міліціонерові.

Тепер я вільний. Звичайно, тимчасово. Шкода, що завтра не Новий рік.

Зсунувши капелюх на потилицю, аби було ясно, що в даний момент я позбувся клопотів, вийшов на вулицю. Стара хата неприязно дивилася на мене двома дощаними вікнами. Я повернувся до неї спиною. Дощ трохи перестав. З вершини Лозенського пагорба було видно місто. Маленьке місто нашої юності, увінчане лисим тім'ям Невського,^[15] перетворилося на неосяжну рівнину дахів. Там-тут височать білі паралелепіпеди нових висотних будівель. Там-тут на фасадах будинків вимальовуються великі червоні п'ятиконечні зірки. Вдалині димлять заводи. Цілий світ. Мирний людський світ, що розкинувся в полі між гірськими хребтами. Моє місто, як кажуть деякі поети. А чому твоє, а, скажімо, не моє? Гаразд, наше місто, щоб не посваритися. Я ще раз глянув на наше місто й пішов униз.

Отже, сьогодні весілля. Чудовий епілог для похмурого розслідування. Значить, все було на краще. Стежу, як Віра й Андрєєв стоять перед столом і впіввуха слухають традиційні напуття, як моргають од спалахів лампи фотографа. Все це добре, тільки чого я шукаю тут? Мені завжди бракує часу погостювати в тітоньки. Бракує часу погуляти на власному весіллі. А сам тиняюсь по чужих весіллях. «Парадокси життя», — може, скаже хто-небудь.

Мої думки перервала Мімі, яка потягла мене до столу, вкритого червоним сукном. Я зовсім було забув, що я свідок. Власне, добре, що так сталося: набуду невеличкого досвіду, — це не зашкодить з огляду на подію, яка чекає мене на Новий рік.

І ось скромну церемонію завершено. Фотографі запрошує присутніх стати щільніше, ближче один до одного.

— А тепер спільний знімок!

Лампа спалахує в ту мить, коли я закрив обличчя своїм старим вірним капелюхом. Досить і того, що я вітально підняв руку. Е, на фото бракуватиме однієї особи, але це не найголовніше. Подробиці зайві. Я дію не від свого імені, а від імені закону. А коли ви спостережливі, то впізнаєте мене по капелюху. Такий гарний старомодний капелюх носить тільки відданий вам Петр Антонов.

1

Мастика — анісова горілка. (Тут і далі — примітки перекладача).

(обратно)

2

Дев'яте вересня 1944 р. — день визволення Болгарії від фашистського гніту.

(обратно)

3

Аутопсія — розтин трупа для встановлення причин смерті.

(обратно)

4

У житлових будинках Болгарії світло на сходах вмикає кожен, хто входить, вимикається ж воно автоматично.

(обратно)

5

Глава останнього (перед визволенням) фашистського уряду Болгарії.

(обратно)

6

Дачна місцевість неподалік від Софії.

(обратно)

7

Зігмунд Фрейд (1856–1939) — австрійський лікар і психолог, засновник теорії психоаналізу, яка розрослася в систему поглядів, відомих під назвою «фрейдизм».

(обратно)

8

Огюст Конт (1798–1857) — французький буржуазний філософ, засновник позитивізму.

(обратно)

9

Йдеться про будинок на площі Славейкова, де колись була Каса взаємодопомоги вчителів.

(обратно)

10

Каструлька особливої форми для приготування кави по-турецькому.

(обратно)

11

Курортна місцевість із джерелами мінеральної води поблизу Софії.

(обратно)

12

Сорт ковбаси.

(обратно)

13

Власник ресторану (вже ліквідованого) в парку Свободи.

(обратно)

14

Прозивне ім'я; людина, якій не щастить, невдаха.

(обратно)

15

Собор Олександра Невського в центрі Софії.

(обратно)