зав’язана під одним вухом і поверх іншого, притримуючи довге перо малинового кольору. (А оскільки хутро миші було темним, майже чорним, ефект, справді кидався в очі). Ліва лапа звірятка спочивала на руків’ї меча завдовжки майже з його хвіст. Чітко крокуючи хиткою палубою, звір бездоганно втримував рівновагу, а манери його вражали вишуканістю. Люсі та Едмунд відразу впізнали Рипічипа, найхоробрішого серед усіх тварин Нарнії, командира мишей. Він завоював невмирущу славу у другій Берунській битві. Люсі, як завжди, запраглося схопити Рипічипа і пригорнути до себе. Та вона знала, що цього задоволення не отримає ніколи: це глибоко образило б малюка. Замість цього вона опустилась на одне коліно і заговорила до нього.

Рипічип виставив вперед ліву ніжку, а праву витягнув позаду себе, вклонився, поцілував дівчині руку, випростався, підкрутив бакенбарди і мовив пронизливим писклявим голосом:

— Моя скромна особа до послуг Вашої Величности. І короля Едмунда також, — тут він знову вклонився. — Цій славетній пригоді бракувало лише присутності ваших величностей.

— Фу, заберіть його геть! — репетував Юстас. — Ненавиджу мишей. Терпіти не можу циркових звірів. Вони дурні, вульгарні та сентиментальні.

— Чи правильно я зрозумів, — мовив Рипічип до Люсі, вивчивши Юстаса поглядом, — що ця винятково невихована особа під захистом ваших величностей? Бо якщо ні…

У цей момент Люсі та Едмунд одночасно чхнули.

— Який же я дурень, що тримаю вас тут у вологому одязі, - сказав Каспіян. — Ходімо вниз, переодягнетесь. Звісно, Люсі, я віддам тобі свою каюту, однак, боюсь, на борту немає жіночого вбрання. Доведеться тобі скористатися моїм. Будь добрий, Рипічипе, покажи дорогу.

— Задля зручності пані, - мовив Рипічип, — слід відкласти навіть питання честі — принаймні, на якийсь час, — і він прискіпливо зиркнув на Юстаса. Та Каспіян підганяв їх, і за кілька хвилин Люсі заходила у двері стернової каюти.

І відразу ж закохалася в це приміщення — три квадратних віконця, що виглядали на блакитну піняву воду за кормою, невисокі м’які лавки з трьох боків від столу, розгойдана срібна лампа на стелі (робота гномів — дівчинка відразу впізнала її за винятковою витонченістю) і пласке золоте зображення Лева Аслана над дверима. Вона лише якусь мить оглядала все це, бо Каспіян вже відчинив двері з боку правого борту і сказав:

— Це буде твоя кімната, Люсі. Я лише візьму для себе сухих речей, — говорячи, він порпався в одній зі скринь, — а тоді ти зможеш переодягнутись. Вологі речі кинь за двері, я накажу вивісити їх на камбузі й висушити.

Люсі відчула себе вдома настільки, наче вона вже тижнями живе в Каспіяновій каюті. Рухи корабля не тривожили її — у давні часи, будучи королевою Нарнії, дівчині довелося чимало подорожувати. Каюта була крихітною, але світлою, з розмальованими стінами (птахи, звірі, дракони малинового кольору, виноградна лоза) і бездоганно чистою. Одяг Каспіяна був на неї завеликий, та вона якось пристосувала його. Взуття — сандалі та ґумові чоботи — безнадійно спадали, та дівчина не мала нічого проти того, аби ходити палубою босоніж. Закінчивши одягатися, вона визирнула з вікна на воду, що залишалась позаду, і глибоко зітхнула. Безперечно, попереду в них надзвичайні часи.

Розділ другий НА БОРТУ «ДОСВІТНЬОГО МАНДРІВНИКА»

— Ось і ти, Люсі, - мовив Каспіян. — Ми саме чекали на тебе. Це мій капітан, лорд Дриніян.

Темноволосий чоловік опустився на одне коліно і поцілував її руку. Крім нього присутніми були ще Рипічип та Едмунд.

— А де Юстас? — запитала Люсі.

— У ліжку, — відповів Едмунд, — і, здається, ми нічим не можемо йому зарадити. Він стає ще гіршим, коли намагаєшся допомогти йому.

— Між тим, — мовив Каспіян, — час поговорити.

— Таки так, треба, — підтвердив Едмунд.

— Найперше — про час. За нашим часом минув приблизно рік відколи ми покинули тебе напередодні коронації. Скільки минуло в Нарнії?

— Рівно три роки, — відповів Каспіян.

— Все іде добре? — поцікавився Едмунд.

— Ти ж не думаєш, що я покинув би своє королівство і подався в море, якби все не було добре, — відповів король. — Краще й бути не може. Тепер між тельмаринцями, гномами, тваринами, що розмовляють, фавнами та рештою немає жодних непорозумінь. А тим неспокійним велетням на кордоні ми влаштували минулого літа таку бійню, що тепер вони платять нам данину. А у якості реґента я залишив бездоганну особу, гнома Трампкіна. Пам’ятаєте його?

— Любий Трампкін, — сказала Люсі, - звісно, я його пам’ятаю. Кращого реґента годі вигадати.

— Відданий, наче борсук, пані, а хоробрий, як… як миша, — сказав Дриніян. Він збирався сказати «немов лев», однак відчув на собі погляд Рипічипа.

— Куди ж ми прямуємо? — запитав Едмунд.

— Ну, — сказав Каспіян, — це довга історія. Можливо, ви пам’ятаєте, що, коли я був малим, мій дядько-узурпатор Міраз позбувся семи батькових друзів (котрі могли встати на мій бік), виславши їх досліджувати невідомі Східні Моря за Самотніми Островами.

— Так, — підтвердила Люсі, - і жоден з них не повернувся.

— Атож. Що ж, у день моєї коронації я, отримавши Асланове схвалення, присягнув: коли встановлю мир у Нарнії, сам на один рік та один день попливу на схід шукати батькових друзів чи звістки про їхню загибель і тоді помститися за них, якщо зможу. Ось їхні імена — лорд Ревіліан, лорд Берн, лорд Арґоз, лорд Мавраморн, лорд Октезіян, лорд Рестімар і — ой, і ще один, якого так складно запам’ятати.

— Лорд Руп, пане, — підказав Дриніян.

— Руп, Руп, звісно, — сказав Каспіян. — Ось моє основне завдання. Однак Рипічип має ще шляхетнішу мету.

Всі погляди зосередились на миші.

— Таку ж шляхетну, як мій дух, — сказав мишак. — Хоча, можливо, й настільки ж дрібну, як моя постать. Чому б нам не попливти до найсхіднішої точки світу? Що ми можемо там знайти? Я гадаю, там лежить Асланова країна. Великий Лев завжди з’являється до нас зі сходу, з-за моря.

— Оце так ідея, скажу я вам, — з трепетом в голосі мовив Едмунд.

— Але невже ви гадаєте, — сказала Люсі, - що Асланова країна — це та країна, до якої можна доплисти?

— Не знаю, пані, - відказав Рипічип. — Але послухайте і таке. Коли я був ще в колисці, лісова жінка, дріяда, промовляла наді мною цей вірш: