в селищах Лекіт, Киш та Орта. До кінця VIІ ст. територія Азербайджану майже повністю була завойована арабами, які вогнем і мечем насаджували іслам, і ввійшла до Арабського халіфату. В ХІ ст. посилився вплив кочових тюркських племен, персидська мова невдовзі була переможена тюркським діалектом, на грунті якого згодом сформувалася самостійна азербайджанська мова (яка нині є державною). На ХІІ ст. припадає культурний розквіт Азербайджану, який тоді тільки номінально залежав від арабів - в цей час творив поет Нізамі, натхненно працювали архітектори. Пам’ять про ті роки бережуть мавзолей Юсуфа (в Нахічевані), а також символ Баку - Дівоча Вежа. У середні віки на цих землях виникло кілька невеличких держав (Ширван, Кара-Коюнлі, Ак-Коюнлі). Палац Ширваншахів (НУ ст.), мавзолей сім’ї ширваншахів мовчазно, але переконливо розповідають про тогочасну культуру.

Баку. Площа Дж. Джабарли

Серед архітектурних пам’яток Азербайджану особливе місце належить мостам. Деякі з них були споруджені в XII - XIII ст. Це свідчить про майстерність тогочасних архітекторів і будівельників - мости красиві й надійні. Вони наче з’єднують століття і, можливо, є мостами у вічність.

Протягом усього XVIII ст. за азербайджанські землі змагалися Персія, Росія й Туреччина. Остаточно долю цих земель вирішив 1828 рік, коли Азербайджан було поділено між Росією та Персією (Іраном). Згодом північна частина, що відійшла до Росії, стала Азербайджанською Радянською Соціалістичною Республікою, у 1922 р. ввійшла до СРСР у складі Закавказької Радянської Федеративної Республіки, а в 1936 р. - як окрема республіка. Під час російського правління стрімко розвивався, розширювався Баку (1,8 млн мешканців). Був побудований нафтоперегінний завод, було відкрито багато загальноосвітніх шкіл робітничої і селянської молоді. Численні будівлі в дусі соцреалізму з національними елементами - це вже надбання радянського періоду.

У 1991 р. Азербайджан став незалежною державою. Незабаром він увійшов до Співдружності незалежних держав (СНД), потім до ООН та інших міжнародних організацій. Як гриби після дощу, в містах з’являлися символи нового часу - сучасні будівлі офісів та магазинів, що зовсім не конфліктують зі старими мечетями й фортецями.

Країна ніяк не може владнати конфлікт з Вірменією навколо Нагірного Карабаху. Через цю азербайджанську область, населену етнічними вірменами, вже давно йде неоголошена війна, і жодна сторона не хоче поступатися іншій. Ситуація і досі не врегульована, незважаючи на договір про припинення воєнних дій, підписаний 1994 року. В результаті цього конфлікту Азербайджан фактично втратив п’яту частину території й має вирішувати проблему біженців. Все це гальмує розвиток економіки, хоча Азербайджан і лідирує серед країн СНД за темпами зростання іноземних інвестицій. Це й не дивно: всіма партнерами він сприймається як значне джерело нафти й газу. Ще мандрівник епохи Відродження Марко Поло згадував азербайджанські нафтові вежі. На початку НН ст. в Баку видобувалася половина світового видобутку нафти. І нині «чорне золото» - головний аргумент на економічній арені, від якого залежить добробут країни.

Окрім ключового нафтогазового сектора (58 % від ВВП) промисловість Азербайджану представлена машинобудуванням, легкою, хімічною, металургійною, харчовою та іншими галузями. Розвинене сільське господарство. В теплому кліматі гарні врожаї дає бавовник, тютюн, а також гранати, чай, цитрусові, хурма, виноград. Азербайджанці виробляють натуральний шовк, розводять велику рогату худобу, овець, кіз. Однак харчами країна забезпечує себе всього на 10-15 відсотків.

Нафта приносить азербайджанцям не тільки гроші, а й екологічні проблеми. Апшеронський півострів та інші узбережні райони - в списку найбільш небезпечних місць на планеті через сильне забруднення повітря й води. Винуватцем цього є «чорне золото» й підприємства з його переробки. Але більше за екологічні проблеми азербайджанців лякає той факт, що нафта через кілька десятиліть може закінчитися, і вони вже зараз шукають її нові поклади.

Негативно позначилася на економіці молодої країни політична нестабільність. Крім того, після розпаду СРСР багато спеціалістів (переважно росіяни та вірмени) залишили Азербайджан, промисловість почала розвалюватися. Лише в середині 90-х рр. уряд зміг припинити економічний спад і стабілізувати національну валюту манат. Незважаючи на багатство надр, родючі землі та вражаючий ріст ВВП (понад 8 % щорічно) протягом п’яти останніх років, бідність залишається серйозною проблемою Азербайджану. У 2001 р. майже половина населення вважалася бідною, а 17 % жили в злиднях. Поки що прибутки від «чорного золота» відчувають далеко не всі жителі країни, тут процвітає корупція, безробіття, багато азербайджанців їдуть працювати за межі батьківщини. Однак Азербайджан і сьогодні відомий своїми прадавніми ремеслами. Особливої слави зажив він завдяки вишуканим килимам, самобутній кераміці, різьбленню по камінню. Цінителі впевнені: за справжнім азербайджанським килимом треба їхати безпосередньо на його батьківщину. Тим паче, що тут можна влаштувати собі пізнавальний відпочинок, адже багата азербайджанська культура нікого не залишить байдужим. Проте за один раз побачити численні пам’ятки архітектури та відвідати сто п’ятдесят музеїв, напевно, неможливо, тож доведеться повертатися знов і знов.

Нафтові камені

Афганістан - країна з підстреленою репутацією

Якщо сприймати Афганістан поза політичним контекстом, то передовсім можна сказати, що це неймовірно мальовнича країна, яка могла б посперечатися з багатьма райськими куточками світу. Вона створена для вишуканих цінителів природи, для тих, хто полюбляє вражаючі контрасти. Це країна засніжених гірських вершин та розігрітих сонцем пустель, зелених оазисів та річок, які вже давно не псує бездіяльна промисловість. Проте все це - для мандрівників-екстремалів. Адже Афганістан має вкрай погану репутацію та двадцять п’ять років воєнних дій на своїх землях. Його мешканці до свисту куль звикли більше, ніж до співу птахів.

Захід сонця в Кандагарі

Територія сучасного Афганістану дорівнює 652,2 тис. км². Розташований у Південно-Західній Азії, він займає частину Іранського нагір’я з поритими та міжгірськими долинами (найвищою точкою є гора Наушак - 7485 м). На значній частині площі країни - піщані пустелі (Регістан та інші). Ці