Не набагато веселіша ситуація вимальовується, якщо спробувати визначити місце пристрасті у ієрархії поетичних цінностей. Дивіться самі: «Десь на дні мого серця», – каже один український поет. Мало того, що на днi, то ще й невідомо де, так, ніби окуляри, які десь поклав i тепер не може знайти.

“Чи дівчини хотів, чи хотів її пляцка”, – сумнівається наступний. “Я кохаю Вас Надіє”, – починає свій вірш третій і закінчує його: “Ти таки не слухаєш мене проститутко”. Слухали б Ви, якби до Вас так зверталися?

Часом виникає сумнів, «при» страстi такий чоловік, чи вже “по” страсті. Особливо, коли йдеться про такі неконкретні матерії, як сни. Що, наприклад, повинна думати жінка, коли до неї спочатку звертаються: “Чого являєшся мені у снi?” Так, ніби вона винна.

Але не встигнеш дочитати до кінця, як раптом виявляється:” Являйся, любонько менi Хоч в сні…” I будь тут мудрий.

Одним, словом, складно в українських поетів із пристрастями. Особливо тоді, коли справа стосується освідчення. Розкомплексовані європейці позбулися цієї проблеми ще в минулому столітті. Німець, наприклад, ще в часи благословенної пам“яті Гайнріха Гайне не соромився виглядати сентиментальним і сказати:

На оченьки милої любки дивні

Я гарні складаю канцони

На устонька милої любки дрібні

Складаю найкращі терцини.

Що вже казати про відомих здавна своєю галантністю французів чи знаменитих завдяки темпераментові італійців чи іспанців.

Українець у кращому випадку витисне із себе: «Проклинаю. Цілую. Мовчки» (Василь Стус).

Така ситуація не могла не вплинути і на почуття та уявлення українських жінок. І зокрема на їх уявлення про щастя. Візьмімо хоча б єгиптянок. У них із бажаннями і уявленнями ще з давніх давен усе просто:

А якби пригорнувся

До мене близенько

«От знайшлося любе щастя!» –

Мовило б серденько.

Навряд чи така жінка зрозуміє українську поетесу, для якої:

Все, все покинуть, з тобою загинуть,

То було б щастя…

Чи жінку, для якої “…щастя зіткане з прощань” (Ліна Костанеко)

Звідки їм там у Єгипті знати про наших, українських чоловіків, наше українське життя і наші українські проблеми.

Якщо вчитатися у жіночу інтимну лірику, то серед української і тут знаходимо відбиток непростих і часто майже незбагненних суперечностей, які ми щойно простежили у чоловічому поетичному світі: «Навіки мій!» – з гордістю стверджує одна. «Я не скажу i в пам’яті – коханий» – затинається iнша. Відгадайте, котра з них українка?

Не важко здогадатися, що при такому способі вираження почуттів страх займає далеко не останнє місце «при страстях» в українській поезiї: