ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Борис Акунин - Аристономия - читать в Литвек width=Бестселлер - Бенджамин Грэхем - Разумный инвестор  - читать в Литвек width=Бестселлер - Евгений Германович Водолазкин - Лавр - читать в Литвек width=Бестселлер - Максим Валерьевич Батырев (Комбат) - 45 татуировок менеджера. Правила российского руководителя - читать в Литвек width=Бестселлер - Роберт Гэлбрейт - Зов кукушки - читать в Литвек width=Бестселлер - Джо Диспенза - Сила подсознания, или Как изменить жизнь за 4 недели - читать в Литвек width=Бестселлер - Наринэ Юрьевна Абгарян - Люди, которые всегда со мной - читать в Литвек width=Бестселлер - Уинстон Леонард Спенсер Черчилль - Вторая мировая война - читать в Литвек width=
Литвек - электронная библиотека >> Автор неизвестен - Анекдоты >> Анекдоты и др. >> Українська народна сатира і гумор >> страница 2
пісень і віршів XVII—XVIII століть. Від часу їх появи ці твори пройшли своєрідну творчу шліфовку і до нас дійшли з багатьма поправками і додатками.

З пізніших історичних подій в народній творчості гумеристично зображені окремі сцени з часів війни 1812 року та збереглись в народі і до наших днів повні їдкоі іронії прислів'я про поразку шведів під Полтавою. Прислів'я ці («Пропав, як швед під Полтавою»),

Але чи не найбільше дісталося від народу внутрішнім ворогам — царю, панству, чиновництву, старшинам, писарям і особливо «духовним пастирям» — попівству. Тут народний геній проявився у всіх видах і жанрах, тут всесторонньо виявилися народні творчі сили.

Ставлення народу до царя проявляється чи в прямо сказаних словах, чи в замаскованій формі, але в усіх випадках висновок один: добре було б, коли б царя і всієї царської машини не було. Класично зображено це ставлення у казці, що стоїть на грані анекдота, — «Калачі». Сюжет твору, викладений у кількох рядках, по-мистецьки сформульований в міцно скованих і ясно спрямованих висловах. Виразно і недвозначно висловлена думка народу про царя в кінцевих рядках:

— А чорти б тебе забрали з царицею і царенятами, з усім царствующим домом!

Такою ж політичною загостреністю відзначається анекдот, в якому Т. Г Шевченко говорить, що на гілку далеко краще було б замість ліхтаря повісити російського царя Відзначимо, що подібний анекдот в російському фольклорі зв'язаний з ім'ям великого російського письменника О. С. Пушкіна. І це зовсім природно: обидва народи однаково з ненавистю ставилися до монаршої персони і в цьому відношенні відчували підтримку обох геніальних поетів.

Так само виявляє народ своє ставлення до царя і придворної знаті в анекдотах, що зв'язані з ім'ям великого російського ученого Ломоносова. Людину знатною робить не царська корона, не титул, а розум, творчість, знання, труд.

У народній творчості не раз виступає співставлення якостей монарха і простої людини І тут найкраще проявляється глибина мудрості простих людей, тверезість, винахідливість, уміння опанувати найскладнішу ситуацію, тут найкраще проявляється простота, сила і гострота розуму у людини праці. Солдат уміло і по-своєму дипломатично обдурює царя, випросивши у нього папірець на вічне користування старою кульбакою. Як виявилося, «Стара Кульбака» — це назва маєтку, і солдат робиться його власником. Простий садівник у розмові з царицею так уміло обігрує слово «прийметься», що «велика государиня» не помічає тонкої, їдкої іронії, яку вкладається в оцінку діяльності всієї державної машини. Наперекір придворним писакам, які підносили царський образ до божества, народ у своїй творчості знижував монаршу особу не тільки до рівня земних людей, а ставив вище царя людину-творця, людину розуму, людину праці.

Є народне прислів'я: «Не так пани, як підпанки». Звичайно, що в цьому велика доля правди, бо ж простому люду «до бога — високо, до царя — далеко», і чинили над народом безчинства від імені царя блюстителі порядку і законності — губернатори, чиновники, жандарми, старости, писарі, судді і вся незчисленна чиновнича і військова знать, дрібна і більша, якої не бракувало ні в місті, ні на селі. В своїх сатиричних творах народ не обминув нікого з них. Губернатор, як зображується він у анекдоті, недалеко пішов від ученого бика. Так, як він, правити губернією може справжній, але трохи научений бичок («Бик у людях»). Ця казка-анекдот має величезну кількість варіантів, і всі вони відзначаються влучністю, дотепністю вислову, стислим, динамічно побудованим сюжетом. Це по суті майстерна гумористична новелка, якій може позаздрити найкращий письменник-новеліст.

Зовні, ніби внаслідок своєї наївності, простоти, «темноти» бабуся-селянка називає поліцая барбосом («Барбос»). Справді ж, це при йом найбільш популярний у народній сатиричній творчості, особливо в тих випадках, коли висміюються панівні верстви. В основі цих «помилок», які часто зустрічаються в казках і анекдотах, лежить іронія, що в більшості випадків переростає в сарказм.

Таким же невинним способом мудро розв'язує простий селянин суперечку двох станових у відставців. Питаєте, хто з вас кращий був? Як би вам по правді сказати... Були у мене віз і сани, і стояли вони в повітці, в тій, де стояла й моя кобила. Стояли, стояли, та й давай сперечатися. Віз каже: «Я був легший кобилі». А сани кажуть: «Ми були легші». Спорили, спорили, та тоді до кобили: «Скажи, будь ласка, що тобі легше возити: чи віз, чи сани?»

А стара кобила покрутила головою, подумала та й каже:

— І ти погань, і ти погань!

Бувайте здорові, панове, піду, бо мене кум дожидає!».

Красномовно. Дотепно і по-своєму делікатно.

Такі несподівані відповіді, несподівані повороти мови в казках і анекдотах, своєрідне рішення простою людиною з народу поставлених паном питань — найбільш характерна риса сатиричних і гумористичних творів народу. Ця риса потім вміло була використана багатьма письменниками.

Таке подвійне розуміння змісту, гра слів, значне навантаження на підтекст, здогадку, але здогадку таку ясну, що іншої думки не припускається, окрім тієї, що закладена в творі, — риса, що постійно виступає з багатьох творів про чиновників, суддів, адвокатів, генералів (дивись, наприклад, анекдоти «Не попав», «На суді», «Нічого додати» та ін.).

В українському дожовтневому фольклорі створено чимало казок і анекдотів про солдатів. Деякі з них мають значну давність. Відомо, що за сюжетом одного з таких анекдотів І. Котляревський написав чудовий водевіль «Москаль чарівник».

Переважна більшість народних творів на цю тему зосереджується навколо двох мотивів: 1) солдат робить витівки, хитрує, використовуючи простакуватість селянина чи селянської жінки; 2) у співставленні з офіцером, генералом, а то й царем солдат виступає мудрим, хитрим, людиною з здоровим глуздом, від природи обдарованим розумом і винахідливістю. Генерали, офіцери царської армії були здебільшого й поміщиками, багатіями, експлуататорами, що в усіх відношеннях були далекими від простого солдата-трударя. Народ відчував експлуататорську суть і єдність царя та більшості генералів. Цю єдність добре виражено в гумористичній розповіді «Оце поки моє». Вельможа-генерал якось догодив цариці Катерині й одержав від неї землі стільки, скільки зможе об'їхати конем за день. Це й погубило жадібного генерала. «Сів він на коня і давай бігти з усієї сили, поки й кінь з утоми здох. Коли кінь здох, він давай пішки бігти. Біг, доки міг, а далі впав непритомний і лізе рачки. Нарешті ліг ще й руки простяг, та й каже вмираючи:

— Аж оце поки моя земля! — і вмер».

Так повчально охарактеризував