Жмеринці, походив з дворян Подільської губернії. Закінчив Орловський кадетський корпус, 3-тє Олександрівське військове училище (1901), служив у 43-му піхотному Охотському полку. Навесні 1905 р. перевівся до 35-го піхотного Брянського полку (Кременчук), який у той час перебував на Далекому Сході, брав участь у Російсько-японській війні. На Першу світову війну вийшов командиром роти 35-го піхотного Брянського полку. У 1915–1916 рр. командував батальйоном цього полку. З 01.01.1916 р. — полковник. У 1916–1917 р. перебував на посадах: т. в. о. командира 35-го піхотного Брянського полку, т. в. о. командира 34-го піхотного Севського полку, т. в. о. начальника бригади 9-ї піхотної дивізії та т. в. о. начальника цієї дивізії. Під час Першої світової війни був тричі поранений, нагороджений всіма орденами до Святого Володимира IV ступеня з мечами та биндою, відзнакою Святого Георгія IV ступеня з лавровою гілкою. Останнє звання у російській армії — полковник.

Яшниченко Микола (праворуч) та полковник Богаєвський, фото 1915 року (з приватної колекції)

Яшниченко Микола, фото 1930-х років (За Державність. — Торонто. — 1966. — Ч. 11)

08.01.1918 р. офіційно українізував 9-ту дивізію та привів її на Полтавщину на місце довоєнної дислокації. У 1918 р. — помічник командира 30-го (згодом — 22-го) пішого Канівського полку Армії Української Держави. З початку грудня 1918 р. — командир Уманського запасного полку військ Директорії. З червня 1919 р. — помічник командира 8-ї Запорізької дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді 1919 р. замінив хворого на тиф полковника Базильського на посаді командира 8-го Запорізького загону Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу: помічник начальника Збірної Запорізької дивізії. 28.08.1920 р. був поранений у бою з червоними, після одужання — приділений до штабу Запасних військ Армії УНР.

У 1920—1930-х рр. жив на еміграції у Польщі. Подальша доля невідома.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 11893; ЦДАВОУ. — Ф. 1075. — Оп. 1. — Спр. 68. — С. 143–144; Тарнавський А. Історія 4-го Запорізького імені полковника Богуна полку//Літопис Червоної Калини. — Аьвів. — 1931. — Ч. 7–8. — С. 35; Крат М. Вапнярська операція//За Державність. — Варшава. — 1938. — Ч. 8. — С. 66–80; Дяченко П. Чорні Запорожці. — С. 60, 101; Омелянович-Павленко М. Спогади українського командарма. — Київ. — 2002. — С. 366, 424.

ЯЩЕНКО Мусій (Михайло) Антонович

(05.11.1890–1936) — підполковник Армії УНР.

Походив з селян с. Соколівка Білоцерківського повіту Київської губернії (за російським послужним списком — з селян Харківської губернії). Витримав іспит на звання вчителя церковно-приходської школи при Харківському духовному училищі, викладав у церковно-приходських школах. 18.07.1914 р. був мобілізований на військову службу та зарахований до 31-го піхотного запасного батальйону. 01.09.1916 р. закінчив 3-тю Іркутську школу прапорщиків. Служив прапорщиком 11-го Сибірського стрілецького запасного полку. Останнє звання у російській армії — поручик.

У 1917 р. брав активну участь в українізації 408-го піхотного полку 102-ї дивізії, що розташовувалася в районі Луцька. Згодом служив у 102-му ударному українському курені, сформованому з українців 102-ї піхотної дивізії. 16.11.1918 р., після початку протигетьманського повстання, повернувшись у рідне село, сформував окрему сотню, яка була включена до складу Окремого Загону Січових стрільців. Після взяття Києва 14.12.1918 р. сотня була переформована на Окрему інженерну 1-ї дивізії Січових стрільців (згодом — корпусу Січових стрільців). Станом на 16.08.1919 р. — командир 10-го технічного куреня Січових стрільців Дієвої армії УНР. З травня 1920 р. — командир штабової сотні 6-ї Січової стрілецької дивізії Армії УНР.

З 1923 р. жив на еміграції у Лодзі. Помер від сухот у Ковелі.

РГВИА. — Ф. 409. — Оп. 1. - п/с 187–801; Ященко М. Що то було?//За Державність. — Каліш. — 1930. — № 2. — С. 125–136; Науменко Ю. На переломі//За Державність. — Каліш. — 1935. — Ч. 5. — С. 186–196; Самутин П. Коротка історія штабової сотні VI-ї Січової стрілецької дивізії//Українське Козацтво. — № 36–37. — С. 27–31.

***

Сидять (зліва направо): німецький офіцер, генеральний хорунжий Олександр Лігнау (начальник 1-го Харківського корпусу), німецький офіцер, генеральний бунчужний Олександр Рогоза (військовий міністр), генерал Тане фон Кірбах (командувач німецькими окупаційними військами в Україні), генеральний бунчужний Володимир Слюсаренко (начальник 6-го Полтавського корпусу), генерал Вільгельм Тренер (начальник штабу німецьких окупаційних військ в Україні), генеральний значковий Олександр Березовський (начальник III Херсонського корпусу). Стоять (зліва направо): генеральний хорунжий Петро Єрошевич (начальник II Подільського корпусу), генеральний хорунжий Олександр Аорошкевич (начальник V Чернігівського корпусу), полковник Олександр Сливинський (начальник Генерального штабу), німецький офіцер, генеральний хорунжий Іван Барбович (начальник 3-ї кінної дивізії), генеральний хорунжий Сергій Дядюша (начальник І Волинського корпусу), генеральний хорунжий Віктор Клименко (начальник Сердюцької дивізії), генеральний хорунжий Гнат Васильченко (начальник VIII Катеринославського корпусу), інші генерали — невідомі. Сидять на землі (зліва направо): генеральний хорунжий Сергій Кульжинський (начальник 4-ї кінної дивізії), генеральний хорунжий Василь Чеславський (начальник 2-ї кінної дивізії), німецький офіцер.

Загальний список старшин Генштабу Української Держави

Примітка для електронної версії:

Останній розділ - "Загальний список старшин Генштабу Української Держави" додається окремим файлом, бо більшість програм не відображає коректно таку таблицю.

Последний раздел "Загальний список старшин Генштабу Української Держави" прилагается отдельно, так как большинство программ не отображают корректно такую таблицу.