- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (7) »
прогулятися нам у Фулворт, щоб побачити їх?
— Під яким приводом?
— Ну, знайти привід неважко. Кінець кінцем не сам же бідолашний Макферсон замордував себе в такий нелюдський спосіб. Чиясь же рука тримала пужално того батога, якщо саме ним, а не чимось іншим Макферсону було завдано тілесних ушкоджень. Коло його знайомих у цих малолюдних місцях, зрозуміла річ, невеличке. Пройдімось-но по ньому! Дослідивши всі зв’язки, ми навряд чи не натрапимо на мотив скоєння злочину, а це зрештою виведе нас на злочинця.
Це була б чудова прогулянка серед порослих запашним чебрецем пагорбів, якби ми могли забути про страшну трагедію, що відбулася на наших очах. Село Фулворт притулилось у западині між тих пагорбів, що півколом оточували берег затоки. Позаду старовинних жител угору по схилу було побудовано кілька сучасних будівель. До них і повів мене Стекхерст. — Отам і є «Гавань», як називає свій будинок Белламі. Той, що з башточкою на розі, під черепичним дахом. Непогано для людини, яка почала з нічого, але… Ну й дива! Ви тільки подивіться! Садова хвіртка «Гавані» відчинилась, і з неї вийшов чоловік, високий на зріст, худорлявий та незграбний. Помилка виключалась — це був Йен Мердок, математик. За хвилину ми зустрілися з ним на дорозі лице в лице. — Хелло! — обізвався до нього Стекхерст. Мердок кивнув у відповідь, скоса глянув на нас своїми допитливими чорними очима й хотів був пройти не зупиняючись, але директор коледжу затримав його. — Що ви тут робили? — спитав він. Обличчя Мердока спалахнуло від гніву. — Сер, я ваш підлеглий, але тільки під дахом вашого закладу. Не думаю, що я повинен звітувати перед вами в своїх особистих справах. Нерви Стекхерста після всіх потрясінь були напружені до краю. Якби не це, він би, можливо, й промовчав. Зараз же він утратив самовладання. — За обставин, що склалися, ваша відповідь, містере Мердоку, — справжнісіньке зухвальство. — Мабуть, ваше запитання заслуговує на таке саме визначення не меншою мірою. — Мені не вперше доводиться бути свідком вашої негідної поведінки. Оцей випадок — останній. Прошу вас підшукати собі інше місце — і якнайшвидше. — Це цілком входить у мої наміри. Сьогодні я втратив єдину людину, що робила коледж придатним для життя. І Мердок подався далі своєю дорогою, а Стекхерст сердитими очима дивився йому вслід. — Яка неможлива, нестерпна людина! — вигукнув він. Мене найбільше вразило те, що містер Йен Мердок ладен був скористатися першою-ліпшою нагодою, аби зникнути з місця злочину. В голові моїй починала зароджуватись підозра, ще невиразна й туманна. Візит до родини Белламі міг кинути на всю подію яскравіше світло. Стекхерст опанував себе, й ми рушили до будинку. Містер Белламі виявився чоловіком середніх років з вогненно-рудою бородою. Він, певно, чогось сердився, бо його обличчя було майже такого самого кольору, як борода. — Ні, сер. Не хочу знати ніяких подробиць. І мій син, — він показав на молодого здорованя з важким похмурим обличчям, що сидів у кутку вітальні, — поділяє мою думку: зальоти містера Макферсона до Мод були образливі. Так, сер, слово «шлюб» не було вжито ні разу, а проте писалися листи, влаштовувались побачення і ще багато такого, чого ніхто з нас не схвалював. У Мод немає матері, і ми її єдині оборонці. Ми вирішили… Його подальшу мову урвала поява самої дівчини. Ніхто не наважився б заперечити, що вона здатна прикрасити своєю присутністю будь-яке товариство. І хто б міг уявити, що така навдивовижу рідкісна квітка виросте на подібному ґрунті й у подібній атмосфері? Жінки приваблювали мене нечасто, тому що мій розум завжди підкоряв собі порухи серця, але, дивлячись на прекрасне обличчя міс Мод, що світилося м’якою і ніжною свіжістю, я зрозумів: жодний молодик, побачивши її, не залишиться байдужим. Такою була дівчина, що відчинила двері й стала перед Гарольдом Стекхерстом, напружено дивлячись на нього. — Я вже знаю, що Фіцрой помер, — мовила вона. — Не бійтесь розказати мені, як це сталося. — Той ваш джентльмен приніс нам цю новину, — пояснив батько. — Нема чого вплутувати в цю історію мою сестру! — пробурчав молодий здоровань. Сестра кинула на нього гострий, спопеляючий погляд. — Це моя справа, Вільямсе, — відказала вона. — Дозволь мені поводитись так, як я вважаю за потрібне. На мою думку, скоєно злочин. Якщо я зможу допомогти в пошуках винуватця, це буде найменшим з усього, що я хотіла б зробити для того, хто пішов від нас. Вона вислухала коротке повідомлення мого супутника із зосередженою уважністю, довівши цим, що, крім великої вроди, має ще й сильний характер. Мод Белламі назавжди лишиться в моїй пам’яті як найдосконаліша й найпримітніша з жінок. Вона, очевидно, вже знала мене в обличчя, тому що наприкінці звернулась до мене: — Притягніть їх до судової відповідальності, містере Холмсе. Усі мої симпатії й уся моя допомога на вашому боці, хоч би хто вони були. Мені здалося, що, говорячи це, міс Мод з викликом подивилась на батька й брата. — Дякую вам, — відповів я. — Я дуже ціную жіночу інтуїцію в подібних справах. Ви вжили слово «вони». Отже, ви припускаєте, що до злочину причетна не одна людина? — Я знала містера Макферсона досить добре й переконана, що він був відважним і сильним. Хтось один ніколи не подужав би його. — Чи не міг би я перемовитися з вами кількома словами сам на сам? — Кажу тобі, Мод, не вплутуйся в цю справу! — роздратовано вигукнув її батько. Дівчина безпорадно подивилась на мене: — Як же мені бути? — Незабаром факти, що стосуються вбивства, стануть відомі всім без винятку, тож не буде шкоди, коли я обговорю їх тут, — відповів я. — Звичайно, я волів би розмовляти наодинці, але ваш батько не дозволяє цього, отже, і він повинен взяти участь у нашій розмові. І я розповів Мод про записку, знайдену в кишені померлого. — Вона, безперечно, фігуруватиме в процесі розслідування. Дозвольте попросити вас дати щодо цього свої пояснення, якщо ви можете це зробити. — Я не бачу причин щось приховувати, — відказала дівчина. — Ми були заручені й мали побратися, але тримали це в таємниці через Фіцроєвого дядька, дуже старого і, подейкують, невиліковно хворого. Якби Фіцрой оженився всупереч дядьковій волі, той міг би позбавити його спадщини. Ніяких інших міркувань мовчати про наші наміри у нас не було. — Нам би ти могла сказати, — невдоволено пробурмотів містер Белламі. — Я так би й вчинила, батьку, якби ти виявив хоч трохи доброзичливості. — Я проти того, щоб моя дочка заводила знайомства з людьми не свого кола. — Через оце ваше
Це була б чудова прогулянка серед порослих запашним чебрецем пагорбів, якби ми могли забути про страшну трагедію, що відбулася на наших очах. Село Фулворт притулилось у западині між тих пагорбів, що півколом оточували берег затоки. Позаду старовинних жител угору по схилу було побудовано кілька сучасних будівель. До них і повів мене Стекхерст. — Отам і є «Гавань», як називає свій будинок Белламі. Той, що з башточкою на розі, під черепичним дахом. Непогано для людини, яка почала з нічого, але… Ну й дива! Ви тільки подивіться! Садова хвіртка «Гавані» відчинилась, і з неї вийшов чоловік, високий на зріст, худорлявий та незграбний. Помилка виключалась — це був Йен Мердок, математик. За хвилину ми зустрілися з ним на дорозі лице в лице. — Хелло! — обізвався до нього Стекхерст. Мердок кивнув у відповідь, скоса глянув на нас своїми допитливими чорними очима й хотів був пройти не зупиняючись, але директор коледжу затримав його. — Що ви тут робили? — спитав він. Обличчя Мердока спалахнуло від гніву. — Сер, я ваш підлеглий, але тільки під дахом вашого закладу. Не думаю, що я повинен звітувати перед вами в своїх особистих справах. Нерви Стекхерста після всіх потрясінь були напружені до краю. Якби не це, він би, можливо, й промовчав. Зараз же він утратив самовладання. — За обставин, що склалися, ваша відповідь, містере Мердоку, — справжнісіньке зухвальство. — Мабуть, ваше запитання заслуговує на таке саме визначення не меншою мірою. — Мені не вперше доводиться бути свідком вашої негідної поведінки. Оцей випадок — останній. Прошу вас підшукати собі інше місце — і якнайшвидше. — Це цілком входить у мої наміри. Сьогодні я втратив єдину людину, що робила коледж придатним для життя. І Мердок подався далі своєю дорогою, а Стекхерст сердитими очима дивився йому вслід. — Яка неможлива, нестерпна людина! — вигукнув він. Мене найбільше вразило те, що містер Йен Мердок ладен був скористатися першою-ліпшою нагодою, аби зникнути з місця злочину. В голові моїй починала зароджуватись підозра, ще невиразна й туманна. Візит до родини Белламі міг кинути на всю подію яскравіше світло. Стекхерст опанував себе, й ми рушили до будинку. Містер Белламі виявився чоловіком середніх років з вогненно-рудою бородою. Він, певно, чогось сердився, бо його обличчя було майже такого самого кольору, як борода. — Ні, сер. Не хочу знати ніяких подробиць. І мій син, — він показав на молодого здорованя з важким похмурим обличчям, що сидів у кутку вітальні, — поділяє мою думку: зальоти містера Макферсона до Мод були образливі. Так, сер, слово «шлюб» не було вжито ні разу, а проте писалися листи, влаштовувались побачення і ще багато такого, чого ніхто з нас не схвалював. У Мод немає матері, і ми її єдині оборонці. Ми вирішили… Його подальшу мову урвала поява самої дівчини. Ніхто не наважився б заперечити, що вона здатна прикрасити своєю присутністю будь-яке товариство. І хто б міг уявити, що така навдивовижу рідкісна квітка виросте на подібному ґрунті й у подібній атмосфері? Жінки приваблювали мене нечасто, тому що мій розум завжди підкоряв собі порухи серця, але, дивлячись на прекрасне обличчя міс Мод, що світилося м’якою і ніжною свіжістю, я зрозумів: жодний молодик, побачивши її, не залишиться байдужим. Такою була дівчина, що відчинила двері й стала перед Гарольдом Стекхерстом, напружено дивлячись на нього. — Я вже знаю, що Фіцрой помер, — мовила вона. — Не бійтесь розказати мені, як це сталося. — Той ваш джентльмен приніс нам цю новину, — пояснив батько. — Нема чого вплутувати в цю історію мою сестру! — пробурчав молодий здоровань. Сестра кинула на нього гострий, спопеляючий погляд. — Це моя справа, Вільямсе, — відказала вона. — Дозволь мені поводитись так, як я вважаю за потрібне. На мою думку, скоєно злочин. Якщо я зможу допомогти в пошуках винуватця, це буде найменшим з усього, що я хотіла б зробити для того, хто пішов від нас. Вона вислухала коротке повідомлення мого супутника із зосередженою уважністю, довівши цим, що, крім великої вроди, має ще й сильний характер. Мод Белламі назавжди лишиться в моїй пам’яті як найдосконаліша й найпримітніша з жінок. Вона, очевидно, вже знала мене в обличчя, тому що наприкінці звернулась до мене: — Притягніть їх до судової відповідальності, містере Холмсе. Усі мої симпатії й уся моя допомога на вашому боці, хоч би хто вони були. Мені здалося, що, говорячи це, міс Мод з викликом подивилась на батька й брата. — Дякую вам, — відповів я. — Я дуже ціную жіночу інтуїцію в подібних справах. Ви вжили слово «вони». Отже, ви припускаєте, що до злочину причетна не одна людина? — Я знала містера Макферсона досить добре й переконана, що він був відважним і сильним. Хтось один ніколи не подужав би його. — Чи не міг би я перемовитися з вами кількома словами сам на сам? — Кажу тобі, Мод, не вплутуйся в цю справу! — роздратовано вигукнув її батько. Дівчина безпорадно подивилась на мене: — Як же мені бути? — Незабаром факти, що стосуються вбивства, стануть відомі всім без винятку, тож не буде шкоди, коли я обговорю їх тут, — відповів я. — Звичайно, я волів би розмовляти наодинці, але ваш батько не дозволяє цього, отже, і він повинен взяти участь у нашій розмові. І я розповів Мод про записку, знайдену в кишені померлого. — Вона, безперечно, фігуруватиме в процесі розслідування. Дозвольте попросити вас дати щодо цього свої пояснення, якщо ви можете це зробити. — Я не бачу причин щось приховувати, — відказала дівчина. — Ми були заручені й мали побратися, але тримали це в таємниці через Фіцроєвого дядька, дуже старого і, подейкують, невиліковно хворого. Якби Фіцрой оженився всупереч дядьковій волі, той міг би позбавити його спадщини. Ніяких інших міркувань мовчати про наші наміри у нас не було. — Нам би ти могла сказати, — невдоволено пробурмотів містер Белламі. — Я так би й вчинила, батьку, якби ти виявив хоч трохи доброзичливості. — Я проти того, щоб моя дочка заводила знайомства з людьми не свого кола. — Через оце ваше
- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (7) »