не спадало йому на гадку, що ж знає про них Південний Вітер. Тепер лиш Волин збагнув, скільки Перелесник знає, скільки і як бачить зверху.
Він летів дедалі легше, вільніше, і раптом радісно засміявся, зробив оберт у повітрі, стрімко здійнявся угору, потім спустився вниз, чимдалі легше, вільніше і впевненіше.
Десь поряд засміявся з його вправ Перелесник.
Волин перегукнувся з ним, і раптом побачив далеко унизу Озеро, до якого так праглося йому, а неподалік і село, де осів його біль.... Але це усе тепер було далеко унизу і далеко в минулому.
Безмежною здавалась Волинові зараз його воля.
Він був вільний, назавжди вільний Озерний Вітер!
Коктебель – Київ 1989-1990
Коктебель – Київ 1989-1990