Annotation

У літературі ім’я австрійця Роберта Музіля (1880-1942) стоїть в одному ряду з іменами француза Марселя Пруста, ірландця Джеймса Джойса, американця Вільяма Фолкнера й інших таких вершин світової класики й новаторів прози. Роман «Людина без властивостей», який автор писав усе своє життя і який тепер перекладено понад тридцятьма мовами світу, дає широку панораму життя Австрії й усієї Європи напередодні першої світової війни, малює картину – нерідко гротесково-сатиричну – суспільних розчарувань і моральних пошуків у тогочасних реаліях.

Роберт Музіль

Розділи 81-123

81. Граф Ляйнсдорф висловлюється з приводу

82. Клариса вимагає року Ульріха

83. Відбувається те саме,

84. Твердження, що й звичайне життя має утопічну природу

85.Генерал Штум намагається дати лад цивільному розуму

86. Король у комерції’ і злиття інтересів душі й комерції’, а також:

87.Моосбруґер танцює

88. Зв’язок із великими речами

89. Іти в ногу з часом

90. Повалення ідеократії

91. Ігри à la baisse і à la hausse[5] на біржі духу

92. Із життєвих правил багатих людей

93. До цивільного розуму нелегко підступитися

94. Діотимині ночі

95. Великий письменник, вигляд ззаду

96. Великий письменник, вигляд спереду

97. Таємничі сили й покликання Клариси

98. Дещо про державу, яка загинула через неточне слововживання

99. Про напівглузд та його плодючу другу половину;

100. Генерал Штум проникає до державної бібліотеки

101. Родичі сваряться

102. Боротьба й кохання в домі Фішелів

103. Спокуса

104. Рахель і Солиман на стежці війни

105. Тим, хто кохає піднесено, не до сміху

106. У що вірить сучасна людина — у Бога чи в голову

107. Граф Ляйнсдорф несподівано досягає політичного успіху

108. Нерозкріпачені народи й думки Генерала Штума

109. Бонадея, Каканія; системи щастя й рівноваги

110. Розпад і збереження Моосбруґера

111. Для юристів напівбожевільних людей нема

112. Арнгайм прилучає свого батька Самуеля до

113. Ульріх розмовляє з Гансом Зепом та Ґердою

114. Ситуація загострюється. Арнгайм дуже

115. Пипки твоїх персів — наче макові пелюстки

116. Двоє дерев життя й потреба заснувати

117. Чорний день у Рахель

118. То вбивай же його!

119. Контрманевр і спокушення

120. Паралельна акція викликає заворушення

121. Обмін думками

122. Дорогою додому

123. Переміна

notes

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

Роберт Музіль 

ЛЮДИНА БЕЗ ВЛАСТИВОСТЕЙ

II. 

Розділи 81-123

81. Граф Ляйнсдорф висловлюється з приводу

реалістичної політики. Ульріх засновує товариства

Хоч на Соборі ще не було помітно жодного, навіть найменшого успіху, в палаці графа Ляйнсдорфа паралельна акція стрімко посувалася вперед. Там сходилися нитки реальности, й Ульріх приїздив туди двічі на тиждень.

Ніщо не викликало в нього такого подиву, як кількість усіляких товариств на світі. Заявляли про себе товариства земельні й водні, товариства непитущих і питущих — одне слово, товариства й антитовариства. Кожне з них сприяло прагненням власних членів і протистояло прагненням членів решти товариств. Складалося враження, ніби кожна людина входить принаймні до одного з таких товариств.

 — Ясновельможносте, — вражено сказав Ульріх, — це вже не можна назвати, як ми простодушно звикли робити, товариствоманією; становище просто жахливе: кожна людина на взірець високоорганізованої держави, нами ж таки придуманий, належить до ще однієї розбійницької ватаги!…

Однак граф Ляйнсдорф був палкий прихильник товариств.

 — Не забувайте, — відказав він, — що утопічна політика ідеологів ніколи ще ні до чого доброго не приводила; ми повинні робити політику реалістичну. Не посоромлюся навіть зізнатися, що в надто духовних прагненнях, властивих оточенню вашої кузини, я вбачаю певну небезпеку!

 — То чи не дасть ваша ясновельможність мені якихось директив? — спитав Ульріх.

Граф Ляйнсдорф звів на нього погляд. Він розмірковував, чи не буде те, що йому кортіло повідомити, все ж таки надто сміливим для цього недосвідченого молодика. Та зрештою граф таки зважився.

 — Розумієте, — обережно почав він, — зараз я скажу вам щось таке, чого ви через свою молодість іще, мабуть, не знаєте; реалістична політика — це не робити саме того, що хочеться робити; зате можна схиляти на свій бік людей, виконуючи їхні невеличкі забаганки!

Ульріх, слухаючи, розгублено витріщив на графа очі; його ясновельможність задоволено всміхнувся.

 — Так отож, — заходився пояснювати він, — як я щойно сказав, реалістична політика не має права віддаватися владі ідей, а повинна керуватися практичними потребами. Чудові ідеї залюбки втілював би в життя, звісно, кожен, це ж бо зрозуміло само собою. Тож саме того, що дуже хочеться робити, якраз робити і не слід! Це сказав іще Кант.

 — І справді! — вражено вигукнув Ульріх, почувши такі настанови. — Але ж мати мету все-таки треба?!

 — Мету? Бісмарк хотів бачити пруського короля великим; це була його мета. Він від самого початку не знав, що задля цього йому доведеться піти війною на Австрію й Францію і стати засновником Німецької імперії.

 — Ваша ясновельможність хоче, отже, сказати, що ми маємо бажати великої й могутньої Австрії і більш нічого?

 — Попереду в нас іще чотири роки. За ці чотири роки може статися все, що завгодно. Можна поставити народ на ноги, але далі він має йти сам. Чи ви мене розумієте? Поставити на ноги — ось що ми мусимо зробити! А ноги народу — це його усталені організаційні структури, це його партії, товариства тощо, а не балачки!

 — Ясновельможносте! Адже це, хоча звучить воно й не зовсім так, — по-справжньому демократична думка!

 — Та вже ж, можливо, навіть аристократична, хоча люди мого рівня мене й не розуміють. Старий Гененштайн і Тюркгайм-старший відповіли мені, що все це скінчиться просто свинством! Тому нам із вами треба діяти обережно. Починаймо з малого,