проблемою для Оленки лишився Каштан. Але тут вона вже нічого не могла вигадати. Хіба що поговорити з капітаном...

Оленка пройшла через весь звіринець прямо до перехідного відсіку. Каштан невідступно чимчикував за нею. Біля самих дверей Оленка зупинилась.

- Ти що, зі мною хочеш піти, Каштанчику? - спитала вона.

- Ходім, - мовив Каштан, нетерпляче тупцюючи на місці.

- Тобі туди не можна, - лагідно сказала Оленка. - Ти вже повір мені, я тебе із задоволенням узяла б із собою. Але там для тебе погана атмосфера.

- Погана атмосфера? - недовірливо вимовив, Каштан. - Ходім.

Оленка усміхнулася, заперечливо похитала головою і зачинила за собою двері. В останню мить їй здалося,,що у вузьких прорізах очей звіра застигла образа.

Оленка з’єдналась із рубкою корабля прямо з коридора.

- Марку Петровичу, - покликала вона капітана.

- Так, - капітан підвів голову і глянув на екран. - Що там у вас, Лукашова?

- Марку Петровичу, Каштанчик нічого не їсть.

- Хто це такий - Каштанчик? - наморщив лоба капітан.

- Цей той шпичастий чемодан, якого я вчора привів, - підказав із кутка рубки Владик.

- Не їсть - отже, не хоче, - буркнув не повертаючись Микита Шустов.

Він був зайнятий прокладкою курсу корабля, а йому заважали.

- Добре, Лукашова, - сказав капітан. - Ідіть до рубки, що-небудь придумаємо.

Але придумати вони нічого не змогли. Каштан не їв уже цілий тиждень і почував себе чудово, чого, щоправда, не можна було сказати про екіпаж корабля. Владик десь вичитав, що на Землі один павук не їв цілих сімнадцять років, і намагався цим фактом заспокоїти Оленку. Але вона лише недовірливо хитала головою.

- Адже Каштанчик не павук, - відказувала вона. - І ти знаєш, Владику, він іноді так точно вгадує відповіді на питання, що просто острах бере. Шкода буде, якщо ми не довеземо його до Землі...

На це Владик лише загадково мугикнув, і з наступного дня пересмішниця почала пригощати Оленку анекдотами про псевдорозумних...

Розв’язка настала на восьмий день. Не встигла Оленка зайти до відсіку звіринця, як Каштан кинувся до неї і мало не збив із ніг. Оленка ледве встояла і швидко причинила за собою двері тамбура.

- Що з тобою, Каштанчику? - із тривогою запитала вона.

- Погана атмосфера, - прохрипів звір і знову кинувся на двері. - Ходім!

- Та що ти, милесенький, заспокойся, - намагалася умовити його Оленка, однак це не допомагало.

Каштан продовжував твердити своє “ходім!” і стрибати на двері.

І тоді Оленка вирішила, що великого лиха не скоїться, якщо вона випустить Каштана в корабель. Нехай спробує кисню і тоді вже напевне не схоче вистромляти свого допитливого носа із відсіку звіринця, звісно, зовсім не тому, що даний ніс у нього просто відсутній.

На її подив, кисень ніяк не подіяв на Каштана. Він зовсім не збирався метатися по коридорі, стрибати на двері тамбура вже з іншого боку. Десь хвилину він постояв, ніби вагаючись, і раптом його панцир луснув навпіл, як шкаралупа справжнісінького каштана, і впав додолу. Оленка скрикнула. Зі шкаралупи вистрибнув блискучий брунатний шестиніг із величезними білястими очима і весело затупотів по підлозі.

- Атмосфера! - радісно виголосив він. - Погана не атмосфера!

В Оленки підігнулися ноги, і вона схопилася рукою за стінку. Із розламаного панцира стирчали якісь різноколірні трубочки та металеві застібки.

“Мамочко, - розгублено подумала Оленка. - Та що ж це діється?” Неслухняними ногами вона старанно обійшла цю дивну шкаралупу, добралася до переговорного пристрою і з’єдналась із рубкою.

- Марку Петровичу, - покликала вона тремтячим голосом, не зводячи очей із шкаралупи, - Каштан-бо наш... розумний!

- Так... - спроквола сказав зайнятий чимось капітан. - Каштан розумний... Добре... Що? Що за нісенітниці, Лукашова? - капітан прокашлявся. - Вибачайте, Олено Павлівно. Ви, напевне, перевтомилися?

- Вона просто наслухалася балачок пересмішниці про псевдорозумних, - реготнув Владик.

- Лукашова, - повчально мовив капітан, - на Раймонді немає жодних ознак цивілізації. А для своїх розиграшів ви могли б знайти когось молодшого.

- Та ні ж бо! - закричала Оленка. - Ніякий Каштан не раймондець! Він зараз у коридорі, дихає нашим повітрям і... - Оленці перехопило подих, - і тут лежить його скафандр...

- Що?

В рубці знявся такий собі невеличкий щарварок, який можуть зчинити троє чоловіків у просторій кімнаті лише при великому бажанні, і відразу ж усіх як вітром змело з екрана. За мить вони вже вихором влетіли в коридор, мало не зваливши з ніг Каштана, та він устиг вчасно відстрибнути до стінки.

- Та-а-ак... - сказав Владик і, присівши навпочіпки, обережно поторгав якусь металеву трубочку на шкаралупі. - Невже? Оце тобі й чудо в чемодані.

Тієї ж миті ззаду до нього підскочив Каштан і просто-таки майстерно, по-футбольному копнув його задньою лівою лапою.

- Дружнє привітання! - радісно виголосив він Владиковим голосом.

© АНІСІМОВ М. Ю. Пульс безконечності / ЗАБІРКО В. С. Теплий сніг / ФІЛІМОНОВ О. Є. Ілюзіон: Фантастичні повісті та оповідання. - К.: Молодь, 1988. - 304 с. - (Компас).