Київ. За день перед тим він повів дітей по дорозі, якою вони йшли вночі. День був сонячний, рожеве проміння проникало крізь крони дерев і сріблило все навколо — крапельки роси на листі, на траві, червону кору сосни і блискучі голівки грибів.

Діти шумливою ватагою бігли поряд з Колею, зачаровано слухаючи його.

— Апарат призначений не тільки для того, щоб спостерігати життя звірів, — говорив Коля. — Ось уявіть собі таке… Десь в горах або в лісі для експедиції чи для лікаря потрібний провідник або порадник. А провідник хворий або, допустимо, йому треба вести кілька експедицій. Що ж робити? Радіо тут не допоможе!.. Тоді може стати в пригоді моя літаюча модель. Провідник буде вести квітку по радіо попереду експедиції і давати необхідні вказівки, сидячи вдома… і ноги не болітимуть і діло зроблене… Ясно?

— Ясно! — хором закричали діти.

— Ну, а з вами було інакше, — хитро підморгнув їм Коля. — Вас треба було провчити. Ви хотіли пригод — і маєте пригоди!.. Простіше було б просто вести вас з допомогою квітки, але я хотів, щоб ви трохи подумали, тому й склав цей план і зробив «чудеса»! І, бачте, все-таки знання, здобуті в школі, знадобилися!..

Мандрівники вийшли на маленьку галявину. Вася радісно скрикнув.

— Дивіться! Те місце, де ми знайшли план! Ось стріла, ось я копав!..

— Правильно! — відгукнувся Коля. — А тут був огонь…

Він хутко розрив землю і витяг з маленької ямки блискучий предмет. Діти зацікавлено обступили Колю.

— Розкажи, як же ти робив полум’я?

— Дуже просто. Ось тут встановлений маленький моторчик, він крутить вентилятор, вентилятор розпилює мікроскопічні часточки металу, які в пучку проміння створюють ефект вогню… Включаю все це я теж по радіо!.. Великого значення для науки ця штука не має, це так, для більшого враження…

— Ти навчиш мене? — благально спитав Вася.

— Чого?

— А я в школі буду показувати чудеса!

— Не чудеса треба показувати, а створити технічний гурток. Ось тоді я приїду до вас і допоможу!

Жваво розмовляючи, Коля і діти рушили далі. Вони минули галявину, де квіточка прогнала вовка, покупалися в озері, де Вася ловив руками рибу, пройшли попід кручею і звернули в густий дубовий ліс.

Незабаром вони підійшли до печери. Сеня здалека впізнав три великі в’язи і блискучий струмінь Бездонної криниці. Він радо закричав і кинувся вперед.

— Його тепер і не впізнають у Києві! — засміявся Коля. — Наполовину схуд!

Сеня першим добіг до отвору і зник в ньому. Коли інші наблизилися до каміння, Сеня вискочив з печери, щасливо вигукнув:

— Є! Є скарби!

— І є, і нема! — засміявся Коля. — Ходімо!

Всі ступили під склепіння печери. Справді, в темряві, як і тоді, спалахнуло різнобарвне проміння і на місці протилежної стіни заграли золотими іскрами дорогоцінності.

— А тепер ідіть сюди! — скомандував Коля.

Діти рушили в глиб печери. Сяйво зникло. Коля ввімкнув ліхтарик. Промінь осяяв пусту печеру.

— Дивіться, — весело показав Коля під камінь, що стояв посередині. — Це було дуже важко зробити… У камені, бачите, — проекційний ліхтар! А на плівці зображені дорогоцінні кристали. Біля входу, в землі, я змайстрував пристрій, що включає ліхтар…

— Я розумію! — схвильовано обізвався Вася. — Коли ми наступали на нього, то ліхтар вмикався і ми бачили скарби…

— Не скарби, а їх зображення! — поправив Коля. — Ну от, ви й узнали останній мій секрет! Зрозуміло тепер, про які скарби написано було в заповіті?

— Зрозуміло! — прошепотів Вася.

Юлька підскочила і обняла Колю за шию, потерлася кирпатим носом об його щоку.

— Ой Колю! Спасибі тобі! У мене тепер не буде ні одної трійки!

— І в мене, — додав Вася.

— І Велику Дорогу до кінця пройдете? — ласкаво посміхаючись, запитав Коля.

— Пройдемо! — дружно відгукнулися діти.

Пізно ввечері вони поверталися назад. Все тіло нило від утоми, але діти були щасливі. Навіть Сеня не відставав від своїх товаришів, він тепер відчував себе бадьорим і сміливим.

«Як жалко, — думав Вася, — завтра Коля поїде до Києва, і нам буде вже не так цікаво…»

Та ні, неправда! Коля навчив їх бачити чудесне, красиве, незвичайне у всьому, що оточує людину! От і далекі тремтливі вогники зірок привітно блимають, згоджуються з Васею. Чарівна квітка Колі допомогла їм пережити чудові пригоди, відкрила новий світ. І діти твердо знали, що в них тепер не буде поганих оцінок і недостойної поведінки…

Вони віднині виходили на Велику Дорогу, на якій все навколо — ясні зорі в небі, і рідні ліси та ріки, і весь неосяжний світ, все життя — буде тою чарівною квіткою, що невпинно вестиме їх до Знання, до радості, світлого щастя і чудесних пригод.

ЗМІСТ

Стор.

Вася здобував перемогу 3

«Рецепт» Колі 8

По дорозі до діда 12

Знайомство 18

Несподівана зустріч 22

Легенда про квітку 30

Розмова з Колею 35

Перша вилазка40

Шукачі скарбів 47

Невдача 52

За чарівною квіткою 58

Чудеса 62

Незвичайні пригоди 71

Таємничий план 79

Останні загадки 84

Зачаровані скарби 89

Трясовина 96

Коля поспішає на допомогу100

Квітка знову рятує 103

Епілог 112

ЛЮБИЙ ЧИТАЧУ!

Напиши нам, чи сподобалась тобі ця книжка, чи хороші в ній малюнки. Чи допоміг тобі художник краще зрозуміти твір? Напиши також, про що хотів би ти ще прочитати. Будемо дуже вдячні тобі за це.

Не забудь, що наша адреса: м. Київ, вул. Кірова, 34. Дитвидав.

Для молодшого шкільного віку

Редактор І. В. Маценко

Художній редактор Г. Ф. Мороз

Технічний редактор П. Т. Вишняк

Коректори Л. Н. Фесечко, Г. М. Горлач

БЕРДНИК АЛЕКСАНДР ПАВЛОВИЧ

За чудесным цветком. Повесть

(На украинском языке)

Здано на виробництво 1. VII. 1958 р. Підписано до друку 12. XI. 1958 р. Формат 84 × 108 1/32. Фіз. друк. арк. 3,75. Умови, друк. арк. 6,15. Обл. — вид. арк. 4,67. Тираж 65000 Зам. № 751.

Ціна 2 крб. 40 коп.

Львівська книжкова друкарня Головвидаву Міністерства культури УРСР. Львів, Пекарська, 11.