Литвек - электронная библиотека >> Ярослав Юрійович Тинченко >> История: прочее и др. >> Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга 1
Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917—1921). Книга 1. Иллюстрация № 1

Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921)

Передмова редакції

Той факт, що в часи Визвольної війни 1917–1921 років Україна мала свої збройні сили, є очевидним для переважної більшості фахівців-істориків. Але для пересічного читача, якого десятиліттями переконували, що в Україні була громадянська війна між «червоними» і «білими» українцями, існування української регулярної армії може виявитися несподіванкою.

Однак це є доконаний факт — українська регулярна армія (Армія УНР, Армія Української Держави, Дієва армія УНР тощо — на різних етапах вона мала різні назви) воювала за незалежність України проти зовнішніх загарбників — як «білих», так і «червоних». Спроби ж зобразити когось із них «представниками українського народу» є лише намаганням приховати зовнішню агресію та підмінити війну за незалежність протистоянням між різними українськими таборами. Іншими словами, це означає заперечення існування в 1917–1921 роках незалежної і легітимної української держави та її збройних сил і тим самим утверджує УРСР як попередницю сьогоднішньої Української держави.

Сподіваємося, що пропонована книга не лише розвіє один з численних міфів радянської історіографії, а й допоможе всім нам краще зрозуміти наше складне і замовчуване минуле, відчути зв'язок з попередніми поколіннями, а отже, зробити ще один крок на шляху до відновлення нашої історичної пам'яті.

На жаль, ми знаємо дуже мало про тих людей, які майже 90 років тому зі зброєю в руках прагнули захистити незалежність нашої Батьківщини. Чимало архівних матеріалів загинуло в полум'ї війни, багато було свідомо знищено або сфальсифіковано. Тож робота по збиранню відомостей про офіцерів і генералів української армії вимагає часу й зусиль багатьох дослідників. Пропонована книга є першим системним дослідженням у цій галузі. З віднайденням невідомих матеріалів вона буде поповнюватися новими фактами та фотографіями. Будь-хто із зацікавлених читачів при бажанні може зробити свої доповнення чи уточнення прямо на сторінках книги — ми залишили для цього по декілька рядків після кожної статті біографічного довідника. Тож маємо високо оцінити роботу автора книги, який своєю багаторічною кропіткою працею зробив можливим для нас не лише ближче знайомство з українськими старшинами та генералами, а й, напевно, спонукає багатьох з нас до подальших роздумів та пошуків.


З повагою, редакція видання.

Передмова до біографічного довідника

Перші біографічні нариси про українських воєначальників, визначних старшин та героїв Визвольної війни 1917–1921 рр. з'явилися ще під час боротьби Української Народної Республіки за свою незалежність. Першим автором, що збирав біографічні відомості про визначних командирів Армії УНР та УГА, став військовий журналіст Осип Благодир, який у першій половині 1919 р., у часописі «Стрілець», опублікував нариси про Андрія Долуда, Михайла Омеляновича-Павленка, Віктора Курмановича, Мирона Тарнавського, Осипа Микитку, Густава Циріца та деяких інших.

Збирання біографічного матеріалу під час ведення бойових дій було складним завданням. Лише після того, як у листопаді 1920 р. Армія Української Народної Республіки була інтернована на польській території, Військове міністерство УНР вжило заходів до збирання реєстраційних карток з біографічною інформацією серед вояків. Але, коли постало питання про уточнення біографічних даних загиблих та зниклих безвісті українських командирів, виникла низка проблем. Як правило — ніхто не знав навіть приблизних дат їхнього народження та ступінь освіти. Наприклад, 1 лютого 1921 р. у тернопільському військовому шпиталі помер один із засновників українського військового руху генерал-хорунжий Павло Кудрявцев. Виявилося, що ніхто точної дати народження цього генерала не знав і у жодному документі з тих, які знаходилися у розпорядженні Військового міністерства УНР, її не було зазначено. У результаті, некрологи по генералу Кудрявцеву були опубліковані без зазначення цієї дати.

Така ж історія трапилася і з командувачем Дієвої армії Української Народної Республіки Василем Тютюнником, який помер від тифу у м. Рівне 19 грудня 1919 року. Його колишній ад'ютант, сотник Євген Маланюк опитав велику кількість старшин, намагаючись дізнатись точну дату народження Василя Тютюнника. Сам Маланюк стверджував, що Тютюннику було 26 чи 27 років, і він був молодим старшиною — закінчив Тифліське військове училище лише у 1913 році. Іншими словами, був він 1892 або 1893 р. народження. На превеликий жаль, цим словам Маланюка — людини, яка найближче знала Василя Тютюнника, не надали значення. Багатьма роками пізніше — у 1974 році у 8-му томі «Енциклопедії Українознавства», виданої в США під редакцією Володимира Кубійовича, була зазначена зовсім інша дата народження Тютюнника — 1882 рік. І ця дата вкорінилася в українській історіографії. Присутня вона і на могилі Василя Тютюнника, відновленій у м. Рівне у 1992 році.

Точну дату народження Василя Тютюнника вдалося встановити лише нещодавно. Як свідчить його послужний список з російської армії, він народився 17 липня 1890 р. (РГВІА. — Ф. 409. — Оп. 1. — П/с 85-241).

Багато зусиль по збиранню матеріалу про загиблих, померлих та зниклих безвісті українських вояків доклав сотник 3-ї Залізної дивізії Армії УНР Іван Зубенко. З-під його пера у 1922–1923 рр. у Калішу вийшли дві збірки біографічних нарисів — «Наші лицарі й мученики». Окремі біографічні нариси друкувалися також у таборових виданнях частин Армії УНР у Калішу, Щипіорно, Вадовицях та Олександрові.

Величезна робота була пророблена Українським воєнно-історичним товариством, яке у 1929–1939 рр. видавало збірник «За Державність». Всього до початку Другої світової війни товариство встигло видати 9 збірників «За Державність», в яких було вміщено кілька сотень фото та коротких біографічних довідок українських старшин. Десятий збірник загинув у друкарні Львова у вересні 1939 р. — коли туди вступили радянські війська.

Певну роботу зі збирання матеріалу про вояків, що загинули під час Визвольної війни 1917–1921 рр., виконали співробітники Українського музею-архіву у Празі у 1920—1930-х рр.

У 50-ті роки Михайло Садовський здійснив спробу відродження у Канаді Українського воєнно-історичного товариства. У 1964 р. його стараннями було видано 10-й збірник, а у 1966-му — 11-й, куди ввійшли спогади та фото ветеранів Визвольної війни 1917–1921 рр., які на той час мешкали у Канаді та США.

Серйозні
ЛитВек: бестселлеры месяца
Бестселлер - Уинстон Леонард Спенсер Черчилль - Вторая мировая война - читать в Литвек width=Бестселлер - Сергей Васильевич Лукьяненко - Искатели неба. Дилогия - читать в Литвек width=Бестселлер -  Сборник - Нефть. Люди, которые изменили мир - читать в Литвек width=Бестселлер - Донна Тартт - Щегол - читать в Литвек width=Бестселлер - Артур А Думчев - Помнить всё. Практическое руководство по развитию памяти - читать в Литвек width=Бестселлер - Кристин Хармель - Забвение пахнет корицей - читать в Литвек width=Бестселлер - Людмила Владимировна Петрановская - Тайная опора. Привязанность в жизни ребенка - читать в Литвек width=Бестселлер - Харуки Мураками - Бесцветный Цкуру Тадзаки и годы его странствий - читать в Литвек width=