то пупом Європи напевно. Так, наприклад, індоєвропейську групу народів вони називають індогерманською, підкреслюючи цим, що європейські народи, мовляв, походять від них. Таким чином, греки, що створили високу культуру за тисячу років до того, як тодішній цивілізований світ взагалі узнав про існування германців, які у той час сиділи в лісових хащах та багнищах навколо Балтицького моря,пішли від германців. Римляни, що вперше зіткнулися з германцями після того, як створили свою імперію, заволодівши половиною тодішнього відомого їм світу, також немов би походять від них.

Стосовно слов'ян німецькі дослідники вважали, що вони не можуть бути творцями культури та створювати власні держави, отже, якщо створилися держави під назвою Скіфія чи Русь, та ще й могутні, то це зробили якісь приходьки, вони ж дали їм і назви. Впевнений, німецьких вчених турбувало також, що за часів Руси багато простих русинів вміли читати й писати, в той час як деякі германські імператори та князі були малограмотні або й зовсім не грамотні. Деякі з німецьких вчених навіть писали, що слов'яни не європейці й прийшли сюди чи то з Азії, чи то з Кавказу. Доводилось мені проглядати прекрасний "Зтимологический словарь русского языка" М.Фасмера. Майже всі слова слов'янської мови цей поважний вчений виводить з грецької, латинської, тюркської або германської мов. Якщо повірити йому, то до знайомства з цими народами слов'яни спілкувалися на мигах.

Я не маю можливости розбиратися, чому у германців склалося про слов'ян таке уявлення.,На мій погляд, справа в наступному. Сучасна політична та етнічна карта Європи має своїм наслідком події, що відбувалися у першому тисячолітті після Р.Х., десь 1700-1400 років тому. У той час в Європі "правили бал" головним чином три етноси: греко-римляни, що створили Римсько-Візантійську імперію; германські племена; слов'янські племена. Рух германців та слов'ян повалив Західну Римську імперію, ослабив Східну Римську імперію (Візантію) та змінив її етнічний склад. Германці були войовничішими і жорстокішими, тому часто отримували тимчасові переваги, які не могли закріпити; слов'яни -культурнішими і людянішими, внаслідок чого їхні часто не дуже гучні перемоги закріпилися на віки. Щоб не бути голослівним, я наведу останній, найвагоміший доказ — по кінцевому результату.

В першому столітті до Р.Х. германські племена обсідали Скандинавію та приблизно сучасну Німеччину (можливо, за винятком невеликої південної частини), а слов'яни - вузьку смугу лісостепу приблизно від правобережжя середнього Дніпра до Вісли. А тепер подивіться на сучасну етнічну карту Європи. Але не дивіться на схід від Дніпра. Боротьба точилася за землі західніше лінії Вісла-Дністер. Здобутки германців менш ніж скромні: були германізовані кельти на півдні Німеччини, частково на землях Гельвеції (сучасна Швейцарія) та, •Австрії. І це при тому, що германці значний час панували як завойовники в Італії, Галії (Франції"), Іспанії, Паннонії (сучасна Угорщина), на півдні України і навіть в Північній Африці. Але скрізь врешті-решт вони були або витіснені, або асимільовані місцевим населенням.

Слов'яни підкорили й асимілювали кельтів Чехії та Словаччини, романізованих іллірійців та фракійців величезного Балканського півострова, і навіть східно-германські племена між Віслою та Ельбою.

"Однорідний шар слов'янських топонімів, найчастіше, цілком прозорих, покриває всю Східну Європу: скрізь на схід від Ельби можна розпізнати й інші, під німецьким лаком. В числі слов'янських назв Берлін, Лейпціг, Шемніц. Археологи підтверджують ці висновки: горизонти разом стають чисто слов'янськими, без домішок попередніх елементів" [Мюссе, с.52]; І лише внаслідок пізнішої германської експансії було онімечено населення між Ельбою та Одером.

Германізація відбувалася довго, бо слов'яни чинили їй впертий опір. Лише 1789 р. припинило існування об'єднання полабських слов'ян на лівому, західному березі Ельби на південний схід від Люнебурга. Лужицькі ж серби до цього часу утворюють компактну групу південніше Берліна. В VI ст. слов'яни заполонили Паннонію, але потім в значній мірі були вирізані двома хвилями жорстоких і нещадних тюрків: аварів (обрів) в VII ст. та мад'ярів в кінці IX ст. Важче зрозуміти, чому під слов'янським натиском вистояли романізовані гето-дакійські племена Валахії (сучасна Румунія) та Молдови. Відповідь, можливо, полягає в тому, що Валахія була підкорена антами ("гунами") в ІV ст. без значних військових дій, внаслідок чого чисельність романізованих даків не зменшилась. Анти не втручалися у внутрішні справи даків, а ті, очевидно даючи скромну данину, жили своїм життям. Південніше Дунаю, у Фракії та Іллірії між антами і германцями з одного боку та римлянами з іншого в кінці IV та в першій половині V століть точилися жорстокі бої, внаслідок чого постраждало і зменшилось місцеве населення. Рух слов'ян в V-VII ст. відбувався перш за все на малозаселені землі, тобто, у Фракію та Іллірію. Прийшлих сюди слов'ян, звичайно, було менше, ніж місцевого населення, але достатньо, щоб його послов'янити. Осідали слов'яни і у Валахії, але менше (не було вільної землі), тому самі підпали під романізацію даками. Такі були глобальні наслідки руху та дій "гунів".

Отже, германці часто воювали, багато країн завоювали, але низький рівень їхньої культури того часу не дозволив їм закріпитися, і вони залишилися "при своїх". Слов'яни також багато воювали, але були милосерднішими, а вищий рівень культури дозволив їм послов'янити половину населення Європи. Германці це відчувають^ і намагаються принизити слов'ян хоча б у наукових трактатах.

Коли на терени Європи вторгалися справді азійські кочові орди, то вони чинили страшні погроми: авари в VI ст. та мадяри в IX під корінь вирізали все чоловіче населення Паннонії; печеніги були чи не канібалами; скромнішими у войовничих намірах виявились половці, але й вони потіснили наших предків далеко від степу; монголо-татари взагалі припинили існування Руси; в середні віки татари при набігах масово винищували населення, а десятки тисяч брали в полон. І лише гуни виявились м'якими та добрими, саме чомусь до антів-черняхівців. Але це баєчки. Такого не буває. Так званими гунами були самі анти. Тоді все стає на свої місця.

Безумовно, в широкому смислі "гуни" — поняття збірне, так само як і "варвари". В "гунських" походах брали участь і алани, і готи, і наші предки анти, і кочові тюркські племена. Можливо, останні й надали всьому цьому наброду племен та народів назву "гуни". Та чи відігравали тюрки, і взагалі кочівники, вирішальну роль? Я маю в цьому глибокі сумніви, що грунтуються на ретельному вивченні першоджерел. Окрім того, саму