ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Джеймс Борг - Сила убеждения. Искусство оказывать влияние на людей - читать в ЛитВекБестселлер - Борис Акунин - Часть Европы. От истоков до монгольского нашествия (с иллюстрациями) - читать в ЛитВекБестселлер - Мариам Петросян - Дом, в котором… - читать в ЛитВекБестселлер - Эрик Рис - Бизнес с нуля - читать в ЛитВекБестселлер - Стив Нисон - Японские свечи: Графический анализ финансовых рынков - читать в ЛитВекБестселлер - Найл Фергюсон - Цивилизация. Чем Запад отличается от остального мира - читать в ЛитВекБестселлер - Якоб и Вильгельм Гримм - Сказки братьев Гримм. Том 1 - читать в ЛитВекБестселлер - Ника Набокова - #В постели с твоим мужем - читать в ЛитВек
ЛитВек - электронная библиотека >> Тарас Прохасько >> Современная проза >> FM Галичина

Тарас Прохасько FM Галичина

«Щоденник» Тараса Прохаська — вдумливі й по-дослідницьки скурпульозні рефлексії з приводу найнепомітніших, прихованих для непосвяченого погляду проявів буття.

Юрій Іздрик

…І найголовніше. Ця книжка не є літературою. Навіть більше — вона є НЕЛІТЕРАТУРОЮ. Адже логіка літератури передбачає само¬достатність літери. У цьому ж випадку літери не було. Був голос, інтонація, тембр, вимова, артикуляція. Не буква, а звук. Не око, а вухо. Тож навіть ноти можна вважати краснішим письменством, ніж ця книжка. В ідеалі автор мав би сам розказувати все це кожному “ читачеві”.

Врешті спочатку так і було. Півосені, зиму і піввесни — тобто цілу зиму — на Івано-Франківському радіо “Вежа” існувала програма “Щоденник”. Щоденником її можна було назвати лише тому, що програма виходила кожного дня, крім суботи і неділі. І придумувати трихвилинну оповідь доводилося щодня.

Найважче було відкидати — зупинитися на чомусь одному, про що думав того дня. Але штука, видається, власне і є вибиранням окремих фраґментів з безконечності світу.

Коли укладалася книжка, я мав можливість цілковито переінакшити її, дописавши щось таке, про що не говорив, але хотів би сказати. Про те, як… Але про це буде вже інша книжка. Ця залишиться відкритою — випадковою, недовершеною, готовою прийняти щось інше. Бо зроблена вона лиш для того, щоб на кожну прочитану історію кожному хотілобися відповісти якоюсь своєю, нічим не гіршою…

18.11

18.11 За визначенням справжньому традиційному європейському містові необхідні два елементи, які власне роблять його містом. У місті може не бути навіть каналізації, і воно буде містом. Але не обійтися без муру і башти — двох протилежних речей, таємний поєдинок яких є ознакою існування міста. Мур потрібний для того, щоб вирізнитися на тлі полів, щоб відділити себе від решти території, ставши у такий спосіб конкретною і відповідальною точкою на мапі. А башта призначена для того, щоб заперечити вимушену замкненість міста. З башти треба хоч іноді дивитися понад мури і бачити околиці і далекі краєвиди, і ще дальший обрій. Адже необхідно знати, звідки з'являється сонце і де воно зникає, а не бути переконаним, що воно у певний час просто засвічується і згасає над головою.

Сонце ж має здатність сходити і заходити у якихось гарних і важливих місцях — над морем, лісом, горами і ріками. Дивлячись на ці місця з башти, городяни теж розуміють, що вони можуть опинитися там, що за мури вони зайшли добровільно і хоч іноді можуть виходити за їх межі. В Івано-Франківську є мури. А башти нема.

Тому кожен з нас має знайти свою вежу, з якої бачив би гори. Бо ми не просто яма між двома ріками, а місце, трохи нижче від гір, які поруч. Лише навчившись мислити близькістю гір, івано-франківці отримають свою башту, а це значить, що Франківськ стане містом за визначенням.

Гори можуть стати вулицями, подвір'ями, скверами нашого міського світосприйняття.

Ми горам не потрібні. Вони самовартісні і досконалі. Вони страшенно потрібні нам. Хоча б як візія і орієнтир. Адже для нас Карпати — на південь, до тепла і переповнення життям. Карпати для нас — це щось таке, що відібрати неможливо. Це знання про надійний сховок, про найпростіше полегшення, про найдовершенішу можливість втечі у випадку необхідності. Гори — наш власний занедбаний сад за оселею. Сад, який ми не доглядаємо до певного часу. Але всі дерева у такому саді здорові і плідні. Його існування пом'якшує всі ) удари. Ти знаєш, що він, у разі чого, чекає і прийме…

19.11

19.11 Хто побачив зиму, весну, літо й осінь, той не побачить вже нічого радикально нового.

Пори року існують для того, щоб ніколи не набриднути, тому їх так скоро забуваємо. Вже через певний час стираються риси попереднього сезону, і осінь наступного року буде такою ж вражаючою, як і минулого.

Але сезони вимагають уваги. Не можна перетворювати найтонші зміни пори року в мінливість погоди — стало зимно, стало мокро чи ще якось неприємно.

Ми ж поводимося легковажно. Навіть наша мова виявляє цю байдужість. Араби мають кілька десятків слів, які означають відтінки кольору піску. Тільки піску. А ескімоси знають сотню слів, що описують найрізноманітніші стани снігу — кольори, твердість, податливість. У них узагалі відсутнє слово «сніг». їхня мова має відповідники з одного слова, скажімо, «ранковому блискучому снігові, по якому важко йти, бо зверху твердо, а під тим глибоко» — це все лише одне слово. І це — увага до власного середовища. А ми, вважаючи, що говоримо поетично, кажемо — листя пожовтіло, жовте листя. Та хіба воно таке однакове? Хіба воно просто жовте?

І хіба так само жовте на дереві, в часі падіння і на землі? А на землі воно що — не міняє кольору залежно від того, чи лежить поодиноко, чи зібране у купу, чи полежало кілька хвилин, чи пару днів і ночей. А якщо ще був мороз або дощ?

Та осінь визначається не самим лише відтінком листя. Таких характеристик у неї безліч. Те, що вони забуваються, зовсім не виправдовує того, щоб їх не бачити і не намагатися запам'ятати. Немає вірнішої методики організації щоденного життя, ніж мудрого підпорядкування фенології — плинові змін у порах року. Якщо застосувати цю методику, то можете бути спокійними за власну голову — ніяких непорозумінь у ній не станеться. А до всього, що робиш — додасться особливий колорит непозбавленості сенсу. їжа буде ліпшою, сон цікавішим, вино цілющішим. Треба лиш відчути, як через тебе проходить зима, весна, літо і осінь.

22.11

22.11 Ми чомусь не вважаємо свою місцевість землею плодів. Якщо плоди — то

Закарпаття, Молдавія, може, ще Косівщина. А у нас — хіба картопля, фасоля, якісь кабачки і цибуля. Натомість передкарпаття, передгір'я — це яблуневий рай. Ніде нема таких зимових яблук, хіба що десь на півночі Франції, але їх там усе одно взимку тяжко знайти, бо весь урожай іде на кальвадос. А у нас найцінніші ренети і йони можуть долежати — якщо з ними любовно обійтися — аж до літа, не втрачаючи смаку й запаху, хоч І постійно віддають свої пахощі приміщенням, у яких переховуються.

Взимку сніговими завалами мешканці гірських садів пробираються до станцій, щоб поїздом привезти до франківського базару трохи яблук. Якби якийсь такий мішок урвався на дорозі, то червоно-жовтий яблучний більярд зігрів би набраним у себе сонцем цілий похмурий вагон «Червоної рути» або обпік би