відберуть у мене й ті рештки здоров'я, які я зберіг усупереч твоєму бездарному доглядові. Замовкни!

Червохвіст, котрий щось нерозбірливо бурмотів, одразу замовк. Кілька секунд Френк не чув нічого, окрім потріскування вогню в каміні. А тоді другий голос заговорив пошепки, майже зашипів.

- Я маю вагомі підстави, щоб використати саме цього хлопця. Я це тобі вже пояснював. Нікого іншого я не шукатиму. Я чекав тринадцять років. Ще кілька місяців нічого не важать. А щодо його охорони... я впевнений, що мій план спрацює. Все, чого я потребую від тебе, Червохвосте - це трохи твоєї відваги. І ти цієї відваги нашкребеш, бо інакше відчуєш усю силу гніву Лорда Волдеморта...

- Мій пане, дозвольте сказати! - верескнув панічно Червохвіст. - Усю нашу подорож я прокручував у голові ваш план... Мій пане, зникнення Берти Джоркінз не може довго лишатися непоміченим, а якщо ми продовжимо, якщо я накладу закляття...

- Якщо? - просичав другий голос. - Якщо? Якщо ти діятимеш за планом, Червохвосте, то в міністерстві ніхто й не довідається, що зник іще хтось. Ти діятимеш тихенько й без метушні. Я волів би зробити все сам, але в моєму нинішньому становищі... Червохвосте, ще одну перешкоду усунуто і шлях до Гаррі Поттера чистий. Я ж не кажу, щоб ти робив усе сам. До того часу мій вірний слуга вже буде з нами...

- Я ваш вірний слуга, - понуро буркнув Червохвіст.

- Червохвосте, мені потрібен помічник з головою, у чиїй вірності я ніколи не сумніватимусь, а ти, на жаль, не відповідаєш цим вимогам.

- Це ж я вас знайшов, - з гострою образою в голосі заперечив Червохвіст. - Знайшов і привів Берту Джоркінз.

- Це правда, - вдоволено погодився другий чоловік. - Проблиск розуму, якого я від тебе, Червохвосте, й не сподівався. Хоча, правду кажучи, ти ж, либонь, не підозрював, яка вона буде корисна, коли її ловив.

- Я... я гадав, що вона буде корисна, мій пане...

- Брехло, - озвався знову другий голос, не приховуючи жорстокого вдоволення. - Одначе я не заперечую, що її інформація була неоціненна. Без неї я не створив би свого плану, і тому, Червохвосте, ти одержиш винагороду. Я тобі дозволю виконати моє найголовніше завдання. Багато моїх послідовників віддали б свою праву руку за можливість виконати його...

- С-справді, мій пане? Яке?.. - Червохвіст знову говорив перелякано.

- О Червохвосте, ти ж не хочеш, щоб я зіпсував сюрприз. Твоя черга настане в самому кінці... Але я обіцяю, що тобі випаде честь бути таким же корисним, як і Берта Джоркінз.

- Ви... ви... - голос у Червохвоста раптово охрип, наче йому пересохло в горлі. - Ви... хочете... вбити... й мене?

- Червохвосте, Червохвосте, - холодний голос прозвучав шовковисто, - навіщо мені тебе вбивати? Берту я вбити мусив. Після мого допиту вона вже була ні до чого, абсолютно непотрібна. Якби вона повернулася в міністерство й розповіла, що під час відпустки зустріла тебе, до неї б виникло багато зайвих запитань. Чарівникам, яких вважають мертвими, краще не натикатися в придорожніх готелях на відьом з Міністерства магії...

Червохвіст промимрив щось так тихо, що Френк не розчув, але другого чоловіка це розсмішило - його сміх був холодний і зловісний, як і його голос.

- Ми могли змінити їй пам'ять? Але закляття забуття може зняти будь-який могутній чарівник, як я це довів, коли її допитував. Червохвосте, це була б образа її пам'яті - не скористатися інформацією, яку я з неї витяг.

Стоячи в темному коридорі, Френк раптом відчув, що долоня, якою він стискав костур, стала липка від поту. Той чоловік з крижаним голосом убив якусь жінку. Він говорив про це без жодного каяття - із задоволенням. Він був небезпечний - шаленець. І він задумав нові вбивства. Цей хлопець, Гаррі Поттер, чи як його там, був у небезпеці...

Френк знав, що треба робити. Якщо бігти в поліцію, то негайно. Він вислизне з будинку і дійде до телефонної будки в селі... проте другий голос заговорив знову, і Френк закляк на місці, вслухаючись з усієї сили.

- Ще одне закляття... мій вірний слуга у Гоґвортсі... Гаррі Поттер в моїх руках, Червохвосте. Це вирішено. Жодних суперечок. Але тихо... здається, я чую Наджіні...

І голос другого чоловіка змінився. Він почав видавати звуки, яких Френк ніколи досі не чув; чоловік сичав, харчав і пирхав, не переводячи подиху. Френк подумав, що в нього якась падучка.

А тоді Френк у темному коридорі почув за собою шурхіт. Він озирнувся й заціпенів від жаху.

Щось повзло до нього по темній підлозі, і коли воно наблизилося до смужки світла, Френк, тіпаючись від жаху, усвідомив, що то була велетенська змія, щонайменше чотири метри завдовжки. Приголомшений, Френк дивився, як її звивисте тіло прорізає в пилюці широкий хвилястий слід. Вона наближалася. Що йому робити? Відступити можна було лише в кімнату позаду, але там були ті двоє, що замислювали вбивство. Якщо ж залишатися на місці, його прикінчить змія...

Та ще перед тим, як Френк устиг щось вирішити, змія підповзла до нього впритул і - неймовірно, дивовижно - його проминула. Вона повзла вперед, підкоряючись шипінню й сичанню холодного голосу за дверима, і за якусь мить кінчик її прикрашеного ромбовидними візерунками хвоста зник у щілині.

На Френковому лобі виступив піт, а рука на костурі тремтіла. Холодний голос і далі сичав у кімнаті. Раптом Френкові сяйнула дивна, неймовірна думка... Цей чоловік уміє розмовляти зі зміями.

Френк не розумів, що діється. Найбільше в світі він хотів би знов опинитися у своїй постелі з грілкою біля коліна. Та на лихо, ноги його не слухалися. Поки він стояв і тремтів, силкуючись заспокоїтися, крижаний голос зненацька знову заговорив людською мовою.

- Червохвосте, Наджіні принесла цікаву вістку, - мовив він.

- С-справді, мій пане? - перепитав Червохвіст.

- Справді, - підтвердив голос. - Наджіні каже, що там за дверима стоїть старий маґл і прислухається до кожного нашого слова.

Френк не мав жодного шансу сховатися. Почулися кроки і двері кімнати рвучко розчинилися.

Перед Френком постав низенький лисуватий чоловік із сивіючим волоссям, гострим носом і водянистими очицями. Його лице виказувало суміш страху й тривоги.

- Запроси ж його сюди, Червохвосте. Де твоя вихованість?

Холодний голос лунав зі старовинного крісла перед каміном, але Френк не бачив, хто там сидить. Натомість бачив змію, що скрутилася на зітлілому килимку, наче жахлива пародія на домашнього пса.

Червохвіст кивком запросив Френка в кімнату.

Приголомшений Френк ще міцніше вп'явся в костур і перешкандибав через поріг.

Кімнату освітлював лише камін. Вогонь відкидав на стіни довгі павучисті тіні. Френк пильно вдивлявся у спинку крісла. Чоловік, який сидів там, здавався ще меншим за свого слугу, бо Френк не