на плече теплу долоню і ще раз порадив підрости, набратись сили, добре підучитись. Й знову наказав нагодувати Гриву. Кухар нагодував, однак на дорогу дав хлопцеві наполовину менше сала і невеличку хлібину. Черговий командир провів Гордія далеко за браму, доправив на вулицю, що вела до станції. На прощання сказав:

— Ти ще гвинтівки не втримаєш, а з неї ж треба стріляти! Бувай здоровий…

Під копою жита Грива з’їв хліб і сало, переспав дві ночі в снопах, а третього ранку знов рушив до зеленої брами. І таки допросився й утретє до комісара. Щастя, що біля брами кожної доби мінялися вартові, то й не відганяли.

— І що мені з тобою робити, Гриво? — почухав потилицю комісар.

— Прийняти в прикордонники! — твердо випалив Гордій.

Подумав комісар та й питає:

— А що ж ти умієш робити?

— Все! — бадьоро відказав Гордій.

— І картоплю чистити умієш?

— Ого! Навіть без води зварити можу!

— Диви, який знавець. Ану, розповідай як?

— Набрати в горщик або в казанок картоплі, помити її гарно, покласти шматок сала або курку, накрити капустяним листком. Та й лопухом можна. Перевернути казанок догори дном, обгорнути його жаром… Пальці обсмокчете! Я вже варив!

— Гм, резонно, — усміхнувшись, мовив комісар. — А пшоно промивати умієш?

— Умію!

— А верхи їздити на коні не збоїшся?

— Хто? Я?!

Гупнув Грива торбинкою об землю, підбіг до конов’язі, де стояли неосідлані коні, відв’язав якогось водовоза і миттю вистрибнув на нього. Знявши картуза, заходився лупцювати коня по ребрах, доки той не затрюхикав по подвір’ю. Всі, хто спостерігав цю кумедну їзду, надривали животи зо сміху.

Як там не було, а Гордія Гриву зарахували вихованцем у господарчий підрозділ.

О, як він радів, пишався! Особливо у ті дні, коли в однім строю із справжніми прикордонниками йшов до лазні. На ньому порипували казенні чоботи, щоправда, завеликі, як у прадавнього казкового кота. Зате хлопцеві ноги, зовсім недавно чорні від грязі, побиті та поколені, а тепер чисті, біленькі, ніжно обгортали байкові онучі. Одначе Гордій Грива найбільше пишався новеньким зеленим картузом з червоною миготливою зіркою на околичці. То нічого, що картуз зсувався на самі вуха. Але ж який гонористий вигляд мав у ньому Грива. А от галіфе конфузило. Воно звисало над колінами, як ота торбина з чорним підпалком.

Ну, то дрібниці…

Ідуть гінкі, бійці в строю, голосно співають. Хоч Грива замикаючий, він вельми старається потрапити їм у ногу, випинає груди і голосом молодого півника підтягує:

Дівчата тицяють пальцями на дивака-вояку і пирхають у хусточки… А Грива на них — нуль уваги.

Як зорі кашу варили

На кордоні часто бувають тривоги.

Вони будять і господарчий підрозділ. Грива схоплюється, прожогом біжить до стайні за своїм вайлуватим водовозом — конем Берданом, наповнює казан водою, накладає дрівцят, обов’язково прихоплює сірники.

Про набір продовольства клопочеться старшина, комірник і, розуміється, кухар. Він безпосередній командир і вихователь прикордонника Гриви.

Всі у загоні називають кухаря Хмарою.

А він щодня у відомості комірника за одержані продукти розписується — «Юх. Хмарко!». І ставить знак оклику.

Під час тривоги Хмарко не сунеться і не повзе подібно до хмари на горизонті. А буревієм накидається на комірника: подавай йому крупи, консерви, сало, сіль, чай, цукор… і все терміново, негайно. Хмарко і відважує, і впаковує, і вантажить на підводу з такою спритністю, що решта прикордонників відділення ледве устигають за ним. Де береться тоді у вже немолодого й повнуватого кухаря такий бойовий запал.

Гордій Грива перехоплює у свого вчителя солдатську проворність.

Він ніби й не відав дитинства. Білим голубом злітає з ліжка, шулікою накидається на обмундирування і за три-п’ять хвилин уже в строю.

— Відділення, р-р-рівняйся на Гриву! — командує старшина.

Але бувало, що старшина підходив до вилаштуваних у два ряди бійців господарчого підрозділу, придивлявся пильно до Гриви і суворо питав:

— Це що за бурсак? Ану, прикордонник Грива, два кроки вперед р-р-р-уш!

Грива, плутаючись у полах шинелі, виходив з строю, жалібно примовляючи:

— Так… тривога ж, товаришу старш…

— Ви убитий, прикордонник Грива!

Яке лихо! Грива знічено стоїть попереду строю і, крім довжелезної чужої шинелі, помічає, що і гімнастьорка на ньому з чужого стану, і штани з чужих ніг.

У строю не можна сміятись.

Але хто втримає від реготу бійців цілого відділення?!

Ну, це ще півбіди, коли учбова тривога. А як таке траплялось під час бойової?! Тоді бідолашний сусід по ліжку, довжелезний, як кедр, сибіряк Матвій Оранін гарячково шарив то під матрацом, то під ліжком, то за тумбочкою, розшукуючи своє обмундирування… Інколи він бігав по всій казармі. клянучи всіх святих і грішного Гордія Гриву. Бувало, що бійці по тривозі шикувались не в казармі, а надворі. Тоді сибірський кедр в образі Матвія Ораніна вискакував на поріг і люто показував дебелого кулака Гриві.

Переодягання Гордія відбувалось під троїстим наглядом. Оранін стояв над ним, як кібець над курчам. І коли б не старшина, сибіряк витрусив би Гриву з свого обмундирування, як кота з мішка. А тут ще днювальний допікає:

— Ех, Грива, Грива… спати б тобі у мами під цицькою і горя не сьорбати…

Мовчки, не дивлячись ні на кого, Гордій переодягається. І в такі хвилини йому мимоволі навертається спогад про дитинство. Він з жалем дивиться на осиротіле ліжко, на таку чистеньку та охайну постіль. Тільки вчора після лазні він змінив простирадла. Вони шерхотять присохлим листом, немов шепочуть: «Приляж, приляж, що там тривога!» І вабить постіль затишком, теплом, наче рідна домівка.

Набігавшись за день по толоці за телятами, ввечері, бувало, й не повечерявши, Гордійко падав кулем, засинав таким міцним сном, що його хоч на вилах винось — не почує. Ранком мати будила синочка обережно, ласкаво, щоб не налякати:

— Гордійку, Гордійку, вставай. Уже сусіди телятка повиганяли. А вставай же…

Гордій через силу бореться зі сном, неохоче встає.

А як добре, коли він переборе сон і схопиться раненько! Вмиється біля кринички крижаною джерельною водою, наїсться молока з накришеним хлібом і бадьоро виганяє телят на толоку, хльоскаючи батіжком — цьвох, цьвох, цьвох… А в небі жайворонок співає, наче промовляє до