непрацездатних жидів-в'язнів, тим не менше, їх не вбивали. Наприклад, в телеграмі від 4 вересня 1943 начальника Відділу трудових ресурсів Головного економічного та адміністративного управління СС (WVHA) повідомлялося, що з 25 000 жидів-в'язнів в Освенцімі тільки 3581 були здатні працювати, а решта жидів-в'язнів — приблизно 21 500 або близько 86 % — були непрацездатні. [8]

Це також підтверджувалося в секретній доповіді про "заходи безпеки в Освенцімі" від 5 квітня 1944 р. начальника системи концтаборів СС Освальда Пола, направленої керівнику СС Генріху Гіммлеру. Пол повідомляв, що в усьому табірному комплексі Освенцім перебувало 67 000 ув'язнених, з яких 18 000 були госпіталізовані або непрацездатні. У таборі Освенцім II (Біркенау), ймовірно головному винищувальному центрі, перебувало 36 000 ув'язнених, переважно жінок, з яких "приблизно 15 000 були непрацездатні". [9]

Ці два документи просто-таки не узгоджуються з історією винищення в Освенцімі.

Свідоцтва доводять, що Освенцім-Біркенау створили головним чином як табір для непрацездатних жидів, включаючи хворих і старих, а також тих, хто чекав відправки в інші табори. До такого висновку прийшов д-р Артур Бутц з Північно-Західного університету, який також підтверджує, що саме це ставало там причиною незвично високого рівня смертності. [10]

Професор історії Прінстонського університету жид Арно Майєр визнає у недавній книзі про "остаточне вирішення", що в Освенцімі загинуло більше жидів від висипного тифу та інших "природних" причин, ніж було страчено. [11]

^{На фото: Непрацездатні жиди-в'язні}

Анна Франк

Ймовірно найвідомішим ув'язненим Освенціма була Анна Франк, яка стала відома у всьому світі завдяки своєму знаменитому щоденникові. Однак мало хто знає, що тисячі жидів, включаючи Анну та її батька Отто Франк, "пережили" Освенцім.

^{На фото: Звільнення дітей в Освенцімі, січень 1945. Діти не виглядають виснаженими.}

Ця 15-річна дівчинка та її батько були депортовані з Голландії в Освенцім у вересні 1944 року. Через кілька тижнів, через наступ Радянської армії, Анна разом із багатьма іншими жидами була евакуйована в табір Берген-Бельзен, де вона і померла від висипного тифу в березні 1945 року.

Її батько захворів на висипний тиф в Освенцімі і був направлений на лікування в табірну лікарню. Він був одним з тисяч хворих і ослаблених жидів, залишеним там німцями, коли вони залишили табір в січні 1945 року, незадовго до його захоплення радянськими військами. Він помер у Швейцарії в 1980 році.

Якби німці планували вбити Анну Франк і її батька, то вони б не пережили Освенцім. Їх доля, хоч і трагічна, не може бути узгоджена з історією винищення.

Пропаганда союзників

Історії про умертвіння газами в Освенцімі значною мірою засновані на усних заявах колишніх жидів-в'язнів, які самі особисто не бачили свідоцтв винищення. Їх твердження цілком зрозумілі, оскільки чутки про умертвіння газами в Освенцімі були широко поширені.

Літаки союзників скидали на Освенцім і прилеглі райони величезну кількість листівок польською і німецькою мовами, в яких стверджувалося, що в цьому таборі людей умертвляють газами. Газова історія Освенціма, яка була важливою частиною військової пропаганди союзників, також транслювалася по радіо на Європу. [12]

Показання тих хто вижив

Колишні ув'язнені підтвердили, що вони не бачили свідоцтв винищення в Освенцімі.

Австрійка Марія Фанхерваарден дала свідчення в Окружному суді міста Торонто в березні 1988 року про своє перебування в Освенцімі. Вона була інтернована в Освенцім-Біркенау в 1942 році за статевий зв'язок з польським в'язнем. Коли її потягом везли в табір одна циганка сказала їй та іншим, що їх усіх повбивають газами в Освенцімі.

Після прибуття Марії та іншим жінкам наказали роздягтися і пройти в просторе бетонне приміщення без вікон і помитися під душем. Уражені жахом жінки думали, що їх зараз уб'ють. Однак замість газу з душових лійок пішла вода.

Марія підтвердила, що Освенцім не був курортом. Вона була свідком смерті від хвороб багатьох ув'язнених, особливо від висипного тифу, деякі навіть закінчували життя самогубством. Але вона не бачила жодних свідчень ані масових убивств, ані вбивства газами, ані свідчень здійснення будь-якого плану винищення. [13]

Єврейка на ім'я Маріка Франк прибула в Освенцім-Біркенау з Угорщини в липні 1944 року, коли ймовірно щоденно умертвлялись газом і спалювалися 25000 жидів. Вона також дала свідчення після війни, що вона не бачила і нічого не чула про "газові камери" в той час, коли вона там перебувала. Вона почула "газові" історії лише пізніше. [14]

^{На фото: Умивальники в одному з бараків (блоків) Освенціму}

Звільнені в'язні

Ув'язнені Освенціма, які відбули свої терміни, звільнялися і поверталися в свої рідні країни. Якби Освенцім насправді був таємним винищувальним центром, то німці, без сумніву, не звільняли б ув'язнених, які "знали", що відбувається в таборі. [15]

Гіммлер наказує зменшити смертність

У відповідь на збільшення смертності серед ув'язнених в результаті хвороб, особливо від висипного тифу, відповідальна за табори німецька влада вжила жорсткі заходи боротьби з хворобами.

Начальник Управління таборами СС направив директиву від 28 грудня 1942 року в Освенцім і інші концентраційні табори. У ній різко критикувалася висока смертність ув'язнених внаслідок хвороб і наказувалося, що "табірні лікарі повинні використовувати всі можливі засоби для зниження рівня смертності в таборах." Більше того, директивою передбачалося:

Табірні лікарі повинні частіше, ніж це мало місце в минулому, перевіряти харчування ув'язнених і, спільно з адміністрацією, представляти рекомендації комендантам таборів… Табірні лікарі повинні простежити за тим, щоб умови роботи і робочі місця були поліпшені, наскільки це можливо.

Нарешті, директива підкреслила, що "Рейхсфюрер СС [Генріх Гіммлер] наказав повністю знизити рівень смертності". [16]

^{На фото: Плакат в Освенцімі польскою та німецькою мовами "Воша — це смерть!"}

Правила внутрішнього розпорядку німецьких таборів

Офіційні правила внутрішнього розпорядку німецьких таборів безсумнівно показують,