ураган оплесків (адже навіть Рейвенклов і Гафелпаф святкували поразку Слизерину), що необхідно трохи змінити декорації.
Він плеснув у долоні. Зелені полотнища відразу стали яскраво-червоними, а срібні - золотими; величезна слизеринська змія зникла, а на її місці постав гігантський ґрифіндорський лев. Снейп тиснув руку професорки Макґонеґел, і з усіх сил намагався видушити з себе усмішку. Його очі зустрілися з очима Гаррі, і Гаррі відразу відчув, що Снейпове ставлення до нього не змінилися ні на йоту. Та Гаррі це не турбувало. Він чомусь вірив, що наступного року життя в Гоґвортсі налагодиться, і все знову буде нормально.
Це був найкращий вечір у житті Гаррі, кращий і від виграшу у квідич, і від Різдва, і від перемоги над гірським тролем... Він запам'ятає його назавжди.
Гаррі вже майже забув, що мали ще оголосити результати іспитів, але ця мить настала. На їхнє превелике диво, вони з Роном отримали добрі оцінки, а Герміона, звичайно, була першою у списку найкращих учнів цього року. Навіть Невіл якось проскочив - його добрі оцінки з гербалогії перекрили незадовільні результати з зілля і настійок. Правда, вони сподівалися, що Ґойла, тупість якого дорівнювала його підлості, виженуть зі школи, але й той примудрився якось утриматися. Це було образливо, але, як зауважив Рон, від життя не можна вимагати надто багато. І ось раптом спорожніли їхні шафи, валізи були спаковані, десь у кутку якогось туалету знайдено Невілову жабку, а всім учням вручили письмові попередження не вдаватися до чарів протягом канікул («Я завжди сподіваюся, що вони забудуть їх дати», - засмучено сказав Фред Візлі). Геґрід провів їх до човнів, вони перепливли через озеро, а тоді посідали на «Гоґвортський експрес», розмовляли й сміялися, тим часом як краєвиди за вікном ставали дедалі доглянутіші й різнобарвніші. Діти ласували горошком «Берті Бот», проминаючи маґлівські міста; скидали свої чарівницькі мантії, надягали жакети й плащі і потихеньку під'їжджали до платформи номер дев'ять і три чверті на вокзалі Кінґс-Крос. Минув якийсь час, поки всі учні покинули платформу. Біля квиткового компостера стояв старий зморшкуватий охоронець, пропускаючи їх по двоє-троє, щоб вони, вистрибуючи раптом із суцільного муру, не привертали зайвої уваги й не лякали маґлів. - Ви повинні цього літа приїхати до мене. Обоє! - запросив Рон Гаррі й Герміону. - Я пришлю вам сову. - Дякую, - сказав Гаррі. - Я... з великим задоволенням. Штовхаючись у натовпі, вони прямували до переходу в маґлівський світ. Дехто з учнів гукав: - Бувай, Гаррі! - Поттере, тримайся! - Ти, як завжди, популярний! - підсміхнувся Рон. - Тільки не там, куди я їду! Це я тобі обіцяю, - відізвався Гаррі. Він, Рон і Герміона разом пройшли крізь стіну. - Ось він, мамо, ось він, дивися! То була Джіні Візлі, молодша Ронова сестра, але показувала вона не на Рона. - Гаррі Поттер! - запищала вона. - Дивися, мам! Я його бачу... - Джіні, вгамуйся, показувати пальцем некультурно! Місіс Візлі усміхалася дітям. - Тяжкий був рік? - запитала вона. - Дуже, - відповів Гаррі. - Дякую вам за печиво і за светр, місіс Візлі. - О, це дурниці, любий! - Ти готовий? Це був дядько Вернон - з тим самим буряковим обличчям і вусами, з тим самим лютим виразом, - ще б пак! - Гаррі ніс клітку з совою по вокзалу, переповненому звичайними людьми. Позаду за ним стояли тітка Петунія й Дадлі, який нажахано зиркав на Гаррі. - Ви, мабуть, родина Гаррі? - поцікавилася місіс Візлі. - Е-е... в певному розумінні! - буркнув дядько Вернон. - Мерщій, хлопче, у нас обмаль часу! - І пішов до машини. Гаррі затримався, щоб попрощатися з Роном і Герміоною. - Ну, все. Побачимося після літа. - Сподіваюся, ти е-е... гарно відпочинеш, - поглядаючи услід дядькові Вернону, невпевнено проказала Герміона, вражена такою його нелюб'язністю. - О, так! - сказав Гаррі, і Рон з Герміоною здивовано побачили, що він усміхається. - Дурслі ж не знають, що вдома нам заборонено насилати чари. Отож цього літа я класно повеселюся з Дадлі!..
Гаррі вже майже забув, що мали ще оголосити результати іспитів, але ця мить настала. На їхнє превелике диво, вони з Роном отримали добрі оцінки, а Герміона, звичайно, була першою у списку найкращих учнів цього року. Навіть Невіл якось проскочив - його добрі оцінки з гербалогії перекрили незадовільні результати з зілля і настійок. Правда, вони сподівалися, що Ґойла, тупість якого дорівнювала його підлості, виженуть зі школи, але й той примудрився якось утриматися. Це було образливо, але, як зауважив Рон, від життя не можна вимагати надто багато. І ось раптом спорожніли їхні шафи, валізи були спаковані, десь у кутку якогось туалету знайдено Невілову жабку, а всім учням вручили письмові попередження не вдаватися до чарів протягом канікул («Я завжди сподіваюся, що вони забудуть їх дати», - засмучено сказав Фред Візлі). Геґрід провів їх до човнів, вони перепливли через озеро, а тоді посідали на «Гоґвортський експрес», розмовляли й сміялися, тим часом як краєвиди за вікном ставали дедалі доглянутіші й різнобарвніші. Діти ласували горошком «Берті Бот», проминаючи маґлівські міста; скидали свої чарівницькі мантії, надягали жакети й плащі і потихеньку під'їжджали до платформи номер дев'ять і три чверті на вокзалі Кінґс-Крос. Минув якийсь час, поки всі учні покинули платформу. Біля квиткового компостера стояв старий зморшкуватий охоронець, пропускаючи їх по двоє-троє, щоб вони, вистрибуючи раптом із суцільного муру, не привертали зайвої уваги й не лякали маґлів. - Ви повинні цього літа приїхати до мене. Обоє! - запросив Рон Гаррі й Герміону. - Я пришлю вам сову. - Дякую, - сказав Гаррі. - Я... з великим задоволенням. Штовхаючись у натовпі, вони прямували до переходу в маґлівський світ. Дехто з учнів гукав: - Бувай, Гаррі! - Поттере, тримайся! - Ти, як завжди, популярний! - підсміхнувся Рон. - Тільки не там, куди я їду! Це я тобі обіцяю, - відізвався Гаррі. Він, Рон і Герміона разом пройшли крізь стіну. - Ось він, мамо, ось він, дивися! То була Джіні Візлі, молодша Ронова сестра, але показувала вона не на Рона. - Гаррі Поттер! - запищала вона. - Дивися, мам! Я його бачу... - Джіні, вгамуйся, показувати пальцем некультурно! Місіс Візлі усміхалася дітям. - Тяжкий був рік? - запитала вона. - Дуже, - відповів Гаррі. - Дякую вам за печиво і за светр, місіс Візлі. - О, це дурниці, любий! - Ти готовий? Це був дядько Вернон - з тим самим буряковим обличчям і вусами, з тим самим лютим виразом, - ще б пак! - Гаррі ніс клітку з совою по вокзалу, переповненому звичайними людьми. Позаду за ним стояли тітка Петунія й Дадлі, який нажахано зиркав на Гаррі. - Ви, мабуть, родина Гаррі? - поцікавилася місіс Візлі. - Е-е... в певному розумінні! - буркнув дядько Вернон. - Мерщій, хлопче, у нас обмаль часу! - І пішов до машини. Гаррі затримався, щоб попрощатися з Роном і Герміоною. - Ну, все. Побачимося після літа. - Сподіваюся, ти е-е... гарно відпочинеш, - поглядаючи услід дядькові Вернону, невпевнено проказала Герміона, вражена такою його нелюб'язністю. - О, так! - сказав Гаррі, і Рон з Герміоною здивовано побачили, що він усміхається. - Дурслі ж не знають, що вдома нам заборонено насилати чари. Отож цього літа я класно повеселюся з Дадлі!..