малювали носи доти, аж поки вкрай потомилися і в них залишилися самі рисочки, які вони потім продовжили вгору і вниз.
Паща довгозубої щуки дала твердий звук 
Намалювавши, як щука своєю гострою пащею наштовхується на остень, вони зробили картинку для звука к, який завжди вимовляється із зусиллям,
ніби наштовхується на якусь перешкоду.
Отак вони малювали та перемальовували та підправляли свої звуки-картинки і зрештою склали абетку — геть усю, від початку до кінця.
Коли вони намалювали відрізок звивистої річки Вагай, то дістали картинку для звивистого-звивистого звука в.
Спливли століття, століття та століття, люди пробували вживати безліч знаків для письма, але все-таки вони повернулися до тієї гарної, прадавньої, легкої і зрозумілої абетки — а, б в, г, д і т. д., що її винайшли Теффі та її тато. І тепер по ній вчаться всі хлопчики та дівчатка, коли вони підростають і їм настає час навчатися. Тому я намагаюсь не забувати Тегумая Бопсулая і Теффімай Металлумай і Тешумай Тевіндроу, їхню дорогу маму і ті прадавні часи. І це було так, саме отак, давним-давно, на берегах великої річки Вагай.
Паща довгозубої щуки дала твердий звук
Намалювавши, як щука своєю гострою пащею наштовхується на остень, вони зробили картинку для звука к, який завжди вимовляється із зусиллям,
ніби наштовхується на якусь перешкоду.
Отак вони малювали та перемальовували та підправляли свої звуки-картинки і зрештою склали абетку — геть усю, від початку до кінця.
Коли вони намалювали відрізок звивистої річки Вагай, то дістали картинку для звивистого-звивистого звука в.
Спливли століття, століття та століття, люди пробували вживати безліч знаків для письма, але все-таки вони повернулися до тієї гарної, прадавньої, легкої і зрозумілої абетки — а, б в, г, д і т. д., що її винайшли Теффі та її тато. І тепер по ній вчаться всі хлопчики та дівчатка, коли вони підростають і їм настає час навчатися. Тому я намагаюсь не забувати Тегумая Бопсулая і Теффімай Металлумай і Тешумай Тевіндроу, їхню дорогу маму і ті прадавні часи. І це було так, саме отак, давним-давно, на берегах великої річки Вагай.
З усього плем’я Тегумая,
Що мудрі знаки нам дало,
Нікого зараз вже немає,
Нічого ніби й не було.
І лиш зозуля голосиста
Кує в гаю, як і тоді,
Та сяє сонце променисте,
Як сяяло воно й тоді.
А вийду в поле рано-вранці —
І все минуле бачу знов:
Ось Теффі випливає в танці,
Заводить пісню знов і знов.
У неї брівки золотисті,
Волосся — промені вгорі,
А очки — діаманти чисті,
Як небо голубе вгорі.
На ній з оленячої шкури
Спідничка й черевички теж.
Ось Теффі палить димокури,
Щоб татко йшов до неї теж.
В дрімучому, густому лісі
Полює таточко її.
— Гей, Теффі! Де ти? Озовися!—
Гукає таточко її.
Він бачить дим, і там шукає
Розумну дівчинку свою,
Мерщій обняти поспішає
Кохану донечку свою.