Тільки там і шукай порятунку.

19.6.1997 р.

Ще і сьогодні перепілки

Всю ніч співають за селом,

Неначе грають на сопілці,

Мов серце крають перед сном.

Я пам'ятаю, як в дитинстві

У росах зіроньки шукав,

І як незграбно, і невміло

Тебе в гаю поцілував.

І з того часу, як не дивно,

З'явилась Муза і тоді -

Стало все ніжним і рожевим,

І зорі стали голубі.

А ми під небом вальс кружляли

На лузі з гордим буркуном,

А поле, ніби, нас навмисно

Поїло ніжним дурманом.

О, як би я хотів сьогодні

Напитись того дурману,

Щоб в дурня знов перетвориться

Й віддчуть ту силу чарівну.

Відчуть ту ніжність й насолоду

І того дотику тепло,

Яке мене ось стільки років

Манило, мучило й пекло.

Бо, як колись в тобі відразу

Відчув всі радощі життя,

І знов в мені, як того часу -

Проснулись перші почуття.

Бо перше - то завжди є перше,

Його ні з чим не порівнять,

О, якби я хотів сьогодні

Тебе, як вперше обійнять.

1.1.1983 р.

Стоїть в переході мордатий мосьє

Й за десять карбованців секс продає.

Дивлюсь на ту наглу вгодовану пику

І так мені хочеться пику потикать.

А та посміхається й каже мені:

-Читав в Одісеї про вірність, чи ні?

Так в того ото чоловіка-плавця

Була Пенелопа, як жіночка ця.

Літ двадцять, аж поки він плавав морями -

Сиділа і ждала його вечорами.

А цій же красуні немає ціни,

Повісь її в спальні, прибий до стіни,

І можете плавать хоч сто літ від хати,

І певними буть - що вона вам не зрадить.

15.12.1989 р.

Коли надворі веснами шумить

І Місяць посміхається лукаво,

Ну як тебе, кохана, покорить,

Щоб хоч на ніч на тебе мати право?

Горять зірки, вигукують поля,

І десь над нами Янгели літають,

Якби ти знала, як я хочу жить!

Та як тобі сказать про це - не знаю.

Ось скоро нічка в вічність відійде,

І Місяць зорі спать позаганяє,

А серце так і проситься любить,

Та як тобі сказать про це - не знаю.

2.2.1989 р.

Жінка, яка вас дуже любить -

До всіх не стане скалить зуби.

Але, коли і скалить зуби,

Це ще не значить - що вас любить.

22.5.2004 р.

Ми вільні тільки у коханні,

Якщо в своєму курені,

Де на все поле, на все небо

Нема ні жодної душі.

Коли тебе думки не мучать,

Як дачу, дім побудувать,

Коли спокійні наші душі

І дітки наші не кричать.

А ті всі палаци й хороми -

То наше горе і наш біль,

Тому й існують землетруси,

Щоб мали ще і іншу ціль.

9.1.2000 р.

Скільки жінок у нашім світі -

Стільки й зірок,

Які від себе не пускають

А ні на крок.

Які для того Богом дані -

Щоб чарувать,

Які для того в нашім світі -

Щоб їх кохать.

4.10. 2001 р.

Чомусь на серці як ніколи:

І сум й журба, і чорний біль.

То, ніби, щось під боки коле,

То десь відкладується сіль.

То щось трясе тебе , то мучить,

То ти - герой, то - боягуз.

А по болоту ходить слово

З чарівним змістом - чорногуз.

10.6.2001 р.

Зоря моя! Весна кохання,

Скарбниця чарів і дібров,

Візьми собі мої страждання,

Мені ж віддай свою любов.

Нехай тобі рум'янить личко,

Завжди бадьорить, сипле жар,

Дає натхнення молодички,

Щоб в серці був завжди пожар.

7.1 1983 р.

Колись я думав що роса -

То просто місячна краса.

Та тільки Сонце з гір упало,

Як всю красу, немов, злизало.

Сидять сороки на стовпі.

Сижу і думаю собі:

Була роса - була краса,

Нема роси - нема краси.

То що ж воно таке краса

Й куди дівається вона?

І диву сам собі даюсь,

За чим же я тоді женусь?

Невже щось сталось з головою,

Що я біжу за пустотою?

А завтра знов дивлюсь - роса...

Ну це хіба не чудеса?

І так мільярди літ підряд

Себе ми будем повторять,

Аби ніколи нам з тобою

Не втратить іскорки живої.

Не втратить ту красу небес,

Що творять з Господом прогрес,

Щоб ми завжди за нею гнались

Й ніколи не розчарувались.

10.4.2003 р.

Крутить ноги, тягне спину,

А думок ще, як гора.

Чи то вже гаплик підкрався,

Чи прийшла лиха пора?

Чи то просто я занудивсь

По весні і по Дніпру?

Бо як день - все більше й більше

Те й роблю, що хрест свій пру.

І немає тому краю,

І кінця немає,

Як одну роботу зроблю,

Інша вже чекає.

Ну а скільки не зробив ще!

Й головне: не докохав,

А вже чую мчить з косою

Чорна відьма через став.

Став, стою, себе питаю:

-Чи не дурень ти, Вальок?

Подивись на наш Хрещатик -

Скільки вхожених дівок!!!

Щоб оту красу всю божу

Помінять на кліточки,

Про який ти розум мовиш,

Ніби житимеш віки?

Плюнь на всіх тих бджіл та дачу

І піди у ресторан,

І тоді ти сам побачиш -

Хто ж ти є, як не баран!

Чи задумувавсь ти, брате,

Як збираєшся ти жить,

Як до тебе з бородою

Чорний вечір прибіжить?

То ж кидай ти цю роботу,

Той гараж і цей сарай -

І шуруй мерщій до Ялти

В край, де дійсно - Божий рай.

Де розгулюють мадони -

Справжні феї чарівні,

Де тобі такі ніколи

Не присняться і в ві сні.

22.5.2001 р.

Лежу. Не спиться.

А поруч зорі шепотять,

Немов патлаті молодиці.

І захотілося мені

До їх добратися спідниці.

Приліг. Схопив одну й мовчу.

Вона мовчить.

І, мов, від радощів кричу,

А ліс шумить. А ліс шумить.

А Місяць з хмарами кружляє.

-Скажи мені, чи