персонам, як твоя Розмарі. Аби промотати їх з кимось таким, як ти, котрий теж не знає ціни грошам. Що стосується мене, то я маю інші плани…
— По торговій лінії… — здогадуюсь я. — Фрау Пулфер…
— Не плутай мене з фрау Пулфер, мій хлопчику. Я не займаюся дрібницями.
— Зрозумів: ти відкриєш готель, — знову висловлюю я здогад.
— Готелі — справа непогана, — киває дама. — Але від них повільна віддача. Я відкрию шикарний ресторан десь у шикарному місці…
— І візьмеш мене з собою…
— Ніколи в світі, — заперечує Флора.
— Чому ж? Посада домашнього собаки вакантна.
— Так, проте я не маю звички тримати домашню змію. У тебе важкий характер, мій хлопчику. Вже не кажу про те, що ти полюбляєш подвійну гру, але ти ще й любиш командувати…
— Я розраховував на більшу симпатію, — сумно бурмочу я.
— А втім, я б тебе взяла… — зауважує Флора. — Якби ти не був замішаний у тих небезпечних справах, політичних. А раз ти замішаний, то вплутаєш і мене. Ні, П'єре! Я люблю гроші, однак не зневажаю і спокою.
— Ясно, тобі потрібен чоловік.
— Коли він мені буде потрібен, я його легко знайду. Незважаючи на те, що у мене зріст і кілограми не такі, як у твого американського феномена. Хоча чоловіки з нормальними смаками стали рідкістю, але все-таки ще не зовсім вимерли, мій хлопчику.
— Якщо лише за оцим столом їх двоє…
— Мені приємно це чути, — відповідає вона таким тоном, ніби на інше й не розраховувала. — Але, думаю, пора рушати.
Я по-дружньому проводжаю її до східців і мужньо терплю бадьоре рукостискання:
— Якщо колись доля занесе тебе до мого ресторану, який і сама ще не знаю, де буде, можеш не сумніватись, що обід — за рахунок господині, — обіцяє вона.
Але потім уже на ходу додає, аби я собі не уявляв забагато:
— Перший обід!
Я повертаюсь до столу, щоб нарешті розрахуватися.
— Яка жінка! — з відтінком захоплення вимовляє Борислав.
— Півтори жінки, — погоджуюсь я.
Трохи згодом ми вже летимо у чорній машині по стрічці шосе, що в'ється серед смарагдових горбів. Тепер, одначе, за кермом уже Борислав, і я маю нарешті можливість відчути обійми сну, який, як відомо, є молодшим братом смерті. Якщо молодший брат, то ще немає нічого страшного. Погано, коли тебе обніме його старша сестра…
— Набридло мені слухати ці ваші історії, — зізнається Борислав. — Діаманти… діаманти…
— А про мене ти не питаєш? — бурмочу я.
— І що в них такого, у цих діамантах, — продовжує розумувати мій приятель.
— Там праця, а більше нічого. Чистий вуглець.
