— Від чого? — звела брови жінка.
— Від занапащення душі, молодице. А ти хто така?
— Докія, — відказала спокійно жінка. — Матвій прибився до мене збідований, нещасний, німий. Я знаю його душу, як свою. Хто б говорив про занапащення душі, сховавшись за мурами монастиря, заплативши за се життям сина і муками онука! О, я спершу теж чулася скривдженою, доки не стріла Матвія. Він став моїм дзеркалом, бо страждав так само, як я. Але я пізнала бодай на коротку хвилю щастя, а він — ні. Проте він переплив Дунай, і тепер грає на скрипці й літає в повітрі. Правда, серце його на дні озера Обшир, бо не пожалів ні вітця, ні маєтку, ні сього світу з його щастям та нещастям, задля того, щоби бути коло своєї Пані. А на дні озера серцю спокійніше.
— То він послав тебе до мене? — спитав старий.
— Ні. Він забув про вас, як і про мене.
І Докія повернулась, начебто розмову було вже закінчено, й почула, як чернець мовив:
— Що ж…
Тоді вона рвонулась до нього і очі в неї наповнились теплом любові та співчуття.
— Отче, я теж могла би бути досі нещасною. Дні й ночі я думала про князя, про дитя, яке залишила в нього. Дні й ночі чекала, що він приїде до мене. Мусила тікати, бо мене вважали за чарівницю. Я мерзла, голодувала, тремтіла від страху. Але настав час, коли я зрозуміла, що вчинила вірно, віддавши своє дитя тому кращому світові, й страх мій пропав. Хто не вміє віддавати, той не вміє і брати. Князь пробачив мені. Я хотіла вас втішити, а не засмутити, отче.
— Ти мене втішила, дочко, — мовив отець Григорій напівіронічно, напівщиро. — Я міг би тобі не повірити, однак вірю. Тільки скажи мені, чому я зрубав саме те дерево, збираючись збудувати собі дім і звити родинне гніздо? І за се прокляття впало на мій рід.
— Ви мусили відчути, що його не треба було рубати.
— Воно не кричало, не стогнало, не просило.
— Ви не прислухались до нього.
— То була липа. Я відвертався, коли її рубав. Є такий звичай — рубити сліпе дерево.
— Значить, то ви були сліпі, отче, а дерево зряче, — відказала Докія.
2008 рік.
(обратно)
2008 рік.
Примітки
1
Народна назва багаторічної рослини, більш відомої як таволга в’язолиста (тут і далі примітки автора) (обратно)2
Радник магістрату. Містечко Журавно на той час мало магдебурзьке право. (обратно)3
Цитата з вірша «Плач батьківщини року 1636-го», написаного через сто років після подій нашого роману під час 30-літньої війни в Німеччині. (обратно)4
Буфет (обратно)5
Криниця (обратно)6
Випадок (обратно)7
Грабіжники (обратно)8
Пацір — «Отче наш» (обратно)9
(обратно)