Володимир В'ятрович
КУХНЯ АНТИСЕМІТИЗМУ ВІД КГБ
25 травня 1926 року терорист Самуель Шварцбард у центрі Парижа убив Симона Петлюру. Злочинець не намагався зникнути з місця події, адже фізична ліквідація головного отамана армії УНР була лише частиною його місії. Іншим, не менш важливим завданням була дискредитація вбитого, а разом з тим — і всього національного руху, який він репрезентував.
Обидва акти Шварцбард відігравав настільки вдало, що не тільки дуже швидко вийшов на волю в ореолі месника, але й надовго закріпив за Петлюрою та українським рухом тавро антисемітизму. Суд чомусь не бажав чути одного з провідних діячів та ідеологів сіоністського руху Володимира (Зеєва) Жаботинського, що не погоджувався з шельмуванням Петлюри як антисеміта, а також оминув увагою зв'язки вбивці з більшовицьким ЧК на батьківщині в Одесі.
Минуло десять років після вбивства, коли в 1936 році скромний страховий агент, громадянин Франції Самуель Шварцбард приїхав з дружиною до рідної Одеси на екскурсію, зупинившись у найдорожчому місцевому готелі. Результатом його відвідин стали масові арешти анархістів, колишніх колег, здається, проте — не страхового агента. А в березні 1938 року під час мандрівки до Південної Африки 52-літній Шварцбард помер від серцевого нападу, лишивши історикам простір для завзятих дискусій про його стосунки з радянською спецслужбою.
Історія з Петлюрою настільки сподобалася чекістам, що випробувані тоді прийоми дискредитації і пришивання антисемітського ярлика стали одним із головних методів у боротьбі з українським національним рухом. Своєрідною фірмовою стравою кухні КГБ.
Минуле українсько-єврейських стосунків є складним та неоднозначним. Не менш складним є його відображення в роботах українських та єврейських авторів. За багато років в оцінюванні цих взаємин накопичилося безліч недомовок і, що найважливіше, неправди та брехні, яка поширювалася і, на жаль, досі свідомо поширюється. Частина цієї брехні була спеціально спродукована радянськими спецслужбами для розпалювання ворожнечі між народами.
Насамперед слід відповісти на питання: навіщо КГБ провокувало загострення українсько-єврейських відносин. Очевидно, це була лише реалізація старої римської імперської концепції "поділяй і владарюй". Саме вона забезпечувала можливість існування радянської влади, яка реалізовувала свою політику поневолення багатьох національностей.
Свідома політика загострення українсько-єврейських відносин спиралася не лише на вигадані факти чи вміло влаштовані провокації. Її ефективність забезпечували реальні суперечності між обома народами. Проте вони не були чимось винятковим, а навпаки, радше характерними для відносин практично між усіма сусідніми народами. Такі відносини часто виливалися у суперництво чи навіть відверту ворожнечу.
Що ж стосується саме українсько-єврейських взаємин, то тут були додаткові чинники, які сприяли такому загостренню. До складних національних взаємин додавалися не менш дражливі міжрелігійні, економічні та соціальні відносини. Ще однією їхньою особливістю була специфіка становища євреїв, що мешкали на українських землях і були, по суті, "меншиною в меншині", тобто національною меншиною, котра мешкала на етнічних теренах народу, який, позбавлений державності, сам був зведений до національної меншини.
Ця специфічна роль використовувалася панівною державною владою для свого підсилення — євреїв намагалися використовувати як інструмент приборкання українців як у польській, так і в радянській державі. В цьому теж не було нічого унікального, адже таким самим чином імперська влада часто маніпулювала українцями, поборюючи польський національний рух в Австро-Угорщині.
Загалом на суспільній думці українців та євреїв, на жаль, більше позначилися не періоди їх мирного співіснування, які нараховували сотні років, а драматичні епізоди конфліктів. Історичні факти з ХХ століття про спільну боротьбу українців і євреїв — як-от існування єврейського куреня у складі Української галицької армії чи єврейська національно-культурна автономія в рамках української держави доби Центральної ради, не стали основою для формування нової суспільної опінії.
Проте вони були достатньо тривожним сигналом для сил, які намагалися утвердити своє панування над українським та єврейським народами, адже свідчили про принципову можливість українсько-єврейської співпраці, а отже й про її потенційну небезпеку для радянської влади. Тому утвердження сталінського тоталітарного режиму супроводжувалося придушенням як українського, так і єврейського національних рухів. Це чудово можна простежити за документами каральних органів СРСР. Вони розповідають як про репресії проти українських громадських та культурних діячів, так і про переслідування таких єврейських організацій, як "Гехолуц", "Бріт Ганоар", "Гашомер Гаціор", "Поалей Ціон".
Небезпеку можливої українсько-єврейської співпраці підтвердили події Другої світової війни, коли євреї приєднувалися до лав українського повстанського руху, щоб зі зброєю в руках боротися за незалежну Україну. Загальновідомим є факт значної присутності євреїв серед медичного персоналу УПА, тому не буду зупинятися на цьому детальніше, а спрямую зацікавлених до кримінальної справи № 75893 на одного з таких лікарів — Варма Шая Давидовича. Ця справа міститься в архіві СБУ.
Донедавна невідомою була історія політичного консультанта командира УПА-Північ Дмитра Клячківського, єврея Лейби-Іцика Добровського, який кілька років працював у структурах пропаганди підпілля. Саме він був автором листівок-звернень УПА до представників національних меншин. Заарештований СМЕРШем Добровський був переданий НКВД та засуджений на десять років ув'язнення за націоналістичну діяльність. Його доля стала відомою завдяки віднайденню кримінальної справи № 75134 в архіві Служби безпеки України.
У післявоєнний період українські повстанці проводять активну пропагандистську роботу серед народів Східної Європи, що потрапили під радянський вплив. Її метою було створення єдиного антибільшовицького фронту боротьби. Радянські спецслужби протистояли цьому не лише військовою силою, але й за допомогою дискредитації УПА як антисемітів.
Восени 1945 року успішно завершився пропагандистський рейд відділів українських повстанців на територію Словаччини — про них заговорила місцева і світова преса, почало піднімати голову місцеве антикомуністичне підпілля. Через кілька місяців після цього, у грудні 1945 року, під час нічного нападу в двох словацьких селах Уліч і Колбасов