- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (73) »
ж Дадлі сказав саме те, про що думав і Гаррі: може, він і справді не має друзів у Гоґвортсі...
«Хай би подивилися тепер на знаменитого Гаррі Поттера», - думав він спересердя, розкидаючи на клумби гній. Він уже ледь розгинав спину, а з чола йому стікав рясний піт.
О пів на восьму вечора змучений Гаррі нарешті почув, як його кличе тітка Петунія.
- Ходи їсти! І ступай по газетах!
Гаррі втішено побіг до прохолодної, тьмяно освітленої кухні. На холодильнику стояв приготований на вечір пудинг: величезна запіканка зі збитих вершків і зацукрованих фіалок. А в духовці апетитно шкварчав кавалок свинячої ноги.
- Швиденько їж! Скоро прийдуть Мейсони! - тітка Петунія показала на два кусні хліба і грудку сиру, що лежали на столі. На тітці вже була вечірня сукня жовто-рожевого кольору.
Гаррі помив руки і миттю проковтнув свою жалюгідну вечерю. Не встиг дожувати, як тітка Петунія забрала його тарілку:
- Нагору! Мерщій!
Проходячи повз вітальню, Гаррі побачив дядька Вернона і Дадлі в метеликах і смокінгах. Тільки-но він ступив на верхній сходовий майданчик, як пролунав дзвінок, а біля підніжжя сходів з'явилося розлючене обличчя дядька Вернона:
- Пам'ятай, хлопче: жодного звуку!
Гаррі навшпиньки пройшов до спальні, прослизнув усередину, зачинив за собою двері і обернувся до ліжка, щоб упасти на нього.
Але там уже хтось сидів.
Гаррі ледь не скрикнув із несподіванки, але вчасно стримався. Маленька істота на ліжку мала великі кажанячі вуха і вирячені зелені очі завбільшки з тенісний м'яч. «Ага, то ось хто сьогодні вранці стежив за мною із живоплоту», - здогадався він. Поки вони розглядали одне одного, з коридору долинув голос Дадлі: - Можна взяти ваші плащі, містере й місіс Мейсон? Істота зіскочила з ліжка і вклонилася так низько, що кінчик її довгого тоненького носа торкнувся килима. Одягнена вона була у якусь стару наволочку з прорізами для рук і ніг. - Е-е... привіт, - боязко мовив Гаррі. - Гаррі Поттер! - вискнула істота пронизливим голосочком (унизу його, мабуть, теж почули). - Добі так давно хотів зустрітися з вами... Це така честь... - Д-дякую, - промимрив Гаррі. Скрадаючись уздовж стіни, він опустився на стілець біля великої клітки, у якій спала Гедвіґа. Він хотів запитати: «Що ти таке?», але подумав, що це звучатиме не вельми делікатно, і тому спитав: - Хто ти такий? - Добі, паничу. Просто Добі. Ельф-домовик, - обізвалася істота. - Ох!.. Справді? - здивувався Гаррі. - Е-е... я б не хотів бути нечемним, але... зараз не найкращий час для того, щоб у моїй спальні був ельф-домовик. З вітальні долинув гострий, нещирий сміх тітки Петунії. Ельф похнюпився. - Не те, що я тобі не радий, - швиденько додав Гаррі, - але... е-е... чому ти опинився саме тут? - На те є причина, паничу, - поважно відповів Добі. - Добі прибув, щоб сказати вам, паничу... ні, це непросто... Добі думає, з чого починати... - Прошу сідати, - ввічливо показав на ліжко Гаррі. На його жах, ельф раптом розридався - і то дуже голосно. - «П-прошу сідати»!.. - лементував він. - Ніколи... ще ніколи... Гаррі здалося, ніби голоси внизу затихли. - Я перепрошую, - прошепотів він. - Я не хотів тебе образити. - Образити Добі! - мало не задихнувся ельф. - Жоден чарівник ще ніколи не розмовляв з Добі як з рівним. «Тсс!» - запанікував Гаррі і підштовхнув Добі назад на ліжко, де той почав гикати, нагадуючи якусь велику і потворну ляльку. Нарешті він опанував себе і вп'явся в Гаррі своїми зеленими очима, які сльозилися від захвату. - Ти, мабуть, просто не зустрічав нормальних чарівників, - підбадьорливо сказав йому Гаррі. Добі захитав головою. Потім, без попередження, підстрибнув і почав люто битися головою в шибку, приказуючи: «Поганий Добі! Поганий Добі!» - Перестань! Що ти виробляєш? - зашипів Гаррі, скочив на ноги і знову посадовив Добі на ліжко. Гедвіґа прокинулась, голосно ухнула і шалено забилася крильми об клітку. - Паничу, Добі мусив себе покарати, - пояснив ельф, очі якого дивилися вже трохи скоса. - Паничу, Добі мало не сказав чогось поганого про свою родину. - Твою родину? - Родину чарівників, яким прислуговує Добі... Паничу, Добі - ельф-домовик, і він зобов'язаний вічно служити одному домові й одній родині. - А вони знають, що ти тут? - поцікавився Гаррі. Добі здригнувся. - Ой, ні, паничу, ні... Добі мусить якнайтяжче покарати себе за це. Добі мусить прищемити собі вуха дверцятами духовки. Якщо вони колись про це довідаються, паничу... - А хіба вони не помітять, коли ти прищемиш вуха дверцятами? - Сумніваюся, паничу. Добі завжди себе за щось карає. Так велять господарі. Нагадують, що зайве покарання Добі ніколи не зашкодить. - А чом ти не покинеш їх? Чом не втечеш? - Паничу, ельфа-домовика треба відпустити. А та родина ніколи не відпустить Добі на волю... Добі служитиме їм аж до самої смерті... Гаррі приголомшено подивився на ельфа: - А я ще думав, який я нещасний, що мушу прожити тут ще один місяць, - сказав він. - Після цього Дурслі видаються мало не святими. А чи не може тобі хтось допомогти? Може, я?.. Майже відразу Гаррі пошкодував про сказане. Добі знову розридався від вдячності. - Будь ласка, - нажахано зашепотів Гаррі, - будь ласка, заспокойся. Якщо Дурслі щось почують, якщо дізнаються, що ти тут... - Гаррі Поттер питає, чи він може допомогти Добі!.. Паничу, Добі чув про вашу велич, але про вашу доброту він ніколи не знав... Гаррі, відчувши, що його обличчя аж палає, заперечив: - Хоч би що ти чув про мою велич, то все дурниці. Я навіть не найкращий першокласник у Гоґвортсі, а от Герміона... Але раптом Гаррі затнувся, бо згадка про Герміону засмутила його. - Гаррі Поттер сором'язливий і скромний, - шанобливо вимовив Добі, а його круглі очі аж сяяли. - Гаррі Поттер навіть не згадує про свою перемогу над Тим-Кого-Не-Можна-Називати. - Над Волдемортом? - перепитав Гаррі. Добі сплеснув долонями, підняв руки над своїми кажанячими вухами і простогнав: - Ой, не називайте цього імені, паничу! Не називайте цього імені! - Перепрошую, - швиденько вибачився Гаррі. - Я знаю багатьох людей, які не люблять його називати: мій приятель Рон... Гаррі знову затнувся. Згадка про Рона теж завдала йому болю. Добі нахилився до Гаррі, і його очі були великі, мов фари. - Добі чув, - прохрипів він, - що Гаррі Поттер удруге зіткнувся з Лордом Темряви всього кілька тижнів тому... Чув, що Гаррі Поттер врятувався знову. Гаррі кивнув, а очі Добі зненацька заблищали від сліз. - Ох, паничу! - роззявив він рота, витираючи обличчя кутиком
- РОЗДІЛ ДРУГИЙ - Попередження Добі
Гаррі ледь не скрикнув із несподіванки, але вчасно стримався. Маленька істота на ліжку мала великі кажанячі вуха і вирячені зелені очі завбільшки з тенісний м'яч. «Ага, то ось хто сьогодні вранці стежив за мною із живоплоту», - здогадався він. Поки вони розглядали одне одного, з коридору долинув голос Дадлі: - Можна взяти ваші плащі, містере й місіс Мейсон? Істота зіскочила з ліжка і вклонилася так низько, що кінчик її довгого тоненького носа торкнувся килима. Одягнена вона була у якусь стару наволочку з прорізами для рук і ніг. - Е-е... привіт, - боязко мовив Гаррі. - Гаррі Поттер! - вискнула істота пронизливим голосочком (унизу його, мабуть, теж почули). - Добі так давно хотів зустрітися з вами... Це така честь... - Д-дякую, - промимрив Гаррі. Скрадаючись уздовж стіни, він опустився на стілець біля великої клітки, у якій спала Гедвіґа. Він хотів запитати: «Що ти таке?», але подумав, що це звучатиме не вельми делікатно, і тому спитав: - Хто ти такий? - Добі, паничу. Просто Добі. Ельф-домовик, - обізвалася істота. - Ох!.. Справді? - здивувався Гаррі. - Е-е... я б не хотів бути нечемним, але... зараз не найкращий час для того, щоб у моїй спальні був ельф-домовик. З вітальні долинув гострий, нещирий сміх тітки Петунії. Ельф похнюпився. - Не те, що я тобі не радий, - швиденько додав Гаррі, - але... е-е... чому ти опинився саме тут? - На те є причина, паничу, - поважно відповів Добі. - Добі прибув, щоб сказати вам, паничу... ні, це непросто... Добі думає, з чого починати... - Прошу сідати, - ввічливо показав на ліжко Гаррі. На його жах, ельф раптом розридався - і то дуже голосно. - «П-прошу сідати»!.. - лементував він. - Ніколи... ще ніколи... Гаррі здалося, ніби голоси внизу затихли. - Я перепрошую, - прошепотів він. - Я не хотів тебе образити. - Образити Добі! - мало не задихнувся ельф. - Жоден чарівник ще ніколи не розмовляв з Добі як з рівним. «Тсс!» - запанікував Гаррі і підштовхнув Добі назад на ліжко, де той почав гикати, нагадуючи якусь велику і потворну ляльку. Нарешті він опанував себе і вп'явся в Гаррі своїми зеленими очима, які сльозилися від захвату. - Ти, мабуть, просто не зустрічав нормальних чарівників, - підбадьорливо сказав йому Гаррі. Добі захитав головою. Потім, без попередження, підстрибнув і почав люто битися головою в шибку, приказуючи: «Поганий Добі! Поганий Добі!» - Перестань! Що ти виробляєш? - зашипів Гаррі, скочив на ноги і знову посадовив Добі на ліжко. Гедвіґа прокинулась, голосно ухнула і шалено забилася крильми об клітку. - Паничу, Добі мусив себе покарати, - пояснив ельф, очі якого дивилися вже трохи скоса. - Паничу, Добі мало не сказав чогось поганого про свою родину. - Твою родину? - Родину чарівників, яким прислуговує Добі... Паничу, Добі - ельф-домовик, і він зобов'язаний вічно служити одному домові й одній родині. - А вони знають, що ти тут? - поцікавився Гаррі. Добі здригнувся. - Ой, ні, паничу, ні... Добі мусить якнайтяжче покарати себе за це. Добі мусить прищемити собі вуха дверцятами духовки. Якщо вони колись про це довідаються, паничу... - А хіба вони не помітять, коли ти прищемиш вуха дверцятами? - Сумніваюся, паничу. Добі завжди себе за щось карає. Так велять господарі. Нагадують, що зайве покарання Добі ніколи не зашкодить. - А чом ти не покинеш їх? Чом не втечеш? - Паничу, ельфа-домовика треба відпустити. А та родина ніколи не відпустить Добі на волю... Добі служитиме їм аж до самої смерті... Гаррі приголомшено подивився на ельфа: - А я ще думав, який я нещасний, що мушу прожити тут ще один місяць, - сказав він. - Після цього Дурслі видаються мало не святими. А чи не може тобі хтось допомогти? Може, я?.. Майже відразу Гаррі пошкодував про сказане. Добі знову розридався від вдячності. - Будь ласка, - нажахано зашепотів Гаррі, - будь ласка, заспокойся. Якщо Дурслі щось почують, якщо дізнаються, що ти тут... - Гаррі Поттер питає, чи він може допомогти Добі!.. Паничу, Добі чув про вашу велич, але про вашу доброту він ніколи не знав... Гаррі, відчувши, що його обличчя аж палає, заперечив: - Хоч би що ти чув про мою велич, то все дурниці. Я навіть не найкращий першокласник у Гоґвортсі, а от Герміона... Але раптом Гаррі затнувся, бо згадка про Герміону засмутила його. - Гаррі Поттер сором'язливий і скромний, - шанобливо вимовив Добі, а його круглі очі аж сяяли. - Гаррі Поттер навіть не згадує про свою перемогу над Тим-Кого-Не-Можна-Називати. - Над Волдемортом? - перепитав Гаррі. Добі сплеснув долонями, підняв руки над своїми кажанячими вухами і простогнав: - Ой, не називайте цього імені, паничу! Не називайте цього імені! - Перепрошую, - швиденько вибачився Гаррі. - Я знаю багатьох людей, які не люблять його називати: мій приятель Рон... Гаррі знову затнувся. Згадка про Рона теж завдала йому болю. Добі нахилився до Гаррі, і його очі були великі, мов фари. - Добі чув, - прохрипів він, - що Гаррі Поттер удруге зіткнувся з Лордом Темряви всього кілька тижнів тому... Чув, що Гаррі Поттер врятувався знову. Гаррі кивнув, а очі Добі зненацька заблищали від сліз. - Ох, паничу! - роззявив він рота, витираючи обличчя кутиком
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (73) »