ви? — Койфман нервово сів на ліжку у своїй запраній смугастій піжамі. Він міг побитись об заклад, що двері не відчинялися.
Прибулець не був схожий на агентів внутрішніх справ уже тим, що його видима оболонка була напівпрозора. Він дивився на професора з неземною лагідністю, і Койфман подумав, що ніхто з живих не здатен на такий погляд.
— То це про вас ходили чутки в нашій їдальні? А я не вірив… Це ви? — здогадався професор.
— Я — те минуле, яке відновлює Бог, — мовив той якось буденно і без пафосу.
Койфман вслухався у музику цих милих слів, що відлунювали в черепі.
— То значить… Усе, що ми натворили, може бути виправлене? — затремтів професор.
— Уже виправлене. Ви просто заблукали у своєму тілесному часі, відхилившись від часу Божого. А тепер вас повернуто на істинний шлях.
— Але що нас врятувало? Що могло вберегти такий пропащий вертеп?
— Віра кількох людей. І навіть твоя.
— Значить, вернеться порох у землю, як був…
— …а дух вернеться знову до Бога, що дав його. Будь вільний, бо ти не хотів зла.
Серпанок руки легко торкнувся професорової голови, і тієї ж миті Койфман відчув, що вмирає від старості. Численні місяці, якими його «накачували» в цій персональній катівні, враз випарувалися з нього. І все, що він устиг — перед тим, як востаннє витягтися на лікарняному ліжку з блаженною усмішкою — уздріти свої пальці, які, наче вусики виноградної лози, закручувалися від поліартриту.
серпень 2010 — серпень 2011 Київ
серпень 2010 — серпень 2011 Київ