Шарль де Костер Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Про епос одного братнього нам народу

У світовому літературному обігу є книги, що за своєю художньою потугою, за самим своїм значенням дорівнюють цілим бібліотекам. А то й навіть переважають їх…

Саме такою книгою і є «Легенда про Уленшпігеля і Ламме Гудзака» бельгійського письменника Шарля Де Костера, що з’явилася 1867 року, а задумана була десь на десятиріччя раніше. Вже 1856 року молодий Де Костер, поет-початківець і критик-дилетант, заснував разом з ще молодшим за нього художником Фелісьєном Ропсом тижневик «Уленшпігель». Доволі радикальне за своїм спрямуванням видання, присвячене біжучій, аж злободенній бельгійській тематиці, воно було назване на честь Тіля Ейленшпігеля (Уленшпігеля), героя старовинної німецької (власне нижньонімецької) народної книги, мудрого веселуна, гросмайстра жанру.

За «Легендою» Де Костера, Тіль Уленшпігель народився водночас з його понурим антагоністом, іспанським королем-деспотом Філіппом II. Отже 1527 року, через кільканадцять років після того, як з’явилася та «нижньонімецька» книга про Тіля Ейленшпігеля (1515 рік). Книга, яка ніби узагальнила вже кількасотлітній фольклорний образ того веселуна.

…Ми настільки звикли до граничної серйозності німецької культури Нового часу, що якось забуваємо: середньовічна ж німецька культура, а особливо культура «нижньонімецька», «нідерландська», звичай тамтешнього села, а особливо міста — то передовсім стихія сміху, веселощів. Веселої компрометації всього того недоброго, що нависало над тогочасною людиною.

Тіль Ейленшпігель — фольклорне, безконечно живе втілення того сміху, що з його поміччю народ (принаймні «нижньонімецький») опирався незчисленним лихам, які падали на його плечі.

От на цьому героєві і зупинилася письменницька зіниця пізнішого часу. Десь майже рівно посередині тепер уже позаминулого століття. При цьому Шарль Де Костер і хронологічно, і, сказати б, національно-географічно «уточнив» біографію свого героя.

…Отже, він народився у Фландрії, в одній із незчисленних нідерландських провінцій, що належали тоді монархові, над володіннями якого, за тогочасним висловом, ніколи не заходить сонце.

Іспанський король Карл І, який пізніше стає імператором Священної Римської імперії Карлом V. Карл за династичними своїми обставинами народився у Нідерландах, у Генті, що, зрештою, не завадило йому на своїй нібито «батьківщині» запровадити вкрай деспотичний режим. А «рідному» місту, що якось відмовилося сплачувати надмірний податок, Карл взагалі «відплатив» щонайжорстокішими репресіями. А проте ще більші нещастя Нідерландів, фактично перетворених іспанською короною на колонію, були попереду, коли Карл передав управління ними своєму синові Філіппу, який батьків деспотизм довів до справді параноїдальної тиранії…

Герой «Легенди» Тіль Уленшпігель, що народився водночас з її антигероем, королем Філіппом II, кидає виклик тому деспотизмові, тій тиранії головною своєю зброєю — сміхом. І власне зброєю.

«Легенда про Уленшпігеля і Ламме Гудзака» — дивовижного обсягу і сили художньо-романний пейзаж нідерландської національної революції проти всесвітньої монархії, що її головним знаряддям тоді став піренейський, до краю агресивний католицький фанатизм. Пейзаж, створений Де Костером, разюче не схожий на попередній європейський історичний роман «вальтерскотівського» типу з його нахилом до хронологічної, археологічної та навіть антикварної точності. А тим більше не схожий на квазіісторичний роман Дюма-батька, роман шпаги та інтриги.

«Легенда» — то зовсім щось інше. І для розуміння її глибинного змісту належить нагадати саме про час її появи. І відповідно про певні — основоположні — ознаки того європейського часу.

Отож, Шарль Де Костер розпочав роботу над своїм романом ніби «посередині» тепер уже позаминулого століття. Століття, що його найбільш відмітною рисою було національно-історичне, сказати б, облаштування рішуче всіх народів континенту. У безлічі, у неймовірній пістрявості форм і «жанрів» того облаштування. Від державно-політичного до літературного чи мовного. І взагалі національно-культурного.

…Європа колись, серед іншого, розпочиналася з великого переселення народів. А тисячоліттям пізніше по тому, десь з французької революції, цієї історичної «онуки» революції нідерландської, що її бурхливі стихії і відтворив Де Костерів роман, постає вже доба великого облаштування, остаточного історичного укорінення європейських народів, які впродовж усього дев’ятнадцятого століття вперто шукають засоби до того укорінення. З різного ступеня успіхом-неуспіхом намагаються вибудувати дім свого власного буття. Свою власну долю.

Те велике всеєвропейське народобудівництво від Піренеїв до Києва… Саме у розмаїтті способів, «стилів» і особистостей того будівництва, його політичної, інтелектуальної, художньої чи якоїсь іншої архітектури.

То могла бути і грандіозна революція (скажімо, польська, а затим угорська). І творення систематизованого, «словникового» ландшафту рідної мови. А чи історіографічно систематизованого національного минулого.

Стоси такої ж публіцистики, аж монблани доктрин і концепцій, звернених до національної свідомості. Зрілої. Спраглої тієї зрілості. А чи ще в зародковому стані.

І все це — на всіх європейських широтах. Континентальний процес, який постає десь виразно, різко, опукло, а десь — нуртує, гальмується, навіть призупиняється. Чи, принаймні, «мінімізується» (як це на наше лихо сталося на тогочасній підросійській Україні…)

А проте це процес — саме всеєвропейський, який обіймає чи не всю тодішню тамтешню подієвість, стає провідним змістом тогочасної культури і взагалі історії.

Отож, хтось-то мав витворити літературно-романне узагальнення того змісту, подати колосальне його художнє резюме. Що і зробив Шарль Де Костер у своїй «Легенді». Цій пісні-пісень того європейського народостановлення і народозбереження…

«Провінційний журналіст, — пізніше захоплено писав Ромен Роллан, — несподівано для всієї Європи витворив епос, який дорівнює «Дон-Кіхоту».

Щодо епітету «провінційний», вжитого видатним французьким письменником, що його «бургундська» повість «Кола Брюньон» постає очевидним наслідуванням «фламандської»