- 1
- 2
- 3
- 4
- 5
- . . .
- последняя (28) »
зиску не прибуде
за подушне і подашне й повіконне
поцерковне покриничне почортівське
нині платиш подукатне посуконне
лянцкоронське конецпольське чарторийське
лопушиння маширує схилом яру
просто в браму пруть полки його ребелій
селюки женуть корову з будуару
бо обжерла з гобеленів цвіт камелій
досі в мурі світить рана від тарана
заростає чимось дуже кольоровим
ще й з герба фамільна папороть як фана
смарагдова короговка для корови
розікрали всю тебе безсила брило
розтягнули всі підкови і підводи
восени дощило нудило і снило
черепиця черепи і жовті води
черепам таки сиру землицю їсти
що з весни тобі насниться лопушане
щось весняне щось бездонне і нечисте
наче небо з гайдамацькими ножами
Корчма
гов мамуню кривобока перехняблена
на дрантивій вивісці чарка й книш
глиняна помазаниця порохнява
ще на вітрі мов кульбаба облетиш
вічна зваба для сердеги подорожника
скільки спраглих і голодних прихистиш
перебендю курву жовніра острожника
з ними вкупі аж на місяць відлетиш
а покú що гопаки і гольтіпаки
гоп і гоцки гоп зі смиком і гіп-гоп
над боклагами суліями і паки
йолоп вилупок залупник остолоп
оселедці як дельфіни здоровенні
плавниками і хвостами по столах
і злітаєш ти на всі свої легені
по небесне молоко в чумацький шлях
Особняк
сервус вілло що вповилася плющем
як плащем старезна пані під дощем
нині в башті зимно мешкати самій
башта повна скорпіонів жаб і змій
перелюбний перелесник сірий стид
по гранітних животах каріатид
лізе в душу на веранді в нього схов
там кубло для сласних спогадів альков
там зі стосів жовтих карток і газет
сексапільний привид човгає в клозет
двері шкряб знадвору протяг двері скрип
а зі стелі проростає цвіллю гриб
вітер в’ється по утробах порцелян
вітер нині тут хазяїн каштелян
вітер торгає колодки сторінки
повні вітром сорочки дощовики
мідні била застудили дзиґарі
ти минаєш в зимній башті нагорі
та живим плющем оплетений фасад
під вікном живі іриси потім сад
і в саду бузок увесь із синіх сліз
потім вечір ніч паркан а потім ліс
Старий завод
агов почваро з вицвілої цегли
чавунна бабо смертний сон і мир вам
і час погас однак на зло полеглим
ще гупає в котлах судомна прірва
ми не прощали милостей природі
ми сполучили руки і машини
нам неуцтво ставало у пригоді
як жили ми тягли з живої глини
ми в пуп землі вбивали чорні жерла
ми сажею вгатили в херувимів
тут металева казочка померла
бо з шахти гномів наш компресор вимів
ми динаміт заклали в лоно міту
ми чорні від утоми й антрациту
нас їсть іржа нас п’є смердюче море
і ртуть і мруть зупинені мотори
хиткі каркаси загнані колеса
роззявлені в ніщо цистерни й печі
і очисних басейнів сірі плеса
та в битих шклах востаннє блисне вечір
і в мить коли заскреготять підойми
усі на світі пролетарські трупи
полізуть з люків вилізуть на купи
червоних жаб запустять у водойми
«Дерево…»
Дерево
хмару
гіллям
продерло —
дерево в хмарі?
хмара на дереві?
Хмара
на дерево
квіткою
сіла —
хмара зелена?
дерево біле?
І так вони разом
навіки застигли:
хмара
зелена,
дерево
біле
зелені пташата —
гніздо собі звили
а білі пташата —
у світ полетіли
середмістя
Колискова першого дня
В кімнаті з вікнами на вéсну
цвітіння вечорове в’яне.
Я у теплі твоєму скресну,
зерно, просвітлене і тьмяне,
найзолотіша із піщинок!
Я над тобою. Твій спочинок —
немов рівнина. Ось ти спиш,
і ми удвох в оселі тиш.
Не сколихну тебе, мій сину.
Ця сутінь кольору ожин.
Тобі з густих і частих жил
вигойдую галузку синю.
І так чатую, дерев’яне
своє крило відклавши вбік.
До тебе плинуть версти рік,
ідуть ліси, мов каравани
(і вчасні проліски зійшли
з підвалин снігу та золи).
А ми укриті, мов корою.
Повиті присмерком повіки.
Як ти шумів моєю кров'ю!
Ти народив мене навіки,
мій сину,
смерте і надіє!
Мій березневий, на вустах
твоїх —
мій подих. Ти ще трохи птах.
Впізнай мене, коли стемніє.
Школа. Четверта чверть
Що хочуть наші спогади від нас?
Як жити нам без погляду назад?
Цей перехід, мов по воді убрід,
ці сходи, кам’яні широкі марші
в будинку сірім, де вгніздився гніт.
Обличчя, що течуть, молодші й старші —
живий потік очей, гнучкий уклін
за Грицеву науку і мороку!
Повільна мука сьомого уроку,
каштан вікна,