вiдмiннiсть Шляху (тобто Йоги в гранично широкому розумiннi слова1) вiд того, що традицiйно називають Йогою ("приборкання", "загнуздання" життя методом), саме в його спонтанностi, вiдсутностi будь-яких рамок методу. Єдиний "метод" Шляху - це саме життя, метод неповторно iндивiдуальний i завжди експериментальний. Перефразовуючи Муньє можна сказати, що "идущие по пути это не те, кто думает одинаково, а те, кто думает об одном". Тому, що приходить до нас на Шляху, чим би воно не здавалось нашому Манасу, ми не чинимо перешкод, даючи йому змогу свобiдно в своїх специфiчних формах працювати на нас i так само не чинимо перешкод, коли воно, вiдробивши, iде вiд нас, - не затримуючи його, не зв'язуючи, не перетворюючи цей рiвноправний епiзод Шляху на його "метод".

Абсолютизувати ж якийсь один, хай навiть дуже "високий" момент Шляху, тобто обмежувати безкiнечну в своїх формах спонтаннiсть життя якимось одним "методом" менi здається не тiльки теоретично, але й екзистенцiально недоречним.

Дiйсно, чи не перетвориться "решта" життя, бiльша його частина, що не потрапила до "методу", на пусте, несправжнє, iлюзорне iснування, котре є самим лише засобом для забезпечення одного проценту Життя? Чи не стануть цi 99% життя ще бiльш пустими, несправжнiми та iлюзорними, нiж були до появи одного процента, що припадає на "метод"? I що Ви будете робити, коли згодом цей процент просочиться у Вас мiж пальцi?...

____________________

1 Як каже Шрi Ауробiндо, "Йога - це життя, а життя - це Йога".

84. Из письма к Е.К., 1979

1. РАДIТИ СИТУАЦIЇ (ситуацiєю я називаю "концентрований" вiдрiзок життя, поворот, що визначає характер, "аромат" подальшого етапу), котрiй вдалося зруйнувати мої особистi проекти власного майбутнього (тобто розвитку Шляху, бо я розглядаю власне iснування в усiх його проявах виключно як Шлях), радiти як перемозi, популярно кажучи, Бога.

2. ПРИЙМАТИ СИТУАЦIЮ, вiдкидаючи без жалю свої власнi проекти як невiдповiднi до дiйсностi теоретико-фантастичнi вiдображення мого особистого шляху: не може бути теорiї ("рецепту") особистого Шляху, хоч iснує постiйна тенденцiя, зумовлена активнiстю Манаса, до створення такої теорiї. Шлях сприймається як свобода: є тiльки науково визначена тенденцiя його розвитку.

3. НЕ ДАВАТИ ОЦIНКИ значенню ситуацiї для Шляху ("онтологiчного визначення"), припускаючи тiлькi "робочi гiпотези" ("цiлком можливо, що..."), бо ситуацiя може тiльки само-визначитися, вичерпавши i таким чином окресливши свої "шляховi потенцiї", - як правило, цiлком непередбаченi позитивнi та негативнi з точки зору Шляху моменти, що вона їх у собi, на вiдмiну вiд нашої свiдомостi, з самого початку мiстила. Ми не можемо адекватно визначити ситуацiю, поки в нiй перебуваємо, поки з неї не вийшли.

4. РЕАЛIЗОВУВАТИ СИТУАЦIЮ, тобто витискати з неї всi прихованi "шляховi потужностi", проходити весь курс її лекцiй, - як "позитивних" (на наш погляд), так i "негативних" (на наш погляд).

Конец Первой Части