рейхспротектора, обер-міністрів автономного протекторного уряду групенфюрера СС Гейдріха, голову ради інж. Еліаша арештовано за зраду держави та батьківщини, а його справу передано в Народний суд Німецької імперії для винесення вироку. Арештованого знято з посади».

І це офіційне повідомлення, передане після обіду по радіо, не буде сьогодні останнім. Час Гейдріха — це пістолет з повною обоймою, спусковий гачок якого раз у раз натискається.

— Віллі!

— Яволь, пане обергрупенфюрер! — виструнчується молодий лейтенант-есесівець, ад'ютант Гейдріха з шифрування.

— Телеграф! Інші — по своїх місцях!

Новий протектор походжає по художньо викладеному паркету в залі. Диктує термінову депешу.

«Таємно. Пану рейхсфюреру Борману. Головна ставка фюрера. Дорогий партайгеноссе Борман! Сповіщаю вас, на додаток до трьох моїх попередніх сьогоднішніх донесень, що ще сьогодні, двадцять восьмого вересня тисяча дев'ятсот сорок першого року, о двадцять другій годині в повідомленнях державного радіо для чехів будуть оголошені такі смертні вироки (завтра про це також сповістять спеціальні плакати):

Перше. Військовий трибунал у Празі за підготовку державної зради засудив до страти генерала армії Йозефа Білого та дивізійного генерала Гуго Войту, обидва генерали у відставці. Майно засуджених конфісковане.

Друге. Військовий трибунал у Брно засудив до страти за саботаж Алоїса Трнечку з Роусінова і Алоїса Поспішила з Дрновіц.

Третє. Військовий трибунал у Празі засудив до страти за знайдену в них зброю Ладіслава Кумзака і Вацлава Франца з Праги.

Вироки були негайно виконані. Прошу вас повідомити про це фюрера. Гейдріх».

Перше, друге, третє…

Телеграф вистукує рахунок кривавого бухгалтера Гейдріха. Вірніше, початок цього рахунку. Щодня з'являтимуться нові імена. Біля багатьох із них на плакатах буде зазначено: комуністи, які навіть перед трибуналом не приховували своїх комуністичних переконань, Отто Синек, Франтішек Кржіжек, Ям Крейчі, Вацлав Кржен, Вратіслав Шантрох, Франтішек Таусіг, Власта Гакен, Карел Ельсніц, Леопольд Каніок, Ян Янковський, Йозеф Покорний, Курт Конрад…

Кривавий рахунок есесівського генерала Гейдріха невпинно зростає, Гейдріх поспішає — неначе для виконання його місії залишається надто мало часу.

Але ж хіба його місія полягає тільки а стратах?

Ясна річ, ні. Страчувати міг би й К. Г. Франк. Чим же в такому разі пояснюється приїзд сюди найближчого поплічника Гітлера?

На це запитання незабаром дасть відповідь сам Гейдріх.

Сцена — монументальний Чернінський палац з колонами на Градчанах. За окупації цей палац став похмурою резиденцією державного секретаря і начальника поліції Чехії і Моравії, групенфюрера К. Г. Франка.

Ранок другого жовтня 1941 року. В залі засідань Чернінського палацу — чорні, коричневі, зелені фашистські уніформи. О восьмій годині п'ятдесят хвилин усі займають свої місця.

— Партайгеноссен, — голосно звертається до присутніх помічник імперського секретаря фон Бургдорф, — перш ніж виступить з промовою імперський протектор, я уповноважений заявити таке: все, що говоритиме пан обергрупенфюрер, стосуватиметься таємних державних справ великої політичної ваги і вважатиметься державною таємницею. Будь-яке розголошення фактів, повідомлених на сьогоднішньому засіданні, каратиметься смертю чи ув'язненням за зраду батьківщини.

А втім, не зважаючи на це, кожне слово, яке вимовить Гейдріх на цьому засіданні, буде зафіксовано. За чиїм наказом? Зрозуміла річ, за Гейдріховим. Саме він посадив стенографістку в залі так, щоб ніхто з присутніх про це навіть гадки не мав.

Ніхто з чорно-коричнево-зеленого рою, — а тим більше той, хто зараз, коли б'є дев'ята, виходить на сцену, — не уявляє собі, звичайно, що колись, скажімо, через двадцять років, — ця стенограма може заговорити. Перед зовсім іншою аудиторією.

— Партайгеноссен, панове! За наказом фюрера я три дні тому взяв на себе керівництво урядом імперського протекторату в зв'язку з тим, що міністр Нейрат серйозно захворів.

Перша фраза — І перша брехня.

Старий фон Нейрат здоровий не менше, ніж 38-річний Гейдріх, і Гітлер «вдовольнив його прохання, давши йому тривалу відпустку для відновлення підірваного здоров'я» зовсім не внаслідок лікарського висновку.

— Мені приємно, що я можу привітати вас на цій території, де точиться бій за інтереси рейху, як начальник поліції та служби державної безпеки. Час на виконання одержаної мною вказівки фюрера я вважаю обмеженим…

Обмеженим? Чому саме? Може гер Гейдріх, виконавши «завдання» в Празі, готується одержати нове призначення? Скажімо, на посаду губернатора Москви, яка тим часом буде здобута переможним вермахтом, чи Ленінграда, зайняття якого, згідно з повідомленням сьогоднішньої німецької преси, є питанням кількох днів чи навіть годин?

Гейдріх говорить високим різким голосом, трохи гугнявлячи. Промовець він не блискучий.

— Дозвольте мені трохи, так би мовити, розмахнутися. Пов'язати проблему цієї території з нашою загальною проблемою.

Зрозуміло, аудиторія йому це дозволить. Адже для чорно-коричнево-зеленої потолочі в залі Чернінського палацу немає нічого приємнішого ніж повідомлення про те, що ласий шматочок — Чехія і Моравія — тільки закуска перед майбутніми бенкетами.

— Ми готуємося зайняти нові простори, необхідні для створення Великонімецької, а пізніше Великогерманської імперії. Передумовою цього є одна важлива річ: внутрішньополітична безпека майбутньої імперії.

Таким чином, для начальника служби державної безпеки війна вже переможно закінчилася, вірніше, він вважає, що вона переможно закінчилася. Тому нема чого гаяти час. Ось під бурхливі оплески усіх присутніх в залі він ділить «нову Європу» на дві половини.

— Першу групу складають землі з германським населенням, тобто з людьми нашої крові, а отже і нашої раси. Але ці люди внаслідок поганого політичного керівництва та під впливом єврейського руху скалічені, і ми повинні поставити їх на праведний шлях. Германців ми мусимо тримати в руках твердо, але бути з ними справедливими. Я маю на увазі такі землі: Норвегію, Голландію, Фландрію, а пізніше й Швецію. Ці землі населяють германці.

— Другу групу складають східні землі, заселені, головним чином, слов'янами. На цих просторах наша доброта сприймалася б, як слабкість. Слов'янин взагалі не звик до того, щоб з ним поводились, як з рівноправним, щоб з ним панькалися. В результаті наступних наших військових перемог ми здобудемо східні простори аж до Уралу. Простори ці стануть нашою сировинною базою, їхні жителі служитимуть нам як раби, Далі,