довгий, не такий і небезпечний, як на перший погляд, і минає, день за днем і
роки за роками, і верстам у пройдених шляхах немає ліку, а життя завжди
попереду, скільки б його вже не минуло, і все це жива надія, і прийдешній
день не гірший, а кращий за нинішній, і щось нове вже народилося п нас
назавжди, коли ми не одні на цьому світі.
І пройдуть роки і десятки років, а може, й сотні, і десь у списках Війська
Запорозького поруч із сотником Тимошенком майне прізвище Тушкан, якого зватимуть вже Данило, який значиться
хорунжим Чернігівського полку і який стане одним із предків того, хто написав
оці рядки.
І що би не трапилось упродовж тих минулих десятиліть, тієї товщі часу, тих
обширів, пройдених і перейдених, тих боїв звитяг і поразок, виграшів і страт, довга
дорога додому стає коротшою, коли у собі знаходиш стежку до іншої людини.
Довга дорога до себе не може оминути пошуку твого другого «я» — в реальному
житті воно зринає а чи в маренні, в уяві. Ти мусиш стрітися з ним, отим іншим
собою, і, пізнавши його, пізнати себе і тільки тоді насправді вернешся додому, прийдеш до себе.
