Мисливці на снігу. Вірші і поеми (Костянтин Москалець) Страница 3 - Литвек

культурного поля. Означені три шляхи пошуків є насправді єдиним «шляхом пілігрима», «тутешнє» покликання якого — пройти цей шлях із повною віддачею сил.

Не більше, і не менше…

Тарас Пастух

Думи (1989)

Мисливці на снігу. Вірші і поеми. Иллюстрация № 2

* * *

Лиш на рідній землі ти напишеш ту книгу, де кожен

відшукає імено своє, а навпроти — і суд над іменом.

Лиш на рідній землі вищим світлом наповняться очі твої, —

ти неси їх, як воїн останній — останнє знамено.

Земле, книго моя, проминуло усе — безпечальність, високії думи,

де ж я був, скільки часу я стлумив?

Земле, я повернувся, чи стерпиш?

Найколючішим терном вколи моє серце натруджене.

Найсмиреннішим зерном колись проросте оця кров

між розбуджених.

Шевченко вночі

…І знову братися за справу українську —

писати вірші, сіяти зерно

і думати про військо запорізьке,

якого вже немає так давно.

Не відректися нам своєї вдачі,

як білці колеса, як зорей — небесам…

Чого ти плачеш, гетьман Сагайдачний?

Чого ти знову сам не свій — і сам?

Єва

Стерня висока і високі зорі.

Між ними літо бабине летить.

Між ними вітер грається у мить,

якої через мить уже не стане

у слові над пошерхлими вустами

вже літньої, ще гарної жони.

Не спиниться від того Віз Чумацький,

вода не переллється через край

в залізних ночвах.

Слово «рай»

промовить жінка серед ночі.

* * *

Ще буде всього вище стріхи —

снігів і ластівок сторать.

Ще прийде Муза щедрувать,

і ти їй винесеш горіхи.

За спис узявши чорнобривець,

узявши сонях за пищаль,

ще буде впертий несміливець

свою Ламанчу захищать —

від вітряків, а не від вітру,

від сірників — не від вогню.

Співатиме свойму коню

і сам йому сльозину витре.

Тебе любитиме дорога,

та як настане час прийти,

кому ж бо звіришся тоді,

що був щасливим не від того?

* * *

Усміхнений Господь, безлюдний світ.

Украдені плоди, нікому не потрібні.

Впереміш гріх і сніг, оздоби срібні,

із небом, пурпуровим, наче ад.

І в’ється Гад поміж руїни раю.

Отруєних добром та злом немає.

Маруся не живе. Грицько не помирає.

А небо — небо! — тихо догорає.

Лягає попіл на третину вод.

Розносять скон вітри, вітри, вітри.

…Якнайскоріш написане зітри:

є люди, світ є.

І заплаканий Господь.

* * *

Коли о п’ятій ранку сніг паде,

досліджуючи зими кам’яні,

сягаючи святинь і змінюючи їх

на ряд понять, цілком алгебраїчних;

коли без батька п’ю своє вино,

дописуючи вірш, нікому не потрібний,

домислюючи ніч, як долю своєрідну, —

тоді приходить Бог. І вибива вікно.

* * *

Порятунку мені не треба

дай тільки дай тільки

дай помаранч

зимовий

у візерунках як скло

дай мені цю венецію

помаранч

ущерть повний алкоголями світла

і усамітнення і тендітності рук

що простягають помаранч

замість порятунку

Вальс

Мої надії стали прахом,

тривоги Ваші стали сном.

А стиглі яблука над дахом

перемінилися вином.

А білі клавіші в розлуку

пішли — я зовсім не тримав,

бо їх торкались Ваші руки,

а я ті руки цілував.

Усі тривоги стали прахом,

усі надії стали сном.

На брудершафт жоржини пахнуть

із вечором. Перед вікном.

* * *

Галинці

Кличу тебе з далини, де трамваї

так-таки просто бруківкою котять.

Тіло, згоріле в званні ненастанному,

кличе тебе з далини.

Кличе тебе з далини, де узвози,

камінь, замерзлий у кризі мережаній,

друзі, застиглі на фото за кавою,

і передзвін, як урожай Лаври.

Із далини, де немає дітей,

де пишуться книги, сумирні, як нетлі,

де є повітря, прозоре і мертве,

і у ньому літає нехрещене листя каштанів.

Товпляться столики у переходах підземних,

топляться ружі у зморшках своїх квітникарок,

томляться губи у пошуках вуст,

точиться чорне вино у келішки без дна.

— Помер? — Помер. Виноград нависає із хмари,

в’ються стебла зелені і кам’яні.

— Помер? — Помер. Шутри сонячні

розсипають робітники по узбіччях.

Ця безбожна рефлексія згодом натягнеться,

як чай чи тятива, стане міцнішою.

На паперах лиш відсвіт зловісний

вісті, гостя з галузкою, кого треба…

Гнізда радості

За шклом старенькі привиди і сніг

нічна година борзо втіче з ними

ще можна грати в шахи con sordino

із відображенням у темному вікні

і вірний пес пантрує карим оком

як дзиґар вибирає цілу ніч

між гніздами що високо у горах

і тими що є глибоко в мені

* * *

Розмовляти вночі по-слов’янському тихо зітхати

про джерела грибів про