ЛитВек: бестселлеры недели
Бестселлер - Гэри Чепмен - Пять языков любви. Как выразить любовь вашему спутнику - читать в ЛитВекБестселлер - Тесс Герритсен - Лихорадка - читать в ЛитВекБестселлер - Филипп Олегович Богачев - Пикап. Самоучитель по соблазнению - читать в ЛитВекБестселлер - Валентин Юрьевич Ирхин - Крылья Феникса. Введение в квантовую мифофизику - читать в ЛитВекБестселлер - Владимир Васильевич Бешанов - "Кроваво-Красная" Армия. По чьей вине? - читать в ЛитВекБестселлер - Владимир Константинович Тарасов - Технология жизни. Книга для героев - читать в ЛитВекБестселлер - Карен Хорни - Наши внутренние конфликты. Конструктивная теория невроза - читать в ЛитВекБестселлер - Джон Перкинс - Исповедь экономического убийцы - читать в ЛитВек
ЛитВек - электронная библиотека >> Катерина Гловацька >> Детская образовательная литература >> Троянський кінь (уривок з "Міфів давньої Греції")

Троянський кінь

Коли зійшлись ахейські вожді на раду, Одіссей і своє слово промовив:

Минав уже десятий рік війни, але священна Троя несхитно стояла. Даремно ахейці та їхні численні спільники силкувалися узяти її приступом. Як розбурхані хвилі, накочувалися вони на міцні мури міста і, наче ті хвилі, щоразу відступали назад.

Але те, чого не вдалося досягти силою і мужністю, здолала підступна хитрість. Не могла Афіна Паллада, безсмертна войовниця, бачити, що ненависна їй Троя досі не впала, тож навчила вона наймудрішого ахейського вождя Одіссея, що далі робити.

- Немає вже у нас такого дужого війська, як спершу. Під високими мурами Трої загинуло безліч наших воїнів, загинули славетні герої і найперший серед них - богорівний Ахілл. А коли нам забракло снаги, то треба вдатись до якоїсь хитромудрої витівки. Ось послухайте, друзі, що я надумав.

І Одіссей притишив голос, аби зайвий хто не почув:

- Треба збудувати величезного дерев’яного коня. Всередині в ньому хай сховаються наші найвідважніші герої, а решта хай спалять наш табір, посідають на кораблі й відпливуть буцімто додому. Насправді ж вони сховаються за островом Тенедосом у тихій затоці. А до троянців ми пошлемо надійну людину, хай скаже, буцім дерев’яний кінь - то наша жертва всемогутнім богам, щоб дарували нам щасливу зворотну дорогу. Ось побачите - троянці повірять і втягнуть коня до міста, а тоді вже нехай начуваються!

Сподобався ахейським вождям цей хитрий задум, і вони всі як один пристали на нього. Споруджувати дерев’яного коня доручили найкращому майстрові серед ахейців - Епею, а допомагало йому багато молодих воїнів. Хто рубав на лісистих схилах зеленої Іди дерева, хто зносив їх у долину, ще інші тесали колоди.

Швидко звівся той кінь, величезний, наче гора, і здалеку видний. Хто ж із сміливців сховається в ньому? Охочих виявилося стільки, що довелося їм тягти жереб.

І от у нічній темряві всередину дерев’яного коня сховалися могутні ахейці: хитромудрий Одіссей, ясночолий Менелай, видатний майстер Епей, дужий Діомед і ще багато героїв. Наймолодшим серед них був Ахіллів син Неоптолем, гарячий, нестримний юнак.

Тільки-но з темних глибин Океану почало підводитись ясне сонце, як троянські дозорці, що чатували на високому мурі, побачили дивне диво: від берега один за одним відпливають чорнобокі ахейські кораблі, і легкий вітер уже напинає їм білі вітрила. Ніде по всій долині не видно жодного ахейського воїна, а там, де був їхній табір, тільки дим від згарища здіймається вгору.

Ця новина швидко облетіла всю Трою. Збуджені троянці розчинили міську браму й побігли до берега. Здивовано роздивлялися вони довкола - весь табір зруйновано, намети попалено, скрізь безлюдне і порожньо. Тільки по деяких слідах ще можна впізнати: тут стояли кораблі, тут був намет лютого Ахілла, а тут іще недавно вирував бій.

А що ж ото за споруда? Якийсь кінь, величезний дерев’яний кінь! Збентежені троянці щільно обступили дерев’яне диво, кожному хотілося зблизька глянути на того коня і сказати свою думку.

- Тягнімо його до міста! - гукнув хтось, та з натовпу обурено закричали:

- Ні, це якийсь ахейський підступ!

- Киньмо коня в море!

- Краще його підпалити!

- Або пробити списом черево та глянути, що там усередині.

- Не руште коня! Може, це дар небесним богам!

Троянці ніяк не могли дійти згоди, і гамір знявся ще дужчий.

Тим часом до берега поспішав Аполлонів жрець Лаокоон із своїми синами. Ще здалеку він став гучно кричати:

- Нещасні! Чи ви глузду позбулися? Невже хтось повірив, що вороги насправді забралися звідси? Хіба ж ви не знаєте, на які хитрощі й підступи вони здатні? Може, в дерев’яному коні сидять озброєні воїни? А може, вони сподівалися з цієї величезної потвори роздивлятися, що ми робимо в місті? Ой, бійтеся данайців, навіть тих, що приносять дари!

По тих словах Лаокоон схопив у воїна, що стояв поруч, важкий спис і дужою рукою метнув його в коня. Спис застряг у дерев’яному череві, аж затремтіла вся споруда, пролунав гуркіт і наче мідь забряжчала. Та, видно, боги засліпили троянцям розум. А якби вони послухалися свого жерця, то священна Троя стояла б і досі.

Аж тут іздалеку залунали вигуки й галас: пастухи вели з долини ахейця, що добровільно здався в полон. Це був той молодий воїн, що його ахейці навмисне залишили на узбережжі, і тепер він чинив так, як навчив його хитромудрий Одіссей.

Звідусіль збігалася молодь, щоб глянути на полоненого ворога й поглузувати з нього. А він, безборонний, із міцно зв’язаними руками, став перед царем Пріамом, розпачливо окинув натовп очима і заплакав:

- Горе мені, горе! Чия земля, чия вода мене прийме? Ахейці кинули мене, не пустили на корабель, а тепер троянці жадають моєї крові!

Той плач трохи розчулив натовп. Юнаки перестали глузувати з полоненого, а цар Пріам звелів йому все розповісти про себе - якого він роду, чого залишився сам-один на березі та на що сподівається далі.

- Але кажи тільки правду, - похмуро зауважив старий Пріам.

- Авжеж, тільки щиру правду казатиму, - вигукнув полонений. - Звати мене Сінон, роду я небагатого і не забагатів на війні. Ніколи я не крився, що не хочу воювати, завжди мріяв якнайшвидше повернутися до рідного Аргосу. За це мене і не злюбили вожді, а найдужче - ненависний Одіссей. Він тільки й чекав нагоди позбиткуватися з мене. Та навіщо про це згадувати? Карайте мене швидше, це добре потішить і вас, і ахейців.

Натовп знову загув. Тепер усіх зацікавила доля полоненого, і той повів розповідь далі:

- Ахейці нарешті потомилися воювати і надумали вертати додому. Та на заваді їм стали супротивні вітри й буревії. Тоді віщун Калхант пояснив, що треба принести в жертву морським божествам людину. Жахнулися воїни, а лихий Одіссей підказав віщунові моє ім’я. Всі зраділи, що уникли смерті, а мене притьмом зв’язали і мали вдосвіта вбити. Та я порвав пута і в темряві втік. Усю ніч я переховувався на багнистому озері в густім очереті, аж поки відпливли ахейські кораблі. Тепер я не побачу милої батьківщини, не побачу рідних дітей і старого батька. Мабуть, їх покарають, щоб помститись мені за втечу.

На мить полонений замовк та, скинувши швидким оком на царя Пріама, заголосив:

- Благаю тебе, царю, зглянься на людину, що безневинно стільки лиха зазнала. Хай блаженні боги, що знають усю правду, дарують тобі милосердя.

Зворушений тими словами, цар Пріам звелів