жити в Хевроні — ну і нехай. Хоче палестинець жити в Тель-Авіві — на здоров'я. І армія спільна, і парламент один, і країна одна. Хочеш — молися Христу, хочеш — Ієгові, хочеш — Аллахові, а то й просто не молися. Раєм не станемо, але жити стане приємніше.

З'явився шанс для цього. У межах так званої «алії з СНД» ізраїльськими громадянами стали сотні тисяч колишніх радянських людей, слабко пов'язаних з іудаїзмом. Це не секрет і не прорахунок. Ці люди були імпортовані з благословення «Натіву», ідеологічно витриманого спецвідділу ізраїльської розвідки, санкціонованого на вищому рівні. Ізраїльська влада йшла дорогою, торованою ще вавилонянами й ассирійцями, — вигнання місцевого населення, що вросло корінням в рідні гори, і імпорт переселенців, позбавлених місцевих зв'язків і амбіцій, поневолі лояльних до влади. Тому в країну було привезені тисячі українців, росіян, таїландців, румунів і китайців.

Адже чистокровні ашкеназькі євреї — нащадки першопоселенців — згідні працювати тільки на керівних посадах або в сфері оборони і безпеки. Важко тримати країну на адвокатах, офіцерах розвідки, фахівцях з реклами. Отут і знадобилися нові іммігранти. Згодом вони зрозуміють, якщо ще не зрозуміли, що їм і їхнім дітям закрито шлях нагору. Єврейське релігійне право вважає дітей від змішаних шлюбів дітьми повій, з безліччю обмежень. Більш точно — єврейське право не визнає взагалі шлюбу з гоєм, тому що в гоїв, за Талмудом, немає ані шлюбу, ані майна, ані душі, як у тварин. На минулих виборах нутряне розуміння цього факту штовхнуло багатьох вихідців з Росії голосувати за антиклерикальні партії.

Але, правду кажучи, наші «харедім» (ортодокси) — нешкідлива група населення. Цей релікт, що залишився на узбіччі, стиснувся б до скромних розмірів, якби до них не висували вимоги сіоністські влади залишатися на багато років у єшивах під страхом мобілізації до армії. Ортодоксам з їхніми багатодітними родинами все одно належиться допомога держави, і в цьому немає нічого поганого. Один політ нашого славного літака F-16 з вантажем бомб до Лівану коштує більше, ніж уся допомога самотнім матерям і багатодітним родинам.

Несіоністські релігійні євреї приїхали до Святої землі раніше від сіоністів (серед них був і прапрадід автора цієї статті) і стали самі жертвою сіоністської концепції. Так, їхні будинки в Хевроні та Єрусалимі було конфісковано й передано сіоністам-поселенцям. Їх ліпше не пригноблювати, не гнати до армії й дати потроху вийти з гетто, коли вони цього самі захочуть. За усього неприйняття талмудичних законів — а вони, по-моєму, належать до найчорнішого різновиду людиноненависницького клерикалізму — я вважаю, що ортодокси-«харедім» мають право жити за ними у Єрусалимі і Бней-Браку, як вони живуть у Брукліні, Парижі і Києві. Інша справа — іудаїзм слід позбавити всіх привілеїв. Так само я підтримав би право єврея жити серед палестинців — будь то в Хевроні, Яффі, Наблусі, Ариелі чи останньому селі, але без привілеїв, на рівних правах — так, як живуть євреї серед усіх народів світу від Москви і Нью-Йорка до Дамаска і Каїра.

Перетворення Палестини/Ізраїлю на нормальну країну можливе в межах єдиної і неподільної Палестини. Але навряд чи це відбудеться без чергової військової поразки.

Клінічне божевілля

Привид ходить по планеті, привид обранства євреїв. Ця примара спантеличує людей. У гострій формі набуває вигляду клінічного божевілля, і тоді вона називається «ієрусалимський синдром». Людина відчуває себе Месією, заявляє про це біля Стіни плачу, і його швидко відвозять розторопні санітари уздовж Садів Сахарова до божевільні «Кфар Шауль». Є і менш очевидні, але більш вірулентні форми. Людина живе, працює, але пише в газету «Вести» статтю про те, що не можна, мовляв, рівняти гоя і єврея. На цю форму душевної хвороби страждає значна частина ізраїльського населення. Недуга дозволяє ведучому ізраїльського телебачення говорити, що єврейську дитину «убивають (нірцах) мерзенні убивці», а гойська «умирає (не-хераг) у зіткненні з армією». Вона дозволяє обурюватися вибухом автобуса в Хедері і захоплюватися бомбуванням Гази. Вона дозволяє ховати російських алімів (іммігрантів) за муром цвинтаря і відбирати поля і гаї в палестинців. Хвороба ця дійшла до того пункту, коли в нас з нею залишилася тільки одна розбіжність, і то щодо земельного питання. Або вона нас поховає, або ми її.

Серед тих, хто активно вірував в ідею обраності євреїв був молодий віденський художник, людина вразлива і сприйнятлива до впливів, одноліток Музіля й Кафки. У своїй книзі 20-х років («Становлення молодого Адольфа») він писав: «Коли я замислювався про історичну діяльність єврейського народу, мене охоплювало хвилювання: а що як, з якоїсь незрозумілої для смертних причини, Провидіння безповоротно вирішило, що перемога має дістатися цій маленькій нації? Може, вони успадкують землю?» Мабуть, важко точніше виразити сутність ідеї обраності. Це міг би сказати і його старший сучасник ребе Кук — головний рабин сіоністського поселення в Палестині початку століття, або одноліток Шнеєрсон — любавицький ребе, нещодавно померлий духовний глава сотень тисяч хасидів «Хабаду». Майбутнє вони уявляли однаково — світове панування, коли в кожного єврея буде по 10 гоїв-рабів, а особливо завзяті народи будуть зведені до рангу Амалека й знищені разом з їхніми дружинами. Р. Кук писав: «Відмінність душі єврея з її міццю, устремліннями, внутрішнім світом від душі будь-якого гоя набагато більша й глибше, аніж відмінність душі гоя від душі тварини, тому що між останніми розходження кількісне, а між першими — якісне. Будь-яка справа, навіть найкраща, зроблена гоєм, тільки підсилює сатану, будь-який учинок єврея, навіть злочин, сприяє Богові».

Вчення любавицьких хасидів викладено в книзі «Танія»: «Кліпот (субстанції зла і грубої матерії) нижчого прошарку є повні скверни і злі без жодного променя добра. Від них походять душі всіх гоїв і душі всіх нечистих і некошерних тварин. Душа єврея — як свіча Бога, її полум'я тягнеться догори. Але душі гоїв походять від сатани, і тому вони називаються «мерцями».

Думка ця не зникла: у газеті «Гаарец» (21 листопада 2000 р.) вміщено оголошення групи рабинів. Ра-бини повідомляють про тотожність палестинців і взагалі арабів, «Ізмаїла» — «Амалекові», що означає в перекладі таке: «Наш релігійний обов'язок, такий самий, як освячення вина в суботу, улаштувати їм не джихад, але такий голокост, який і Гітлеру не снився, перебити всіх, включаючи жінок і дітей, і домашню худоба, до останньої кішки і собаки». У газеті «Вести» р. Лайтман оголошує: «Єврейський народ завжди був головною