одразу впізнала його. Він сказав: я тільки хотів почути ваш голос. Вона відповіла: так, це я, добрий день. Він знітився, він боявся, як і колись. Нараз його голос затремтів. І через тремтіння вона відразу вловила китайський акцент. Він знав, що вона пише книжки, він знав це від її матері, яку зустрів у Сайґоні. Знав і про молодшого брата, він поспівчував їй. А далі він не знав, що казати. І тоді він сказав їй. Він сказав, що все так само, як було раніше, що він і досі любить її, що ніколи не зможе її розлюбити, і що любитиме тільки її до самої смерті.
Нофле-ле-Шато — Париж Лютий-травень 1984 р.
Ігор Березовський
Марґеріт Дюрас (4.04.1914–3.03.1996) — відома французька письменниця, драматург і кінорежисер. Народилася в Гіадіні під Сайґоном, в Індокитаї (тепер — В’єтнам), де її батьки займалися педагогічною діяльністю. Навчалася в Сайґоні. 1931 року разом із сім’єю повернулася до Франції. Студіювала у Сорбонні математику, згодом — право і політологію. Під час Другої світової війни брала участь у русі Опору. Перший роман написала 1943 року. Далі були: «Моряк із Гібралтару» (1952), «Moderato Cantabile» (1958), «Смертельна хвороба» (1982), книга мемуарів «Біль» (1986) та ін. За майже автобіографічну повість «Коханець» (1984) Марґеріт Дюрас отримала Гонкурівську премію. 1992 року Жан-Жак Анно зняв знаменитий однойменний фільм, що був удостоєний кількох престижних кінопремій.
Головна тема творчості Марґеріт Дюрас — бунт проти бляклого буденного життя. Деяким її творам притаманний сильний елемент еротизму («Смертельна хвороба», «Коханець»). У кіно Дюрас почала працювати як автор сценаріїв до фільмів за своїми ж романами. Найвідоміший її твір — сценарій уже класичної мелодрами Алена Рене «Гіросіма, любов моя» (1959). Окрім того, вона як режисер поставила декілька непростих для сприйняття фільмів, що викликали значний інтерес критики і цілу низку мистецтвознавчих коментарів: («Наталі Гранжьє» (1972), «Агата і безупинне читання», «Людина з Атлантики» (1981) та інші. Померла М. Дюрас у Парижі.
Повість «Коханець» перекладено і видано у понад сорока країнах світу.
Нофле-ле-Шато — Париж Лютий-травень 1984 р.
Піаф французької літератури
Марґеріт Дюрас прожила бурхливе у всіх відношеннях життя. Народилася вона 1914 р. під Сайґоном, дитинство її минуло в Індокитаї. Перебравшись до Парижа, вона потрапила в епіцентр бурхливого культурного життя. Починала писати під Гемінґвея, потім багато експериментувала, окрім прози, писала п’єси, пробувала себе в кіно. Дюрас — авторка сценарію одного з найзначніших творів французької «нової хвилі», фільму Алена Рене «Гіросіма, любов моя», про який тоді писали: «Ця картина назавжди змінила природу кіно». Її повісті екранізували Пітер Брук («Moderato Cantabile») та Жан-Жак Анно («Коханець»). Згодом Дюрас починає знімати фільми сама. Її творча траєкторія доволі незвична: протягом десятиліть вона була просто відомим літератором. Справжня слава, що вийшла за межі Франції, прийшла до неї після публікації 1984 року значною мірою автобіографічної повісті «Коханець», за яку вона отримала Гонкурівську премію. Дія витонченої психологічної повісті відбувається в Індокитаї, сучасному В’єтнамі, юна героїня живе з матір’ю і двома братами. Старший — покидьок і гуляка, молодший — ніжний і чуттєвий хлопчик. Мати сліпо любить старшого сина, до інших вона байдужа. Наша героїня мріє переїхати до Франції, але тим часом її віддають до пансіону. Якось на поромі з нею знайомиться молодий, багатий і вишуканий китаєць. Їй лише п’ятнадцять, а йому вже тридцять два. Незважаючи на різницю у віці й суспільному становищі, між ними спалахує шалена пристрасть і вони стають коханцями. Непідробний жах охоплює героя, коли він розуміє, що закоханий у дівчину по-справжньому… 1992 року режисер Жан-Жак Анно («Ім’я Троянди», «Сім років у Тібеті») зняв за «Коханцем» однойменний фільм. На тлі вражаючих пейзажів Індокитаю Анно показав одну з найкращих кіноісторій про кохання. Дебютантку Джейн Марч режисер відібрав із сотень претенденток на роль, побачивши її фото в журналі. Щоб отримати дозвіл знімати неповнолітню Джейн у кількох еротичних сценах, Анно мусив навіть особисто познайомитися з її батьками… Фільм був удостоєний низки престижних кінопремій. Марґеріт Дюрас, разом з Аленом Роб-Грійє, вважають основоположником французького «нового роману». Останні роки життя Марґеріт Дюрас були осяяні справді неймовірним коханням, яке поєднало далеко не молоду Дюрас із молодим мужчиною на ім’я Ян Андреа. Кожен з них опублікував свою версію історії їхніх стосунків: Дюрас написала роман «Голубі очі, чорне волосся», Андреа ж відповів книгою «Ця любов». Один із сучасників Марґеріт Дюрас сказав про неї так: «Вона була Піаф нашої літератури і, подібно до неї, безнастанно кричала про кохання». Але ще точніше сказала відома актриса Фанні Ардан: «Дюрас учить нас, що головна історія будь-якого життя — любов. І якщо вам видається важливішим щось інше — це означає, що ви вже вмерли».Ігор Березовський
Марґеріт Дюрас (4.04.1914–3.03.1996) — відома французька письменниця, драматург і кінорежисер. Народилася в Гіадіні під Сайґоном, в Індокитаї (тепер — В’єтнам), де її батьки займалися педагогічною діяльністю. Навчалася в Сайґоні. 1931 року разом із сім’єю повернулася до Франції. Студіювала у Сорбонні математику, згодом — право і політологію. Під час Другої світової війни брала участь у русі Опору. Перший роман написала 1943 року. Далі були: «Моряк із Гібралтару» (1952), «Moderato Cantabile» (1958), «Смертельна хвороба» (1982), книга мемуарів «Біль» (1986) та ін. За майже автобіографічну повість «Коханець» (1984) Марґеріт Дюрас отримала Гонкурівську премію. 1992 року Жан-Жак Анно зняв знаменитий однойменний фільм, що був удостоєний кількох престижних кінопремій.
Головна тема творчості Марґеріт Дюрас — бунт проти бляклого буденного життя. Деяким її творам притаманний сильний елемент еротизму («Смертельна хвороба», «Коханець»). У кіно Дюрас почала працювати як автор сценаріїв до фільмів за своїми ж романами. Найвідоміший її твір — сценарій уже класичної мелодрами Алена Рене «Гіросіма, любов моя» (1959). Окрім того, вона як режисер поставила декілька непростих для сприйняття фільмів, що викликали значний інтерес критики і цілу низку мистецтвознавчих коментарів: («Наталі Гранжьє» (1972), «Агата і безупинне читання», «Людина з Атлантики» (1981) та інші. Померла М. Дюрас у Парижі.
Повість «Коханець» перекладено і видано у понад сорока країнах світу.