тільки як не Розенбаума з Гордоном, то Яна Табачника з Кобзоном, то Аллу з Філіпом, то ще з десяток «умнейших», «талантливейших», «известнейших». Я нічого не маю проти Яна Табачника чи Кобзона — це таланти. Однак чому тільки вони? Курячи фіміам одному, можна викурити всіх наших, передусім українських. І викурили. (Спасибі Руслані, що втерла носа Гордону.) На жодному каналі — нічого справді українського. Хоч який канал увімкнеш — борються з антисемітизмом, якого в Україні нема. Головні світові події — Ізраїль: з ким розправилися, кого розстріляли з ракет, скільки палестинських діток розстріляли з танків у їхніх же домівках, на їхній же палестинській землі. І розповідають про це з неприхованою гордістю як про факт героїзму, а не мерзенного тероризму. То на чиїй кухні готується вся ця «інформаційна продукція», пані Саприкіна? Бридко стає, дуже бридко а на душі, як сказав поет, «не ямбово», а «хoрейово».

Я в суді щодо кожної цитати дав вичерпні пояснення, але вони суддю «не переконали». Досить було з'явитися ізраїльському рабину Йонто Хайншнуму — і кожне слово, навіть з акцентом, увійшло в Рішення суду, аж до нісенітниць і рабинських просторікувань, що гої — це язичники, а не християни. А хіба язичники — не люди? А хіба суддя з рабином не знають, що нині в Україні сотні язичницьких громад, що язичники — це сонцепоклонники, що в них багаті обрядові дійства, невмируща духовність. А хіба в Індії не проживає понад мільярд язичників? Суддя ж колись вивчала римське право, то мусила б знати, що в часи написання Тори, тобто «П'ятикнижжя Мойсея» в Старому Заповіті, всі навколишні і далекі народи були язичниками. Тобто Тора закликає до насильства і «протиправних» дій проти всіх народів світу, і нічого, за рабином, донині не змінилось. Якби я був рунвірівцем, то вимагав би депортації ізраїльського рабина разом із п. Саприкіною, щоб вони не викликали міжрелігійної ворожнечі між українськими язичниками й юдеями. Вогонь міжрелігійного конфлікту суддя роздмухує своїм абсурдним аргументом, записаним із вуст рабина. Є підстави назвати її Рішення іменем ізраїльського рабина Йонто Хайншнума, а не іменем України. Суддя зневажає честь своєї держави.

У Рішення суддя повписувала навіть курйози. Якщо запис про язичників — це сумне суддівське невігластво, то трактування наступної цитати як такої, що розпалює «національну ворожнечу», викликає гомеричний сміх: «А можливо, на себе треба подивитися без лукавства і „єврейських штучок“, „без хитрої мови“. Пояснюю позивачам, що „єврейські штучки“, „без хитрої мови“ взято в лапки як вислови з літературних творів. Але суддя має рацію: „національна ворожнеча“ між І.Левітасом, який у газеті „Еврейские вести“ веде рубрику „Еврейские штучки“, і „антифашистом“ Шлаєном, який цього не знає або вже забув, — неминуча. Рятуйте! Рейвах у єврейській громаді. Такого і Шолом Алейхем не придумав би. А Шлаєн із суддею Саприкіною придумали. Оце Рішення! І „опять двойка“. Однак якщо хтось не хоче на себе подивитися, то його право і біда. У нас демократія.

Сіоністичні ЗМІ не гребують жодними засобами. І в окремих випадках вдається досягти бажаного. Як це робиться, наведу лише один приклад. У статті „Євреї в Україні сьогодні: реальність без міфів“ я звернувся до І.Плюща, з уст якого на одному з єврейських телеканалів почув буквально таке: „Україна для всіх“. І про це написав. По телефону в мене з ним відбулася приблизно така розмова:

— Де ви, пане Василю, це взяли? Я такого не говорив.

— Сам чув, ви давали інтерв'ю на одному з телеканалів.

— Так то ж було не так. Я наводив слова Михайла Грушевського, де є слова „Україна для всіх“, а кореспондент не пояснив, що то слова Грушевського, при монтажі обрізав початок і кінець цитати, залишивши із неї лише слова „Україна для всіх“.

— А я при чому, Іване Степановичу?

— То напишіть про це.

Цією оповіддю про „ідеологічну кухню“ вношу для читачів повну ясність і, оскільки ту цитату Михайла Грушевського маю перед собою, наведу її повністю: „Ми думаємо якраз, що Україна не тільки для українців, а для всіх, хто живе в Україні, а живучи, любить її, а люблячи, хоче працювати для добра краю і його людності, служить їй“.

Дякую, Іване Степановичу, що нагадали ці слова. Я з ними згоден.

Шлаєн і К° мусять ще довести, що вони зробили „для добра краю, його людності“. Яка їхня участь у розбудові незалежної України? А жити в Україні, щоб тільки паскудити, то краще залишити її. Це моє переконання.

2. "Опять француз гадит…" Квітка-Основ'яненко

Мою увагу привернула замітка Джеймса Граффа, передрукована із Time в "Столичных новостях" за 2 грудня 2003 р. під назвою "Антисемитизм во Франции", де, власне, не йдеться про антисемітизм у Франції, з яким президент Жак Ширак вирішив серйозно боротися. Президента Франції несподівано зупинив Аріель Шарон: якщо, мовляв, євреям у Франції погано, нехай виїжджають до Ізраїлю — "Израиль — единственное место на Земле, где евреи могут жить спокойно". Зважену, тверезу позицію Шарона можна беззастережно підтримати: не подобається у Франції чи в Україні — катай в Ізраїль, де тебе чекає Шарон і спокійне життя під гул вертольотів, з яких полюють за лідерами палестинців, і терористичні вибухи у відповідь — терор на терор. Але то вже внутрішня проблема.

Виявляється, не всі так думають, як Шарон. "Столичные новости" акцентують ось на чому:

"Однако многие политические эксперты не согласны с его (Шарона. — В. Я.) утверждением. Они полагают, что многие евреи просто обязаны (виділено мною. — В. Я.) выезжать на постоянное место жительства за пределы Израиля в целях защиты интересов собственной нации, поскольку Израиль нуждается в сильной диаспоре".

Та йдеться все-таки не про діаспору, а про п'яту колону. То, звичайно, справа Рабиновича, що він утримує в Ізраїлі кілька десятків шкіл, поставив 700-кілограмову золоту менору (єврейський ритуальний підсвічник) у Єрусалимі, купив у "известнейшего" сіоніста "крупнейшую" газету "Новое русское слово" (має покрити інформаційний простір усього СНД). Однак суспільство мало б перевірити істинне походження тих капіталів.

Та ідеться навіть не про це. А про діяльність п'ятої колони, таких, як Рабинович, Найман, Шлаєн, Зісельс, Малинкович та іже з ними, які знищують Україну зсередини русифікацією (тут ідеолог — Малинкович, всі інші — практики), монополізацією інформаційного простору (тут Рабинович дійшов нечуваного цинізму: він запропонував замість "Сільських вістей" надсилати передплатникам свої порнографічні жовті рептильки "Столичные новости" и "Столичку".