серйозними, не для дитячого віку, питаннями.

Коли хлопцеві минуло десять років, батько віддав його до Бобринецької трикласної повітової Школи.

Перший рік навчання, коли Іван жив на чужій квартирі у сердитої, скупої жінки, яка обдирала своїх квартирантів, настільки дався взнаки, що він тяжко захворів. Це глибоко вразило батьків, і вони купили на околиці Бобринця — Рущині хату, живучи в якій і закінчив школу Іван 1859 р.; тут же мешкали, навчаючись, і молодші брати.

Завдяки винятковим здібностям, наполегливості у навчанні, зразковій поведінці Іван Тобілевич здобув повагу не тільки серед учнів, а й учителів.^ Учитель історії Гордов^:навіть запрошував Івана до себе додому і давав йому книжки для читання.

|Здавалося б, перший учень мав би продовжити навчання, але насправді трикласна Бобринецька повітова школа була першим і останнім офіційним освітнім закладом для майбутнього письменника і актора. Далі йому, як і багатьом іншим самородкам з народу, довелося закінчувати життєві «університети». Оскільки для вступу на державну службу треба було мати шістнадцять років, Іван Тобілевич у чотирнадцятирічному віці змушений був заради шматка хліба влаштуватися на писарську посаду в канцелярії пристава Абрамова у Малій Висці з платнею аж 2 крб. 50 коп. на місяць.|Недовго пробувши в здеморалізованому чиновницькому середовищі, Іван Тобілевич покинув Малу Виску й повернувся до батьківського дому в село Камінно-Костувате.|А ще згодом, восени 1859 р., він влаштовується на таку саму посаду писарчуком в Бобринецькій ратуш^ І тільки наприкінці січня 1864 р. Іван Тобілевич був прийнятий на державну службу до Бобринецького повітового суду на посаду канцелярського служителя третього розряду.

(Дальші переміщення по службі свідчать, що чиновницька кар’єра І. Тобілевича зростала швидкими темпами, і він, мабуть, досягнув би ще більших висот, якби не вступили в суперечність з його службовим становищем його ж ідейні переконання, а відтак і вчинки, що призвели до втрати служби взагалі і багаторічних поліцейських переслідувань: 4 жовтня 1883 р. за пропозицією міністра внутрішніх справ І. Тобілевича звільнили з роботи^

За сухим переліком посад у штатному формулярі, виданому І. Тобі-левичу незабаром після звільнення із служби, того самого 1883 р., криється ряд важливих подій громадсько-політичного і мистецького значення в житті І. Тобілевича.

У Малій Висці і Бобринці, незважаючи на чиновницьке багно, яке засмоктувало чисті душі молодих людей^І. Тобілевич читав багато книжок і журналів, зокрема беручи їх із заснованої передовою молоддю бібліотеки. Під впливом п’єс О. Островського, натхненний ідеями Жадова з «Доходного місця», він заснував., у Бобринці аматорський гурток з тим, щоб прибуток від вистав йшов на пожертвування бідним людям. Репертуар гуртка складали російські, передусім О. Островського, і перекладні

російською мовою п’єси, а також твори І. Котляревського, Г. Квітки-Осно-в’яненка, Д. Дмитренка| Спочатку грали у дерев’яному балагані на міському майдані, а далі перейшли до будинку Медового на Великій вулиці; гаким чином в Бобринці заснувався, крім літнього, зимовий театр. Душею всього аматорського товариства став І. Тобілевич, який був і за режисера, і за актора. Восени 1863 р. до цього гуртда пристаз М. Кропивницький.

• Вистави у Бобринці припинились у 1865 р. після переведення повітового центру до Єлисаветграда й переїзду чиновників, які грали у тих виставах. Зате активізувалися вистави, тепер уже за участю І. Тобілевича, М. Кро-пивницького та інших у Єлисаветграді. Перерва в діяльності гуртка була Тільки в річний період перебування І. Тобілевича в Херсоні.

Повернувшись до Єлисаветграда в жовтні 1869 р., І. Тобілевич оселився на околиці міста, так званій Чечорі, на правому березі річки Інгулу, поблизу старовинної фортеці святої Єлисавети. У 1871 р. батько, Карпо Адамович, продав будинок у Бобринці і купив садибу в передмісті Єлисаветграда — Биковій, на Знаїйенській вулиці (тепер вулиця І. Тобілевича) з цегляним будинком, флігелем у дворі та садком. У цьому будинку народилися діти від першого шлюбу І. Тобілевича з дворянкою Надією Кар-лівною Тарковською (одружилися 1869 р.), а саме: Галя, Назар, Юрко, Орися. (До речі, внучатими племінниками Н. К- Тарковської є російський поет Арсеній Тарковський і його син — російський кінорежисер Андрій Тарковський.) У тому самому будинку він зазнав тяжких ударів долі: навесні 1881 р. померла від .сухот дружина, а влітку 1882 р.— найстарша дочка Галя.

У 70-х роках І. Тобілевич опікувався маєтком свого покійного тестя К. Тарковського, а після його поділу між спадкоємцями одержав 200 десятин поблизу села Кардашевої і станції Шостаківки, в тридцяти верствах від Єлисаветграда, де почав здійснювати забудову Садиби: трикімнатну селянську хату з кухнею, стайню і різні господарські будівлі. Щороку він разом з родиною проводив тут свою відпустку, де працював як справжній селянин і де були написані в часи відпочинку від театральної діяльності майже всі драматичні твори після заслання, тобто після 1887 р. Так було засновано хутір, який після смерті дружини одержав назву Надеждівка або й Надія. Тепер це славнозвісний історико-культурний заповідник «Хутір Надія».

І Садиба Тобілевичів у Єлисаветграді була одним із осередків мистецької і 'громадсько-політичної роботи в місті. Тут збиралися учасники аматорського гуртка, що діяв при місцевому громадському клубі, організованому братами Тобілевичами на чолі з найстаршим Іваном Тобілевичем та Марком Кропивницьким, який виступав актором, режисером і декоратором. Гурток регулярно по суботах давав українські вистави на користь незаможних учнів. Але в травні 1876 р. Емським актом царизм заборонив виконання драматичних і вокальних творів українською мовою, після чого аматорський гурток занепав^У цей час у місті активізувалася революційна або радикальна, як тоді говорили, атмосфера. З’являються примірники підпільної преси: спочатку газета «Земля и воля», а далі, з поділом народницької

партії, відповідно газети «Народная воля» і «Черный передел». Поширюються твори М. Чернишевського, М. Добролюбова, Д. Писарєва, М. Шел-гунова, народницька белетристика, революційна публіцистика, зокрема й марксистська. Єлисаветградський революційний гурток збирався то в Тобілевичів, то на квартирі інспектора духовного училища Лащенка. З приїздом до Єлисаветграда у 1878 р. на постійне проживання лікаря Панаса Михалевича, висланого з Києва учасника розгромленої царизмом Київської громади, близького приятеля В. Антоновича, М. Драгоманова, Ф. Вовка, М. Ковалевського, драгоманівця за світоглядом, у Єлисавет граді склався новий