найгірші умови для ув'язнених обох типів панували, безумовно, саме в СРСР.

Контакти Червоного Хреста з німецькими таборами для інтернованих розпочалися 23 вересня 1939 р. з візиту до найбільшого німецького табору для польських військовополонених. Після березня 1942 р. і перших звітів про німецьку політику масового інтернування, націлену на жидів, МЧХ почав побоюватися, що колишні добрі умови утримання в німецьких таборах для інтернованих цивільних осіб можуть погіршитися. МЧХ звернувся до німецького Червоного Хреста з проханням вжити заходів, проте 29 квітня 1942 р. представники останнього публічно доповіли МЧХ, що німецький уряд не проявив належного співробітництва щодо надання необхідної інформації. Німецький уряд займав позицію, що їх політика інтернування «зачіпає безпеку [німецької] держави» («Доповідь», Т. 1, стор. 613). МЧХ не сприйняв цю позицію як підставу для недопущення наглядових органів і, врешті-решт, у другій половині 1942 р. йому вдалося домогтися значних поступок з боку Німеччини.

Німецький уряд дозволив Червоному Хресту спостерігати за поставками продовольства в табори у всіх випадках, що не зачіпали німецьких громадян. Незабаром Червоний Хрест встановив контакт з комендантами і персоналом таборів і розгорнув свою власну програму продовольчої допомоги, яка діяла до останніх хаотичних днів війни 1945 року. Незабаром від інтернованих жидів посипалися листи подяки за посилки з продовольством. Також стало можливим здійснювати необмежені анонімні поставки продовольства в табори.

Ще в жовтні 1944 року Червоний Хрест попередив Міністерство закордонних справ Німеччини про неминучий крах німецької транспортної системи внаслідок союзницьких бомбардувань. Червоний Хрест вважав, що на жителів всієї Німеччини неминуче насувається голод. Нарешті 1 лютого 1945 німецький уряд дав згоду на те, щоб дозволити канадським військовополоненим розвозити продовольство в різні концтабори в спеціальних вантажівках білого кольору. МЧХ відкрив спеціальний розподільчий пункт в берлінському жидівському шпиталі і ще один — в Базелі. Тим не менш, ця імпровізована система постачання продовольства спрацювала невдало, а більшість білих продовольчих вантажівок була знищена атаками союзників з повітря. На останній стадії війни роль Міжнародного Червоного Хреста стала настільки важливою, що це саме її представники були тими, хто підняв білий прапор про капітуляцію в Дахау і Маутгаузені в останні дні війни.

МЧХ висловив особливу вдячність за ліберальні умови, що панували в Терезіенштадті (Терезин) аж до останніх відвідувань в квітні 1945 р. Сконцентрована там під німецьким заступництвом велика жидівська громада користувалося повною автономією в громадському житті і мала жидівську адміністрацію. Жидівська Рада старійшин неодноразово повідомляла представникам Червоного Хреста, що вони користуються на подив сприятливими умовами, враховуючи те, що Німеччина прямувала до поразки у війні, а світове жидівство було першим, хто закликав до її знищення.

МЧХ також особливо похвалив табір Віттель, що знаходився в окупованій німцями Франції. У цьому таборі утримувалися тисячі польських жидів, і єдиною причиною для особливого ставлення до них було те, що вони отримали візи від представників американського консульства. Німецька влада у всьому поводилася з ними як з повноправними американськими громадянами.

Червоний Хрест зробив кілька обережних зауважень щодо ситуації з угорськими жидами, багато з яких були депортовані німцями до Польщі в 1944 році після окупації Німеччиною Угорщини. Наприклад, Червоний Хрест вважав, що «гарячі» демонстрації угорських жидів проти німецької окупації були нерозсудливими.

Міжнародний Червоний Хрест висловив особливу подяку м'якому режиму Іона Антонеску по відношенню до жидів в Румунії, де до моменту радянської окупації вони змогли надати спеціальну гуманітарну допомогу 183 тисячам румунських жидів. Це надало румунським жидам можливість користуватися набагато кращими умовами, ніж ті, які мали середні румуни в останні місяці війни. Допомога припинилася одночасно з радянською окупацією, і МЧХ гірко нарікав на те, що їм так і не вдалося «послати в Росію нічого і нікуди» («Доповідь», Т. 2, стор. 62).

Варто відзначити, що Червоний Хрест аж до радянської окупації отримував з Освенціма велику кількість пошти. До того часу багато інтернованих були евакуйовані німцями на захід. Спроби Червоного Хреста розширити допомогу на в'язнів, що залишилися в Освенцімі під радянською окупацією, були марними. Однак представники Червоного Хреста змогли — принаймні, до певної міри — простежити евакуацію Освенціма через Богемію і Моравію. Також було можливим продовжувати відправлення посилок з харчами колишнім ув'язненим Освенціма в такі місця, як Бухенвальд і Оранієнбург.

Червоний Хрест висловлював глибоке невдоволення тим, що жорстка союзницька блокада Європи перешкоджала великим операціям їх товариства з надання допомоги жидівським цивільним особам, інтернованим до таборів. Більша частина продовольства для гуманітарної допомоги закуповувалася в Румунії, Угорщині та Словаччині. В інтересах інтернованих жидів було й те, що 15 березня 1944 р. Червоний Хрест висловив протест проти «варварських прийомів ведення повітряної війни союзниками» («Інтер арма Карітас», стор. 78). У порівнянні з цим, період з 1899 р. по 1907 р., коли були прийняті Гаазькі конвенції, може вважатися самим справжнім золотим століттям.

У висновку щодо цих ґрунтовних і всеосяжних доповідей МЧХ варто відзначити, що ніхто з представників Міжнародного Червоного Хреста не знайшов ані в таборах, ані в якомусь іншому місці в окупованій Віссю Європі жодного підтвердження, що Німеччиною проводилася навмисна політика знищення жидів. МЧХ підкреслював, що в останні місяці війни в Німеччині мав місце загальний хаос і більшість лікарів-жидів з таборів в той час використовувалися на Східному фронті, де вони боролися з тифом. Ці лікарі знаходилися далеко від таборів, коли в 1945 році там спалахнули страхітливі епідемії тифу («Доповідь», Т. 1, стор. 204 і далі).

Всю війну Червоний Хрест працював у тісному співробітництві з представниками Ватикану і — так само як і Ватикан — після війни відмовився брати участь у безвідповідальних звинуваченнях в геноциді, що стали головною темою дня.

Крім роботи Міжнародного Червоного Хреста, пов'язаної з концтаборами, велику цінність і значимість мають подані ним статистичні дані про людські втрати серед цивільного населення під час Другої світової війни:

— втрати серед німецького цивільного населення в результаті бомбардувань