падає або ж замість м'яча вдаряє по землі, і її зброя розлітається на друзки. В таких випадках спостерігаємо цікаву річ: решта присутніх комах затуляє правою рукою рот, відвертається і розгойдується з боку на бік, наповнюючи повітря чудними звуками, схожими на гелгіт. Поки що мені не ясно, чи слід розглядати це як вираз співчуття їхньому товаришеві, що не поцілив м’яча, чи як ритуальне благання, щоб боги наступного разу більше допомогли невдасі. Що ж до того, хто завдав невлучного удару, то він простягає до неба руки з міцно стиснутими кулаками й промовляє, очевидно, якусь подобу молитви, складену спеціально для такої нагоди.

«Нащадок усіх віків». Його спадщина

В такому самому дусі зоряний спостерігач описує наші партії в більярд, змагання з тенісу, крокет. Напевно, йому й на думку не спадає, що певна частина роду людського, оточеного Нескінченністю, свідомо присвячує своє життя вбиванню часу. Один мій приятель, культурна людина середнього віку, магістр мистецтв, випускник Кембріджа, запевняв мене цими днями, що, попри весь його життевий досвід, найбільшу втіху йому досі дає вдала подача тенісного м’яча. Трохи дивний коментар до історії нашої цивілізації, хіба ні? Отже, «співці пісні свої проспівали, будівничі будівлі звели, мрії художників плоттю стали». Самовіддані борці за думку й волю поклали на вівтар своє життя, крізь морок неуцтва пробилося знання, цивілізація десять тисяч років боролася з варварством, і кінець кінцем досягла… уявляєте, чого? Того, що для заможного джентльмена двадцятого сторіччя, нащадка всіх віків, найвищу радість у житті становить удар по м’ячу уламком деревини!

Людська енергія, людські страждання — все це виявилось даремним. їй-богу, щоб оце так увінчати людське щастя, зовсім не треба було такого тривалого шляху й такої великої витрати енергії. Чи саме так це задумано? Чи на правильній ми дорозі? Дитячі ігри набагато мудріші. Ганчір’яна лялька — принцеса. В замку з піску живе велетень. В цих іграх є буяння уяви. Вони чимось пов'язані з дійсністю. Тільки дорослу людину може задовольнити безнастанна вовтузня з м’ячем. Більшості людства судилась така безперервна й виснажлива праця, що вона просто неспроможна розвивати свій мозок. Цивілізація призвела до того, що лише невелика привілейована меншість може тішитись дозвіллям, без якого робота думки немислима. І яка ж відповідь цього привілейованого класу?

Ось вона:

Хіба це «чесна гра»?

«Ми навіть пальцем не ворухнемо задля світу, який нас годує, одягає, дає нам розкоші. Все своє життя ми тільки й того, що перекидатимемось м’ячами, дивитимемось, як інші їх кидають, сперечатимемось один з одним, як кидати їх краще».

Ну, а хіба ж це — якщо висловитись їхнім світським жаргоном — «чесна гра»?

Але найдужче дивує інше: саме те, що знесилена працею частіша людства, яка відмовляє собі в усьому, щоб утримати їх у неробстві, ще й схвалює таку їхню відповідь. «Телепень-спортсмен», «нероба» — улюбленець народу, його герой, його ідеал.

А проте, може, я все це кажу лиш через заздрощі. Адже я сам ніколи не був особливо спритним, підкидаючи м’ячі.

ДЖЕРОМ КЛАПКА ДЖЕРОМ

Англія, цей край тверезих, практичних, ділових людей, водночас є й класичною країною гумору. Існує навіть спеціальний вислів — «англійський гумор». Мабуть, у жодній літературі світу немає такої рясноти комічних постатей і ситуацій, як у англійській. І одним з найпопулярніших у світі англійських гумористів був і в Джером К. Джером.

Народився він 2 травня 1859 року у Волсолі, невеликому місті центральної Англії. Незвичне, як на англійця, друге ім’я — Клапка — він дістав на честь друга родини, угорця-емігранта Дьєрдя Клапки. Батько майбутнього письменника був архітектором; людина неспокійної вдачі, він у непевних ділових підприємствах утратив своє майно, і вже 1860 року родина в пошуках хліба перебралась до Лондона. Там і минуло, не в великих достатках, дитинство Джерома, а з чотирнадцяти років йому довелось заробляти собі на життя, служачи писарчуком у залізничній конторі.

Проте юнака тягло до чогось вищого; він пробує свої сили в аматорському театрі, а врешті, кинувши службу, стає актором мандрівної трупи. Пізніше Джером змінив ще чимало професій, був репортером, учителем, агентом-комісіонером, секретарем у адвоката.

І водночас багато, безперервно писав. Своє літературне амплуа Джером знайшов не зразу, і довгий час його надумано-зворушливі оповідання, няриси, повісті та п’єси відхиляли всі редакції. Але перша забарвлена гумором книжка «На сцені й за кулісами», де відбилися справжні життєві враження молодого автора, таки побачила світ у 1885 році й принесла Джеромові деякий успіх у читачів, якщо не в критики. 1889 року вийшла друга книжка з театрального життя, «Країна Сценія».

І того ж таки року — ще дві книжки, що відразу принесли Джеромові гучну популярність: гумористичні нариси «Дозвільні думки бездіяльної людини» та повість «Троє в одному човні».

Ця книжка була задумана як своєрідний художній путівник по Темзі, тільки прикрашений гумористичними пасажами, але хист гумориста взяв гору і «прикраси» витіснили первісний задум, — мабуть, на щастя для не одного вже покоління читачів.

В передмові до одного з видань «Трьох в одному човні» Джером каже: «Я писав книжки, що здаються мені розумнішими, книжки, в яких, на мою думку, більше гумору. Але публіка вперто бачить у мені саме автора «Трьох в одному човні, як не рахувати собаки».

Так вочо, власне, є й сьогодні, хоча Джером написав ще чимало творів, цікавих і для сучасного читача. В його оповіданнях та гумористичних нарисах, зібраних у численних збірках, з яких варто назвати «Як ми писали роман», «Оповідки після вечері», «Начерки бузковим, голубим і зеленим», «Спостереження Генрі», «Дозвільні думки в 1905 році», «Ангел, автор та інші», виявляється невичерпна винахідливість Джерома на комічні ситуації й хист підмічати кумедне в людській поведінці, а в найкращих із них звучить гострий протест проти всякого лицемірства, зокрема проти лицемірства соціального. На жаль, Джеромові часто вадила схильність до сентиментального моралізаторства, якою позначений зокрема роман «Пол Келвер» (1902), що його сам автор вважав найкращим своїм твором.

У 1892–1897 роках Джером редагував гумористичні журнали, довкола яких зумів зібрати й талановиту молодь, і вже відомих письменників.

Джером і змолоду, й уже бувши відомим, багато подорожував і писав про свої враження. Книжка «Троє на велосипедах» (1900), що становить ніби продовження «Трьох в одному човні», оповідає про Німеччину, і в ній, віддаючи