уявляю собі Мами Мумі-троля без торбинки. Вона ніколи з нею не розлучалася!

— У ній були якісь цінні речі? — запитав Хропусь.

— Ні, лише найнеобхідніше, — відповіла Мумі-мама. — Чисті шкарпетки, карамельки, сталевий дріт, ліки від болю шлунку та всяке інше…

— Яка нам належиться винагорода, якщо ми знайдемо торбинку? — діловито поцікавився Хропусь.

— Що лишень забажаєте! — не торгувалася Мама. — Влаштую вам величезну гостину, на обід подаватиму лише солодощі, нікого не примушуватиму вмиватися чи рано лягати до сну!

Після таких обіцянок пошуки поновилися з подвоєними силами. Перевернули догори дном увесь будинок. Зазирали під килими та ліжка, до печі та до льоху, на горище та на дах. Обнишпорили кожен кущик у саду та берег річки, не оминули й дровітні. Ніде ані сліду торбинки!

— Сподіваюся, ви не залазили з нею на дерево і не купалися? — допитувався Чмих.

— Та ні! Яка ж я нещасна! — розпачала Мама.

— Пошлемо повідомлення телеграфом! — запропонував Хропусь.

Так і зробили. Телеграма повідомляла дві надзвичайно важливі новини:

«НЮХМУМРИК ПОКИНУВ ДОЛИНУ МУМІ-ТРОЛІВ!

Загадковий від’їзд на світанку!»

А далі ще більшими літерами:

«ЗНИКЛА ТОРБИНКА МУМІ-МАМИ!

Жодних слідів, пошуки тривають. У винагороду за знайдену торбинку — розкішний бенкет!»

Як тільки новини облетіли околицю, завирувало у лісах, у горах і над морем. Геть усі, до щонайменшої мишки, вийшли на пошуки торбинки, вдома зосталися хіба старі та немічні. Вся Долина сповнилася галасом та метушнею.

— Ой-ой-ой! — скрушно хитала головою Мама. — Скільки клопоту я всім завдала!

Та насправді вона була дуже рада.

— За чимсля це всі шукаютьсля? — запитала Трясля.

— За моєю торбинкою, звісно! — повідомила Мумі-мама.

— Чорноюсля? — допитувалася Чупсля. — З чотирмасля кишенькамисля і люстеркомсля?

— Що-що? — від надмірного хвилювання Мама ніяк не могла зосередитися.

— Торбинкасля — чорнасля з чотирма кишенькамисля?

— Так-так! — потвердила Мама. — Пошукайте її, любі дітоньки, а за мене не турбуйтеся!

— Що скажешсля? — запитала Трясля, коли подружки вийшли в сад.

— Не можусля бачити її горясля! — відповіла Чупсля.

— Доведетьсясля її повернутисля! — сумно зітхнула Трясля. — А так затишно спалосясля у кишенькахсля.

З тими словами Чупсля і Трясля подалися до своєї криївки, про існування якої ще ніхто не здогадався, і добули з-під трояндових кущів торбинку Мами Мумі-троля.

Була рівно дванадцята, коли Чупсля і Трясля волокли удвох садом Мамину торбинку, їх запримітив яструб і негайно розніс новину Долиною Мумі-тролів:

«ТОРБИНКУ МУМІ-МАМИ ЗНАЙДЕНО!

Її знайшли Чупсля і Трясля!

Зворушлива сцена у будиночку Мумі-тролів!»

— Невже це правда? — невимовно зраділа Мама Мумі-троля. — Яке щастя! Де ви її розшукали?

— У кущахсля, — почала Чупсля. — Так добре булосля спатисля…

Але в цю мить у дверях почалася штовханина, численні мешканці Долини квапилися привітати Маму зі знахідкою, тож Мумі-мама так ніколи й не довідалася, що її торбинка слугувала спальнею для Чупслі і Тряслі (але воно й на краще…).

Зрештою, ніхто зараз не міг думати ні про що інше, як про велику гостину з нагоди повернення торбинки власниці. Банкет планували розпочати ще до сходу місяця. Уявляєте, яких зусиль треба було докласти, щоб підготувати велике свято, а ще подбати, аби всім було весело і затишно у товаристві один одного.

Час від часу навідувався Ондатр і цікавився, як просуваються приготування.

— Слід наставити багато столів, — радив він. — Великих і малих. По всіх закутках… Нікому не захочеться сидіти сидьма на такій великій забаві. Боюся, розгардіяш буде нині незрівнянно більший, ніж звичайно. Спершу гостей необхідно почастувати вишуканими смаколиками, потім страви на столі вже не матимуть великого значення, бо всі розбавляться, і гостям стане байдуже до почастунку. Та не нав’язуйте їм ігрища, пісні і таке інше, дозвольте самим розважатися.

Виклавши таким чином своє бачення дивовижної життєвої мудрості, Ондатр повернувся до улюбленого гамака почитати книжку «Про марноту всього».

— Що мені одягнути? — нервувала Хропся. — Прикрасу з блакитних пір’їн чи перлову діадему?

— Я б порадив пера, — сказав Мумі-троль. — Скромно прикрась пір’ям за вушками, оторочи лапки. Дві чи три пір’їнки можна устромити в китичку хвоста.

— Дякую! — і Хропся побігла чепуритися.

У дверях вона зіткнулася з Хропусем, який саме ніс у садок барвисті паперові ліхтарики.

— Обережно! — рявкнув він. — Потрощиш на гамуз! Поясніть мені, будь ласка, навіщо існують на світі сестриці?

У саду Хропусь заходився розвішувати на деревах ліхтарі. Тим часом Гемуль понаставляв у безпечних місцях петарди. Яких там тільки не було! Блакитний зоряний дощик, вогняні змії, снігова завірюха з бенгальських вогнів, срібні гейзери і ракети, що вибухали в повітрі!

— Я так страшенно хвилююся! — нарікав він. — Може, випробуємо котрусь?

— Вони не справлять жодного враження при денному світлі, — переконував Тато. — Але якщо тобі вже так кортить, візьми вогняного змія і запали у льоху.

Тато перед ґанком готував у бочівках червоний солодкий пунш. Присмачив його родзинками, мигдалем, варенням з зацукрованого лотосу, додав імбиру, цукру, мускатних пуп’янків, трохи цитрини і кілька літрів горобинової наливки. Час до часу, куштуючи напій, задоволено прицмокував — було дуже смачно!

— Одне шкода, — мовив Чмих. — Гостина буде без музики, бо ж Нюхмумрика немає…

— Ми приєднаємо підсилювач до нашої старої музичної скриньки, — не розгубився Тато. — Усе владнається! Другого келиха вип’ємо за Нюхмумрика.

— А першого — за кого? — запитав Чмих з надією в голосі.

— За Чупслю і Тряслю, ясна річ!

Приготування до банкету набирали чимраз більшого розмаху. Усі мешканці Долини, навколишніх лісів, гір і навіть морського узбережжя стікалися до Долини Мумі-тролів, несучи страви і питво, грона стиглих фруктів, величезні таці з канапками, та розставляли все це на столах у саду. На маленьких столиках попід кущами поклали горішки, букетики свіжої зелені, лісові ягоди, нанизані на стебельця трави, солодкі корінці та пшеничні колоски. Мама Мумі-троля замісила тісто на оладки у ванні, бо каструль не вистачало.

Потім вони принесла з льоху одинадцять величезних слоїків з варенням (дванадцятий, на жаль, розбився, коли Гемуль запустив свого вогняного змія, але то не біда, бо Чупсля і Трясля повилизували майже все, що розлилося).